5.Зарамочне оформлення карт

За рамкою листа карти поміщують різні відомості, необхідні для роботи з картою.

В заголовку листа карти дають назву найбільш значного населеного пункту, а якщо населених пунктів на карті немає, то поміщують назву якого-небудь важливого або великого об’єкту (гори, перевалу, озера).

Ліворуч над рамкою вказують систему координат і політико-адміністративну належність території, яка зображена на карті. Праворуч над рамкою вказують гриф карти, номенклатуру і рік видання.

Під нижньою (південною) стороною рамки ліворуч приводять дані про магнітне схилення, зближення меридіанів і поправка напрямку. В пояснюючому тексті про схилення магнітної стрілки і зближення меридіанів вказують, на який рік дається схилення і приводиться величина його річного зміщення.

Величина схилення магнітної стрілки, річного зміщення, схилення і зближенням меридіанів вказують в градусній мірі і поділках кутоміра.

В пояснюючому тексті і на кресленні приводять також поправку в дирекцій ний кут для переходу від нього до магнітного азимуту в поділках кутоміра. Якщо в даному районі відмічається магнітна аномалія, то на відповідних листах карти величина схилення магнітної стрілки не підписується, а величину схилення магнітної стрілки і зближення меридіанів проводять в тексті.

Під південною рамкою карти посередині поміщають лінійний і чисельний масштаби карти, вказують величину масштабу і висоту січення рельєфу, правіше масштабу дають шкалу закладень, призначену для визначення крутизни спадів.

Над рамкою праворуч приводять текст, в якому вказується спосіб створення карти, час знімання, а також матеріали, які використовувались при складанні і поновленні листа карти.

За рамкою листа (з східної сторони) можуть приводитись різні додаткові відомості (про геодезичну основу, прохідність місцевості і т.п.). А також додаткові умовні знаки.

Між внутрішньою і зовнішньою лініями рамки листа карти дають оцифровку вертикальних і горизонтальних ліній координатної (кілометрової) сітки і підписи географічних координат кутів рамки.

Сторони рамки розбиті на хвилинні поділки (по широті і довготі), а кожна хвилинна поділка крапками розбита на 6 частин по 10 секунд кожна.

Біля виходів за рамку карти залізниць та шосейних доріг поміщають назву найближчого міста або селища, куди веде дана дорога, з виказанням відстані в кілометрах від рамки до цього населеного пункту.

6. Вимірювання відстаней по карті.

При складанні топографічних карт спроектовані на зрівняну поверхню лінійні розміри всіх об’єктів місцевості зменшують в визначену кількість разів. Ступінь такого зменшення називається масштабом карти. Масштаб може бути виражений в числовій формі (числовий масштаб) або в графічній (лінійній, поперечний масштаб).

Відстані по карті вимірюють використовуючи звичайно числовий або лінійний масштаб. Більш точні вимірювання виконують з допомогою поперечного масштабу.

Числовий масштаб - масштаб карти виражений дробом. Чисельник дробу - одиниця, знаменник - число яке показує у скільки разів зменшені на карті горизонтальні прокладення ліній місцевості. Чим менший знаменник, тим більший масштаб карти. Наприклад, масштаб 1:25000 показує, що всі лінійні розміри елементів місцевості (їх горизонтальні прокладення на урівняну поверхню) при зображенні на карті зменшені в 25000 разів.

Відстань на місцевості в метрах і кілометрах, що відповідає 1 см на карті, називається величиною масштабу. Вона вказується на карті під числовим масштабом.

При використанні числового масштабу відстань виміряна по карті в сантиметрах множиться на знаменник числового масштабу в метрах. Наприклад, на карті масштабу 1:50000 відстань між двома місцевими предметами рівна 4,7 см; на місцевості вона буде 4,7 х 500 = 2350 м. Якщо відстань виміряну на місцевості необхідно відкласти на карті, то її потрібно розділити на знаменник числового масштабу. Наприклад, на місцевості відстань між двома місцевими предметами складає 1525 м. На карті масштабу 1:50000 вона буде 1525:500 = 3,05 см.

Лінійний масштаб представляє собою графічне вираження числового масштабу. На шкалі лінійного масштабу пронумеровані відрізки, що відповідають відстаням на місцевості в метрах або кілометрах. Це полегшує процес вимірювання відстаней, так як відпадає необхідність проводити обрахунки.

Вимірювання по лінійному масштабу виконують з допомогою циркуля – вимірювача (рис.2.5.1). Довгі прямі лінії і криві лінії на карті вимірюють по частинам. Для цього встановлюють розмах (крок) циркуля-вимірювача 0,5 - 1см і таким “кроком” проходять по лінії, що вимірюється рахуючи перестановки ніжок циркуля-вимірювача. Залишок відстані вимірюють по лінійному масштабу. Відстань підраховують помноживши число перестановок циркуля на величину “кроку” в кілометрах і добавивши до отриманої величини залишок. Якщо не має циркуля-вимірювача, його можна замінити смужкою паперу, на якій рискою відмічають виміряну на карті або відкладаємо на ній по масштабу відстань.

Поперечний масштаб - спеціальний графік, що вигравіруваний на металічній пластинці. Побудова його основана на пропорційності відрізків паралельних ліній, що перетинають сторони кута.

Стандартний (нормальний) поперечний масштаб має великі ділення, рівні 2 см, і малі ділення, рівні 2 мм.

Рис.2.5.1. Вимірювання відстаней на карті циркулем-вимірювачем за лінійним масштабом.

Крім того на графіку є відрізки між вертикальною і похилою лініями рівні по першій нижній горизонтальній лінії 0,2 мм, по другій 0,4 мм, по третій 0,6 мм і т.д. З допомогою поперечного масштабу можна заміряти і відкладати відстані на картах будь-якого масштабу.

Точність вимірювання відстаней.

Точність вимірювання відстаней прямолінійних відрізків на топографічній карті з допомогою циркуля-вимірювача і поперечного масштабу не перевищує 0,1 мм. Ця величина називається граничною графічною точністю вимірювань, а відстань на місцевості, що відповідає 0,1 мм на карті - гранична графічна точність масштабу карти.

Графічна похибка вимірювання довжини відрізка на карті залежить від деформації паперу і умов вимірювання. Як правило, вона коливається в межах 0,5 - 1 мм. Щоб виключити грубі помилки, вимірювання відрізка по карті потрібно виконувати два рази. Якщо отримані результати не відрізняються більше ніж на 1 мм, за кінцеве значення довжини відрізка приймають середнє двох вимірювань.

Похибки в визначені відстаней по топографічним картам різних масштабів приведені в таблиці 2.5.1.:

Таблиця 2.5.1.

Масштаб карти	Гранична графічна похибка, м	Середня похибка, м
1:25000	2,5	12-25
1:50000	5	25-50
1:100000	10	50-100
1:200000	20	100-200
1:500000	50	250-500
1:1000000	100	500-1000

П оправка в відстані за нахил лінії

Виміряна по карті відстань на місцевості буде завжди дещо менша. Це тому, що на карті вимірюють горизонтальні положення, тоді як відповідні їм лінії на місцевості зазвичай похилі (рис.2.5.2).

Рис.2.5.2. Проекція довжини схилу на площину (карту):

Д₁- відстань на площині

Д- відстань на місцевості.

Коефіцієнти переходу від виміряних на карті відстаней до дійсних приведені в таблиці 2.5.2.

Таблиця 2.5.2.

Кут нахилу			Коефіцієнт переходу від довжини лінії на карті до відстані на місцевості
в градусах	в долях кутоміра
0 6 12 18 24 30 36	0-00 1-00 2-00 3-00 4-00 5-00 6-00	1,00 1,01 1,02 1,05 1,10 1,15 1,24

Як видно з таблиці на рівнинній місцевості виміряні по карті відстані мало відрізняються від дійсних. На картах горбистої і особливо гірської місцевості точність визначення відстаней значно знижується. Наприклад, відстань між двома пунктами, виміряна по карті на місцевості з кутом нахилу 12 град., рівна 9270 м. Дійсна ж відстань між цими пунктами буде 9270 х 1,02 = 9455 м.

Таким чином, при вимірювання відстаней по карті необхідно вводити поправки за нахилом лінії (за рельєфом).

Прямолінійні відстані великої довжини в одній координатній зоні можуть бути розраховані про формулі:

де S - відстань на місцевості між двома точками, м;

х1, у1 - координати першої точки;

х2, у2 - координати другої точки.

Цей спосіб визначення відстаней використовується при підготовці даних для стрільби артилерії і в інших випадках.

Вимірювання довжини маршруту.

Довжину маршруту вимірюють по карті звичайно курвіметром (рис.2.5.3). Стандартний курвіметр має дві шкали для вимірювання відстаней по карті: з одної сторони метричну (від 0 до 100 см), з другої сторони дюймову (від 0 до 39,4 дюйма). Механізм курвіметра складається з обвідного колеса, з’єднаного системою зубчатих передач зі стрілкою. Для вимірювання довжини лінії на карті потрібно попередньо обертанням обвідного колеса встановити стрілку курвіметра на початкове (нульове) ділення шкали, а потім прокотити обвідне колеса строго по лінії, що вимірюється.

Отриманий відлік по шкалі курвіметра необхідно помножити на величину масштабу карти.

Рис.2.5.3.Курвіметр КУ-А

Правильність роботи курвіметра перевіряють шляхом вимірювання відомої довжини лінії, наприклад відстані між лініями кілометрової стрілки на карті. Похибка в вимірюванні лінії довжиною 50 см. курвіметром складає не більше 0,25 см.

Довжина маршруту на карті може бути виміряна також циркулем-вимірювачем.

Виміряна по карті довжина маршруту завжди буде дещо коротшою дійсної, так як при складанні карт, особливо дрібномасштабних, дороги спрямляються. В горбистій і гірській місцевості, крім того, є значна різниця між горизонтальним прокладенням маршруту і його дійсною довжиною через підйоми і спуски. По цим причинам необхідно вводити поправку для різних типів місцевості і масштабів карт (табл.2.5.3).

Таблиця 2.5.3.

Місцевість	Поправочний коефіцієнт карти масштабу
	1:50000	1:100000	1:200000	1:500000
Рівнинна Горбиста Гірська	1,0 1,05 1,15	1,0 1,10 1,20	1,05 1,15 1,25	1,05 1,20 1,30

З таблиці видно, що в горбистій і гірській місцевості різниця між заміряною по карті і дійсною довжиною маршруту значна. Наприклад, заміряна по карті масштабу 1:100000 гірського району довжина маршруту рівна 150 км, а дійсна довжина його буде 150 х 1,20 = 180 км.

Поправку в довжину маршруту можна вводити безпосередньо при його вимірюванні по карті циркулем-вимірювачем, встановлюючи “крок” з врахуванням поправочного коефіцієнту.

Визначення площ.

Площу ділянки місцевості визначають по карті найчастіше підрахунком квадратів координатної сітки, що покриває цю ділянку. Величину долей квадратів визначають на око або з допомогою спеціальної палетки на офіцерській лінійці (артилерійському крузі). Кожний квадрат утворений лініями координатної сітки на карті масштабу 1:50000 відповідає на місцевості 1 км.кв., на карті масштабу 1:100000 - 4 км.кв., на карті масштабу 1:200000 - 16 км.кв.

При вимірюванні великих площ по карті або фотодокументах застосовується геометричний спосіб, який полягає в вимірюванні лінійних елементів ділянки і наступним обчисленням його площі по формулах геометрії. Якщо ділянка на карті має складну конфігурацію, його ділять прямими лініями на прямокутники, трикутники, трапеції і обчислюють площі отриманих фігур.

Площу руйнувань в районі ядерного вибуху підраховують по формулі Р=*R². Величину радіуса R вимірюють по карті. Наприклад, радіус сильних руйнувань в епіцентрі ядерного вибуху рівний 3,5 км. Тоді Р=3,14*12,25=38,5 км².

Площу радіоактивного зараження місцевості розраховують по формулі для визначення площі трапеції. Приблизно цю площу можна обрахувати по формулі для визначення площі сектора круга:

Р=R*a/2,

де R - радіус круга, км.

а - хорда, км.

7-8. Визначення кутів та напрямків по карті.

Азимути та дирекційні кути.

Положення будь-якого об’єкта на місцевості найчастіше визначають і вказують в полярних координатах, тобто кутом між початковим (заданим) напрямом і напрямом на об’єкт і відстанню до об’єкта. В якості початкового вибирають напрям географічного (геодезичного, астрономічного) меридіана, магнітного меридіана або вертикальної лінії координатної сітки карти (рис.2.5.4).

Рис.2.5.4.Напрямок, що береться за початковий.

За початковий може бути прийнятий і напрям на довільний віддалений орієнтир. В залежності від того, який напрям прийнято за початковий, розрізняють географічний (геодезичний астрономічний) азимут А, магнітний азимут Ам, дирекційний кут  і кут положення .

Географічний (геодезичний, астрономічний) азимут - двохгранний кут між площиною меридіана даної точки і вертикальною площиною, що проходить в даному напрямку, що відраховується по напряму на північ по ходу годинникової стрілки (геодезичний азимут представляє собою двохгранний кут між площиною геодезичного меридіана даної точки і площиною, що проходить через нормаль до неї і, що містить даний напрям. Двохгранний кут між площиною астрономічного меридіана даної точки і вертикальною площиною, що проходить в даному напрямку, називається астрономічним азимутом).

Магнітний азимут Ам - горизонтальний кут, що відраховується від північного напрямку магнітного меридіана по ходу годинникової стрілки.

Дирекційний кут  - кут між напрямком, що проходить через дану точку, і лінією, що проходить паралельно осі абсцис, що відраховується від північного напрямку осі абсцис по ходу годинникової стрілки.

Від вищеназвані кути можуть приймати значення від 0 до 360⁰.

Кут положення  вимірюють в дві сторони від напрямку прийнятого за початковий. Перед тим як назвати кут положення об’єкту (цілі), вказують в яку сторону (вправо, вліво) від початкового напрямку він заміряний.

В морській практиці і в деяких інших випадках напрями вказують румбами. Румб - кут між північним або південним напрямком магнітного меридіана даної точки і напрямом, що визначається. Величина румба не перевищує 90⁰ , тому румб супроводжується назвою четвертини горизонту, до якої напрям відноситься: СВ (північ - схід), СЗ (північ - захід), ЮВ (південь - схід) і ЮЗ (південь - захід). Перша буква вказує напрям меридіану, від якого вимірюють румб, а друга - в яку сторону. Наприклад, румб С352⁰ означає, що даний напрям складає з північним напрямом магнітного меридіану кут 52⁰ , що відраховується від цього меридіана на захід.

Вимірювання по карті дирекційних кутів і геодезичних азимутів виконують транспортиром, артилерійським кругом або хордокутоміром.

Транспортиром дирекційні кути вимірюють в наступному порядку. Вихідну точку і місцевий предмет (ціль) з’єднують прямою лінією, довжина якої від точки її перетину з вертикальною лінією координатної сітки повинна бути більша радіуса транспортира. Після того суміщають транспортир з вертикальною лінією координатної сітки відповідно з величиною кута. Відлік по шкалі транспортира проти накресленої лінії буде відповідати величина вимірюваного дирекційного кута. Середня похибка вимірювання кута транспортиром офіцерської лінійки складає 0,5⁰(0-08).

Щоб провести на карті напрям заданий дирекційним кутом в градусній мірі, потрібно через головну точку умовного знаку вихідного пункту провести лінію паралельну вертикальній лінії координатної сітки. До лінії прикласти транспортир і проти відповідного ділення шкали транспортира, рівного дирекційному куту, поставити точку. Після цього через дві точки провести пряму лінію, що і буде напрямом даного дирекційного кута.

Артилерійським кругом дирекційні кути на карті вимірюють так, як і транспортиром. Центр круга суміщають з вихідною точкою, а нульовий радіус - з північним напрямом вертикальної лінії координатної сітки або паралельною їй прямої. Проти накресленої на карті лінії читають по червоній внутрішній шкалі круга значення вимірюваного дирекційного кута в діленнях кутоміра. Середня помилка вимірювань артилерійським кругом складає 0-03 (10`).

Хордокутоміром вимірюють кути на карті з допомогою циркуля-вимірювача.

Хордокутомір представляє собою спеціальний графік вигравіруваний на металічній пластині в вигляді поперечного масштабу. В основі його закладена залежність між радіусом кола R, центральним кутом  і довжиною хорди а:

а= 2*R* sin /2

За одиницю прийнята хорда кута 60⁰ (10-00), довжина якої дорівнює радіусу кола.

На передній горизонтальній шкалі хордокутоміра через 1-00 нанесено величини хорд, що відповідають кутам від 0-00 до 15-00. Малі ділення (0-20, 0-40 і т.д.) підписані цифрами 2,4,6,8. Цифри 2,4,6 і т.д. на лівій вертикальній шкалі означають кути в одиницях ділення кутоміра (0-02, 0-04, 0-06 і т.д.). Нумерація ділень на нижній горизонтальній і правій вертикальній шкалах призначена для визначення довжини хорд при побудові допоміжних до 30-00 кутів.

Вимірювання кута з допомогою хордокутоміра виконують в такому порядку. Через головні точки умовних знаків вихідного пункту і місцевого предмета, на який визначають довжиною не менше 15 см. З точки перетину цієї прямої з вертикальною лінією координатної сітки карти, циркулем-вимірювачем роблять засічки на лініях, що утворили гострий кут, радіусом рівним відстані на хордокутомірі від 0 до 10 великих ділень. Потім вимірюють хорду - відстань між засічками. Не змінюючи розхилу циркуля-вимірювача, ліву його голку пересувають по крайній лівій вертикальній лінії шкали хордокутоміра до тих пір, поки права голка не співпаде з будь-яким перетином похилої горизонтальної ліній. Ліва і права голки циркуля-вимірювача повинні бути завжди на одній і тій самій горизонтальній лінії. В такому положенні голок знімають відлік по хордокутоміру.

Якщо кут менший 15-00 (90⁰), то по верхній шкалі відраховують великі ділення і десятки малих ділень кутоміра, а по лівій вертикальній шкалі - одиниці ділень кутоміра.

Якщо кут більший 15-00, то вимірюють доповнення до 30-00, а відлік проводять по нижній горизонтальній і правій вертикальній шкалам. Середня помилка вимірювання кута хордокутоміром 0-01 - 0-02.

Сходження меридіанів. Перехід від геодезичного азимута до дирекційного кута. Сходження меридіанів  - це кут в даній точці між її меридіаном і лінією паралельною осі абсцис або осьовому меридіану.

Напряму геодезичного меридіану на топографічній карті відповідають бокові сторони її рамки, а також прямі лінії, які можна провести між однойменними хвилинними діленнями довготи.

Рахунок зближення меридіанів ведеться від геодезичного меридіану. Сходження меридіанів рахується додатнім, якщо північний напрям осі абсцис відхилень на схід від геодезичного меридіану, і від’ємним, якщо цей напрям відхилень на захід.

Величина сходження меридіанів, вказана на топографічній карті в лівому нижньому куті, відноситься до центру карти.

При необхідності величину сходження меридіанів можна обчислити по формулі:

=(L - L₀)sinB,

де L - довгота даної точки;

L₀ - довгота осьового меридіана зони, в якій розміщена точка;

В - широта даної точки.

Широту і довготу точки визначають по карті з точністю до 30`, а довготу осьового меридіана зони розраховують по формулі:

L₀= 6⁰N-3⁰;

де N - номер зони (N=L/6⁰ + 1)

Приклад. Визначити сходження меридіанів для точки з координатами В=67⁰ 40` і L=31<sup>0</sup> 12`.

Рішення: Номер зони N=31⁰ 12`/6+1=6 , L₀ = 6⁰*6-3⁰=33⁰

= (31⁰12` -33<sup>0</sup>)sin67<sup>0</sup> 40` = -1⁰ 48`*0,9245=-1<sup>0</sup> 40`

Сходження меридіанів рівне нулю, якщо точка знаходиться на осьовому меридіані зони або на екваторі. Для будь-якої іншої точки в межах однієї координатної шестиградусної зони сходження меридіанів не перевищує по абсолютній величині 3⁰ .

Геодезичний азимут напряму відрізняється від дирекційного кута на величину сходження меридіанів (рис.2.5.5).

Залежність між ними може бути виражена формулою:

А= +()

З формули легко знайти вираз для визначення дирекційного кута по відомим значенням геодезичного азимута і сходження меридіанів:

Рис.2.5.5. Залежність між геодезичним азимутом, дирекцій ним кутом і зближенням меридіанів.

=А - ()

Магнітне схилення. Перехід від магнітного азимута

до геодезичного азимуту.

Властивість магнітної стрілки займати визначене положення в даній точці простору обумовлена її взаємодією з магнітним полем Землі. Усталений напрям магнітної стрілки в горизонтальній площині відповідає напряму магнітного меридіана в даній точці.

Магнітний меридіан в загальному випадку не співпадає з геодезичним меридіаном. Кут між геодезичним меридіаном даної точки і її магнітним меридіаном, напрямленим на північ, називається схиленням магнітної стрілки або магнітним схиленням.

Магнітне схилення рахується додатнім, якщо північний кінець магнітної стрілки відхилений на схід від геодезичного меридіана (східне схилення), і від’ємним, якщо він відхилений на захід (західне схилення).

Залежність між геодезичним азимутом, магнітним азимутом і магнітним схиленням (рис.2.5.6) може бути виражена формулою:

А = Ам + ()

Рис.2.5.6.Залежність між геодезичним азимутом, магнітним азимутом і магнітним схилом.

Магнітне схилення змінюється на протязі часу і зміною місця. Зміни бувають постійні і випадкові. Цю особливість магнітного схилення необхідно врахувати при точному визначенні магнітних азимутів напрямів, наприклад, при наводці гармат і пускових установок, орієнтування з допомогою бусолі технічних засобів розвідки, підготовці даних для роботи з навігаційною апаратурою, рухом по азимутам і т.п.

Зміни магнітного схилення обумовлені властивостями магнітного поля Землі. Магнітне поле Землі - простір навколо земної поверхні, в якому виявляються дії магнітних сил. Відмічається їх тісний взаємозв’язок з змінами сонячної активності.

Вертикальна площина, що проходить через магнітну вісь стрілки, вільно розміщеної на вістрі голки, називається площиною магнітного меридіана. Магнітні меридіани сходяться на Землі в двох точках, що називаються північним і південним магнітними полюсами (М і М1), які не співпадають з географічними полюсами. Північний магнітний полюс знаходиться на північному заході Канади і переміщається в північно-північно-західному напрямі з швидкістю біля 16 миль в рік. Південний магнітний полюс знаходиться в Антарктиді і також переміщується. Таким чином, це блукаючі полюси.

Розрізняються сторічні, річні і добові зміни магнітного схилення.

Сторічні зміни магнітного схилення представляють собою повільне збільшення або зменшення його значення з року в рік. Досягнувши деякої межі, вони починають змінюватись в протилежному напрямі. Наприклад, в Лондоні 400 років назад магнітне схилення було +11⁰ 20`. Потім воно зменшувалось і в 1818р. досягло -24<sup>0</sup> 30`. Після цього стало збільшуватись і в наш час складає близько -11⁰. Припускають, що період сторічних змін магнітного схилення складає близько 500 років.

Для полегшення врахування магнітного схилення в різних точках земної поверхні складають спеціальні карти магнітних схилень, на яких точки з однаковими магнітними схиленнями з’єднують кривими лініями. Ці лінії називають ізогонами. Їх наносять на топографічні карти масштабів 1:500000 і 1:0000000.

Максимальні річні зміни магнітного схилення не перевищують 14 - 16`. Відомості про середнє на територію міста карти магнітне схилення, що відносяться до моменту його визначення і річну зміну магнітного схилення розміщують на топографічних картах масштабу 1:200000 і крупніше.

На протязі доби магнітне схилення здійснює два коливання. До 8 год. магнітна стрілка займає крайнє східне положення, після чого до 14 год. вона переміщається на захід, а потім до 23 год. рухається на схід. До 3 год. повторно переміщається на захід, а до сходу Сонця знову займає крайнє східне положення. Амплітуда такого коливання для середніх широт досягає 15`. Зі збільшенням широти місця амплітуда коливань збільшується.

Врахувати добові зміни магнітного схилення досить важко.

До випадкових змін магнітного схилення відносяться збудження магнітної стрілки і магнітні аномалії.

Збудження магнітної стрілки, що захоплюють значні райони, спостерігаються під час землетрусів, вивержень вулканів, полярних сяйв, грози, появи великої кількості плям на Сонці і т.п. В цей час магнітна стрілка відхиляється від свого звичайного положення на 2-3⁰ . Тривалість збурень коливається від кількох годин до двох і більше діб.

Поклади залізних, нікелевих і інших руд в надрах Землі чинять великий вплив на положення магнітної стрілки. В таких місцях виникають магнітні аномалії. Найбільші магнітні аномалії зустрічаються досить часто, особливо в гірських районах. В районах магнітних аномалій неможливо користуватись магнітною стрілкою для визначення орієнтирних напрямів. Райони магнітних аномалій на топографічних картах позначають спеціальними знаками.

Перехід від магнітного азимута до дирекційного кута.

На місцевості при допомозі компаса (бусолі) визначають магнітні азимути напрямів, від яких потім переходять до дирекційних кутів. На карті, навпаки, замірять дирекційні кути і від них переходять до магнітних азимутів на місцевості. Для рішення цих задач потрібно знати величину відхилення лінії координатної сітки карти.

Кут утворений вертикальною лінією координатної сітки і магнітним меридіаном, що представляє собою суму сходження меридіанів і магнітного схилення, називається відхиленням магнітної стрілки або поправкою напрямку (ПН). Він відраховується від північного напряму вертикальної лінії координатної сітки і рахується додатнім, якщо північний кінець магнітної стрілки відхиляється на схід від цієї лінії, і від’ємним при західному відхиленні магнітної стрілки. На рисунку поправка напряму рівна 2⁰ 16` + 5<sup>0</sup> 16` = +7⁰ 32`

Поправку напряму і складові його сходження меридіанів і магнітне схилення приводять на карті під південною стороною рамки в вигляді схеми з пояснюючим текстом.

Поправку напряму в загальному випадку можна виразити формулою:

ПН= () - ()

Якщо на карті заміряно дирекційний кут напряму, то магнітний азимут його напряму на місцевості:

Ам =  - (ПН)

Виміряний на місцевості магнітний азимут якого-небудь напряму переводиться в дирекційний кут цього напряму:

= Ам + (ПН)

Щоб уникнути помилок при визначенні величини і знака поправки напряму, потрібно користуватись розміщеною на карті схемою напрямів геодезичного меридіана, магнітного меридіана і вертикальної лінії координатної сітки.

При точних вимірюваннях перехід від дирекційних кутів до магнітних азимутів і навпаки виконується з врахуванням річної зміни магнітного схилення. Спочатку визначають схилення магнітної стрілки на даний час (вказану на карті річну зміну схилення магнітної стрілки помножують на число років, що пройшли після створення карти), потім отриману величину алгебраїчно сумують з величиною схилення магнітної стрілки вказаною на карті. Після цього переходять від виміряного дирекційного кута до азимута по вище приведеним формулам.