5. Причини ослаблення та занепаду Київської держави.

Княжий період від середини ХІІ ст. оцінювався радянською історіографією однозначно негативно-як феодальна роздробленість Русі, сумний час, занепад держави. Проте історичні факти і об’єктивний аналіз подій дозволяють сказати про настання нового етапу в історії княжої доби з середини ХІІ ст. – етапу децентралізації імперії. З цього часу встановлення реального державного контролю над територією всієї Русі могло бути досягнуте тільки шляхом послаблення центральної влади, передачі її функцій окремим землям та удільним князям, відбувається остаточне формування феодальної системи. Послаблення влади центру над регіонами супроводжується розвитком міст, економічним піднесенням регіонів, розвитком самобутньої культури. Стає дедалі очевиднішою політична різниця між регіонами Київської Русі: Північно-східним – Володимир, Суздаль, Москва; Південним – Київ, Чернігів, Переяслав; Північним – Новгород, Псков.

Даючизагальну оцінку цьому етапові нашої історії, можна зробити висновки, що: 1. Децентралізація, роздроблення – це явище об’єктивне, закономірне, воно випливало з самого характеру суспільно-економічного розвитку в Київській державі ХІІ ст. Цей процес одержав в історії назву феодального роздроблення, оскільки в його основі була еволюція феодалізму. У країні формується клас землевласників – феодалів, які стають не лише економічною, а й політичною силоюна своїх землях. 2. Київська Русь у середині ХІІ ст. зовсім не розпалася (про що писало чимало радянських істориків ), змінилася лише форма державного устрою. Єдину й централізовану монархію змінила монархія федеративна. (див.: Історія України: нове бачення. Т.1. – К., 1995, с.70). 3. Явище роздробленості суперечливе і неоднозначне. Одночасно з відцентровими діяли сили доцентрові. Майже всі князі обстоювали позицію відновлення єдиної Київської держави, але кожен із них бачив великим князем себе. Важливим фактором такого єднання була половецька загроза. 4. Найважливіший висновок - децентралізація прискорила і поглибила процес консолідації єдиного народу, етносу в моноетнічну, а на наступному етапі – в національну державу. Основні причини, що викликали роздробленість: Політичні: 1. велика держава-імперія, що обіймала обширну територію, об’єднана силою і примусом, з часом розпадається, нею важко управляти з єдиного центру; 2.сила бере верх над законом, відбуваються постійні міжусобні війни князів за київський престол; не врегульоване право спадкоємності; 3. прагнення окремих земель до політичної самостійності і незалежності від центру; 4.відсутність серед спадкоємців династій політика-особистості, якими були Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах. Економічні: 1утвердження нових економічних відносин, феодальної власності на землю, перехід від умовного землеволодіння до спадкового (вотчинного); 2 загострення протиріччя між ростом економічної могутності місцевої влади і намаганням центру зберегти підпорядкованість всіх земель; 3 розвиток економічної самостійності окремих регіонів, міст, які були зацікавлені в зростанні продуктивності праці, покращенні обробітку землі, що давало можливість торгувати і розвиватись економічно самостійно, незалежно від центральної влади. Зовнішні: 1 могутність і єдність держави підривали постійні війни і набіги кочових племен і народів (найголовніші з них – хозари, печеніги, половці, монголо-татари та ін.); 2 землі Київської Русі залишалися бар’єром між Сходом і Заходом, витримували на собі основний удар ворога, що послаблював їхню могутність; 3 занепад Візантійської імперії та ріст могутності сусідніх держав - Польщі, Литви, Угорщини.

З середини ХІІ ст. на території Київської Русі формується п’ять основних політичних та соціально-економічних центри, які намагаються проводити самостійну політику: 1. Південно-західні галицькі та волинські землі з центром у м. Галич (з 1145 р.). 2. Південно-східні, центральні - київські, чернігівські, переяславські, які, хоч і в складних умовах, але також продовжують утримувати традиції українського державотворення. 3. Північно-західні з центром у Турові, Пінську (з 1150 р.). 4. Північні - новгородські землі з центром уНовгороді.(з 1130 р.). 5. Північно-східні землі – Ростов, Суздаль, Володимир і з 1147 р. Москва, які започатковують новий центр формування московської державності. Необхідно звернути увагу, що, незважаючи на роздробленість, центром русько-українського життя залишаються основні землі Київської Русі: Галичина, Волинь, Київщина, Чернігівщина, Переяславщина. Вагомим аргументом цього є використання в письмових джерелах з другої половини ХІІ ст. терміну – Україна (вперше згадується в Київському літописі 1187 р.).