Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Istoria_ekzamen_3 (1).docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
430.6 Кб
Скачать

48) Політичне життя на Західній Україні в 20 - 30-ті роки.

У березні 1921 р. було підписано Ризький мирний договір між Радянською Росією та Польщею, за яким Східна  Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся відійшли до Польщі. 14 березня 1923 р. Рада послів країн Антанти визнала Східну Галичину частиною Польщі. У 1919 р. країни Антанти надали Польщі тільки дозвіл на тимчасову її окупацію.

У складі Польщі українців було 6 мільйонів, а українські землі становили одну третину всієї території. За рішенням Ради послів країн Антанти українські землі в Польщі повинні були отримати автономію, але керівництво Польщі це ігнорувало. По відношенню до українського населення в Польщі проводилася дискримінаційна політика. Українці майже не мали можливості займати адміністративні пости в державних установах, офіцерські пости в армії, поліції. Польський уряд прагнув до асиміляції українців, до їх ополячення. При цьому особлива увага приділялася витісненню української мови з державних установ і системи освіти.

31 липня 1924 р. польським урядом було затверджено „кресовий" закон, за яким запроваджувалася двомовна утраквістична школа, як основний тип. Фактично школа ставала польською. Вчителями переважно були поляки, а українських вчителів переводили до Польщі. Внаслідок цього, якщо у 1921 -    1922 рр. в Галичині було 2420 українських  початкових шкіл, то у 1930 р. залишилося 350 шкіл. 70%  населення Польщі були неписьменними або малописьменними. Із 138 загальноосвітніх середніх шкіл Галичини в 1939 р. було лише 5 українських державних (2050 учнів) і 18 приватних (3571 учень). У вищих навчальних закладах Галичини  для українців встановлювалися обмеження - висока плата і п'ятивідсоткова норма (у Львівському університеті). Тому у 1921-1925 рр. у Львові нелегально діяв „таємний університет", який надавав українській молоді можливість здобути вищу освіту.

Утиски українського населення в Польщі в національній сфері доповнювалися соціально-економічним гнобленням. Уряд Польщі свідомо проводив економічну політику, за якою українські землі були перетворені на аграрно-сировинний придаток, ринок збуту і джерело дешевої робочої сили  для індустріально розвинених польських земель. Тобто економічна політика польського уряду щодо українських земель носила колоніальний характер. Штучно стримувався і  розвиток української кооперації. Переважали дрібні промислові підприємства. 85% належало галузям видобувної промисловості (нафта, ліс, харчова та ін.). Було засилля іноземного капіталу (англійського, французького, німецького).

Українське селянство страждало від безземелля і малоземелля. В Галичині у 1924 р.  44% загальної площі становило поміщицьке землеволодіння. Поміщицькі маєтки в середньому налічували від 3500 до 4000 га. Була проведена аграрна реформа, за якою частина поміщицьких земель викуплялася, а потім продавалася селянам, але вона носила яскраво виражений шовіністичний характер. За таємним наказом українським селянам дозволено було продавати лише 5% всіх викуплених поміщицьких земель, а інші землі надавалися  „осадникам", польським колоністам - колишнім військовослужбовцям. За 20-30-ті роки чисельність осадників зросла до 300 тисяч. За цей же час із західноукраїнських земель Польщі емігрували  за океан приблизно 240 тисяч українських селян. У результаті зростала частка польського населення, а українського зменшувалася, особливо в містах. Так, у 1939 р. у Львові було українців -  16.2%, поляків - 50.8%, євреїв - 31.9%.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]