3.1. Чинники, що впливають на собівартість продукції та їх класифікація

За змістом виділяють технічні і технологічні чинники.

До технічних можна віднести, наприклад, упровадження нової прогресивної техніки, механізація і автоматизація виробництва, науково-технічні досягнення, поліпшення використовування основних фондів, технічна і енергетична озброєність праці.

До технологічних  - зміна асортименту продукції; тривалість виробничого циклу; поліпшення використовування і застосування нових видів сировини і матеріалів, застосування економічних замінників і повне використовування відходів у виробництві; вдосконалення технології продукції, зниження її матеріаломісткості і трудомісткості.

За часом виникнення виділяють плановані і раптові чинники. Підприємство може планувати наступні заходи  - введення і освоєння нових цехів; підготовка і освоєння нових видів продукції і нових технологічних процесів; оптимальне розміщення окремих видів продукції по підприємству. До раптових (не планованим) чинників відносяться виробничі втрати; зміна складу і якості сировини; зміна природних умов; відхилення від встановлених норм вироблення продукції і інші.

По місцю виникнення чинники діляться на зовнішні (незалежні від підприємства) і внутрішні (залежні від підприємства). На собівартість продукції незалежно від підприємства може вплинути економічна обстановка в країні, інфляція; природнокліматичні умови; технічний і технологічний прогрес; зміна податкового законодавства і інші чинники. До внутрішніх можна віднести виробничу структуру підприємства; структуру управління; рівень концентрації і спеціалізації виробництва; тривалість виробничого циклу.

За призначенням виділяють основні і другорядні чинники. Дана група чинників залежить від спеціалізації підприємства. Якщо розглядати матеріаломістке виробництво, наприклад, м’ясо переробне підприємство, то до основних можна віднести наступні чинники: ціни на матеріальні ресурси і витрату сировини і інших матеріалів; технічна озброєність праці; технологічний рівень виробництва; норма вироблення продукції; номенклатура і асортимент продукції; організація виробництва і праці. У меншій мірі на собівартість продукції вплине структура управління; природнокліматичні умови; заробітна платня виробничих робітників; структура інших витрат і інші чинники.

3.2. Резерви зниження комплексних витрат

Аналіз комплексних витрат дозволяє виявити додаткові резерви зниження витрат на виробництво продукції, підвищення ефективності виробництва. До складу собівартості товарної продукції входять комплексні витрати, які є витратами по обслуговуванню виробництва і управлінню, витрати на підготовку і освоєння виробництва нових видів продукції, втрати від браку; інші виробничі витрати; позавиробничі витрати. у кожну статтю комплексних витрат включаються витрати різного економічного характеру і призначення. При обліку вони деталізують на більш дробові позиції, об'єднуючі витрати однакового цільового призначення, причому економія по одних з них не дає перевитрату по інших. При аналізі відхилення від кошторису витрат визначаються не по статті в цілому, а по окремих вхідних в неї позиціях. Потім підраховуються роздільно суми перевищення кошторису по одних статтях витрат і економії по інших. Тому при аналізі не можна проводити взаємне погашення відхилень шляхом їх підсумовування.

У витрати по обслуговуванню виробництва і управління входить три статті: витрати на зміст і експлуатацію устаткування, цехові витрати і загальнозаводські витрати.

Витрати на зміст і експлуатацію устаткування займають значну питому вагу в загальній сумі комплексних витрат. У їх склад включаються витрати, пов'язані з роботою устаткування, тобто витрати на зміст, амортизацію, поточний ремонт виробничого і підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту, обслуговування робочих місць, а також на амортизацію і відшкодування зносу інструментів і пристосувань і ін. Вони розподіляються між окремими видами виробів пропорційно кошторисним (нормативним) ставкам і зростають при перевиконанні плану за об'ємом виробництва. Проте це зростання непропорційне збільшенню об'єму виробництва, і темпи його залежать від тих чинників, які зумовили надплановий приріст виробництва.

У цехові витрати включаються витрати за змістом цехового персоналу, амортизація і витрати за змістом будівель, споруд і інвентаря, на поточний ремонт будівель і споруд, витрати по випробуваннях, дослідах і дослідженнях, по раціоналізації і винахідництву цехового характеру, на заходи щодо охорони праці і т.д. До складу фактичних цехових витрат додатково включаються непродуктивні витрати: втрати від простоїв, від псування матеріальних цінностей і технологічного оснащення при зберіганні в цехах, недостачі матеріальних цінностей і незавершеного виробництва (за вирахуванням надлишків), інші непродуктивні витрати і надлишки.

Загальнозаводські витрати, які пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробництва всього підприємства, підрозділяються на п'ять груп: витрати за змістом апарату управління; загальногосподарські витрати; податки, збори і інші обов'язкові відрахування і витрати; непродуктивні витрати; доходи, що виключаються (не плановані доходи підприємства, одержані їм в звітний період). Цехові і загальнозаводські витрати розподіляються між різними видами продукції пропорційно сумі основної заробітної платні виробничих робітників (без доплат по прогресивно-преміальних системах) і витратам на зміст і експлуатацію устаткування або пропорційно іншій базі.

При аналізі витрат по обслуговуванню виробництва і управлінню необхідно виробити оцінку загального рівня витрат; визначити виконання кошторисів вказаних витрат в цілому, по групах і окремих статтях; виявити резерви зниження витрат.

Вирішальну роль в цехових і загальнозаводських витратах виконують витрати на зміст апарату управління, велике місце займають амортизація і поточний ремонт основних фондів, відшкодування зносу малоцінних і швидко зношувальних предметів.

При розгляді іншої комплексної статі собівартості необхідно враховувати, що витрати на підготовку і освоєння виробництва, втрати від браку, інші виробничі витрати є виробничими втратами. Основна частина витрат на підготовку і освоєння виробництва пов'язана з розробкою нових видів виробів і нових технологічних процесів і підготовкою промислового виробництва цих виробів. Фактичні витрати на ці цілі спочатку враховуються у складі витрат майбутніх періодів, а потім списуються поступово на собівартість продукції, виходячи з планованого терміну їх повного відшкодування і планованого об'єму випуску продукції в цей період.

Найпоширенішими виробничими втратами є втрати від браку. Усунення цих втрат є істотним резервом зниження собівартості продукції. Для визначення втрат від браку, віднесених на собівартість продукції, до собівартості остаточно забракованих виробів додають витрати на виправлення браку і з одержаної суми віднімають вартість браку за ціною можливого їх використовування, суми утримань з винуватців браку і суми відшкодування збитків, фактично стягнуті з постачальників за поставку недоброякісних матеріалів або напівфабрикатів. При цьому визначають не тільки абсолютну зміну суми втрат від браку в порівнянні з минулим звітним періодом, але і зміну питомої ваги їх у складі собівартості продукції.

Витрати, пов'язані з реалізацією продукції, відносяться до позавиробничих витрат. У їх склад входять витрати на тару, упаковку продукції, доставку її на станцію призначення, а також вантаження в залізничні вагони і інші транспортні засоби. У складі собівартості вони показані загальними сумами без розшифровки, на основі яких визначається загальне відхилення фактичних позавиробничих витрат від планових. Слід мати на увазі, що ці витрати залежать від об'єму відвантаженої продукції і є змінними.

До комплексних статей відносяться і інші виробничі витрати, до складу яких в різних галузях промисловості включаються різні види витрат, наприклад відрахування на науково-дослідні і досвідчені роботи, на гарантійне обслуговування і ремонт продукції, а також витрати, які не можуть бути віднесені на собівартість у складі іншої статі.