66. Особливості Руху Опору в Україні. Порівняння прояви національного і радянського опору в 1941-1943 рр.

Р у х О п о р у — це боротьба поневолених народів проти окупантів. Рух Опору в Україні набув національної забарвленості. Антифашистський рух Опору став складовою частиною загальної боротьби з окупантами. В Україні він був представлений трьома політичними течіями:

Течії	Радянський	Націоналістичний
Мета	Визволення від загарбників
	Відновлення радянської влади	Відновлення української держави
Організаційне оформлення	1941-1942 рр. партизанські загони, з`єднання; радянське підпілля (3 500 підпільних організацій і груп)	похідні групи (1941 р.), “Поліська Січ” (1941 р.), УПА(листопад 1942 р.) та інші загони, підпілля ОУН
Чисельність	40-200 тис.	50-200 тис. (похідні групи – 5 тис.)
Командири	С.Ковпак, О.Сабуров, О.Федоров, М.Наумов. Очолював штаб партизанського руху в Україні – Т.Строкач.	Командир “Поліської Січі” – Тарас Бульба-Боровець. Командуючі УПА: ДмитроКлячківський (Клим Савур), Роман Шухевич (Тарас Чупринка).
Основні райони дій	Українське Полісся, Чернігівщина, Сумщина	Волинь, Галичина, українське Полісся
Специфіка бойових дій	Діяльність партизан як правило підпорядковувалась і узгоджувалась з потребами фронту: диверсії на залізницях, удари по воєнним об`єктам, розвідка, допомога у переправі через річки тощо. Найбільші координовані операції партизан: “Рейкова війна” і “Концерт” по зриву перевезень воєннихгрузів на залізницях, а також рейди великих партизанських з`єднань по тилах ворога.	Переважно діяла як самооборона населення – витискування окупаційної адміністрації, створення української, захищала людей від сваволі властей, зривала спроби вивозу до Німеччини продовольства, робочої сили, проведення оборонних боїв з карателями по периметру і всередині контрольованої території. Напади на воєнні об`єкти здійснювалась в основному з метою оволодіння зброєю.

Примітка: українці також брали активну участь у антинацистському русі Опору в країнах Європи: Франції, Італії, Югославії тощо.

 

67.Вклад українського народу в розгром нацистської Німеччини та її союзників.

Дуже важливе місце у планах німецького командування відводилося захопленню в найкоротші строки України з її величезними сировинними ресурсами і родючими землями. Цим самим Гітлер та його кліка намагалися посилити воєнну економіку Німеччини, створити вигідний плацдарм для швидкої перемоги над СРСР і досягнення світового панування. За планом «Барбаросса» в Україну вдерлися 57 дивізій і ІЗ корпусів групи армій «Південь». Їм протистояли 80 дивізій Київського та Одеського воєнних округів, перетворених після початку війни у Південно-західний та Південний фронти. Концентрація в республіці цього найчисленнішого радянського військового угруповання пояснюється вказівкою Сталіна про те, що у випадку війни саме південний захід буде головним напрямком удару німецької армії. Співвідношення у бойовій техніці тут також було на користь радянських військ. Якщо у групі армій «Південь» налічувалося 850 танків, 16000 гармат і. 1300 літаків, то у військах Південно-Західного і Південного фронтів відповідно — 5625, 17000 та 2700 (щоправда, танки і літаки новітніх конструкцій тут становили не більше 20%).Більшість радянських з'єднань виявилися недостатньо укомплектованими матеріальною частиною. Так, 41-й танковій дивізії за штатом належало мати 63 танки КВ та 210 Т-34, а їх відповідно було 5 і 2. Зате застарілих машин Т-26 та ХТ у дивізію прибуло втричі більше, ніж передбачалося штатним розкладом. До того ж запасними частинами наявна у дивізії техніка була забезпечена лише на 40—45 %