44) Тенденції в культурному житті України 1917-1980 рр.

 Недостатній рівень науково-концепційного осмислення мистецько-культурологічної, суспільної та історичної фактології як суттєвий чинник, що ускладнює вивчення музичної культури даного періоду.   Праці В.Винниченка "Відродження нації", "Лист до українських робітників" як важливе джерело розуміння процесів і реалій тієї доби.  Публікація нових джерел, сучасний політологічний аналіз даної епохи (Я.Дашкевич, Д.Дорошенко, І.Дзюба, Т.Гунчак, В.Шейко).   Революційний період (1917-1920 рр.) як один із найскладніших в історії музичної культури. Вагомий і водночас суперечливий вплив революційних подій на культурний розвиток народу. З одного боку суттєві здобутки у становленні державних форм організації культурної сфери, з іншого боку втрата великої кількості визначних пам'яток історії і культури у вирії громадянської війни.   Заснування у Києві Української Академії мистецтв. Українізаційні процеси в галузі науки. Створення Української національної бібліотеки та Українського архіву. Видання творів українських письменників.   Створення у складі міністерства освіти театрального відділу, музичного відділу, відділу охорони пам'яток старовини і мистецтва, архівно-бібліотечного відділу.   Заснування Національного зразкового театру (1917 р.).   Спрямованість культурної політики Центральної Ради на розвиток передусім української національної культури. Певні негативні наслідки такої політики, зважаючи на багатонаціональний склад України. Проголошення повної державної незалежності України (4-й Універсал 9 (22) січня 1918 р.). Початок громадської війни. Невирішеність фундаментальних соціальних питань; глибока суперечність між національно-орієнтованими силами, які боролися передусім за відновлення української державності, та більшовиками як прихильниками першочерговості соціальних перетворень як важливі чинники громадської війни. Оскільки війна з більшовиками стала війною "в суті з власними народними масами" (В.Винниченко), це зумовило падіння Центральної Ради.   Проголошення гетьманату. Продовження гетьманським урядом значної кількості починань в галузі культури.   Офіційне оголошення утворення Української академії наук (листопад 1918 р.).   Діяльність міністерства народної освіти (з 21 червня 1918 р. Міністерство народної освіти та мистецтва), і Головного управління мистецтва та національної культури при ньому з державно-правового регулювання розвитку культури.   Заснування музично-драматичного інституту ім. М.Лисенка. Створення Державної капели бандуристів Г.Хоткевича.   Значна концентрація мистецьких сил в процесах оновлення театральної справи. Заснування низки видатних театральних колективів: "Молодий театр" на чолі з Л.Курбасом (вересень 1917 р.), Національний зразковий театр, очолений І.Мар'яненком та М.Вороним (вересень 1917 р.) і створений у Вінниці (січень 1920 р.) театр ім. І.Франка, керований Г.Юрою, було помітним явищем на тлі функціонування відомих труп П.Саксаганського, М.Садовського, Л.Сабініна, Д.Гайдамаки та ін.   Інтелектуалізація, розширення репертуарних обріїв - провідна тенденція нових колективів. Новаторські постановки шедеврів західноєвропейської драматургії (Софокл, Г.Ібсен, Г.Гауптман, Б.Шоу), творів Лесі Українки, В.Винниченка, О.Олеся і ін.   Творча реформаторська співпраця визначних митців (К.Стеценко, Я.Степовий, О.Кошиць, М.Леонтович, Б.Яворський) з органами влади в галузі музичної культури: розробка ними принципів та законопроектів щодо заснування факультетів музикології в університетах, диригентського інституту, національних хорових капел, музичних товариств, реорганізації музично-драматичної школи ім. М.Лисенка в музично-драматичний інститут ім. М.Лисенка.   Надзвичайно плідна організаційна робота зі створення нової інфраструктури культури і мистецтва, здатної забезпечити повноцінний духовний і культурний розвиток народу поєднувалася з державною підтримкою створеної в минулому системи музичних установ і закладів. Засновуючи український народний університет, українську музичну драму, демократичне Музичне товариство - уряд УНР всебічно підтримував діяльність Університету Св. Володимира, Київської опери, ІРМТ тощо.   Відродження української церкви, автокефалії як визначне явище в духовному житті суспільства. Небувалий розквіт церковної і релігійної музики; збагачення богослужбових піснеспівів народнопісенними інтонаціями; набуття церковною службою характеру загальнонародного дійства; зростання ролі авторських композицій. Участь визначних митців (К.Стеценко, М.Леонтович) у складі Всеукраїнської православної церковної ради (ВПЦР). Реформа богослужбової мови як найвизначніший захід Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Створення УАПУ власних національних свят: Свято на пошану всесоборного утворення української ієрархії ("Друга Покрова"); урочисті молитовні спомини Тараса Шевченка, Івана Мазепи.   Основі напрямки розвитку духовної музики даного періоду:

• авторські твори на канонічні тексти ("Літургії");

• обробки старовинних одноголосних богослужбових мелодій;

• паралітургічна творчість - обробки старовинних релігійних кантів, псальм та колядок, а також жанр духовного концерту.

 Стилістичні особливості духовної музики українських композиторів. Тенденція до вільного використання мелодії оригіналу, огортання її самобутніми супроводжуючими голосами з метою більш рельєфного виявлення інтонаційно-ладових та ритмічних особливостей первісної мелодії.   Авторські "Літургії" ("Служби Божі") - найбільш вагомий здобуток вітчизняної духовної музики. Прагнення композиторів музично осмислити повне Богослужіння, створити єдиний композиційний цикл - як провідна тенденція. На відміну від класичних зразків (М.Березовський, Д.Бортнянський, А.Ведель) більша насиченість творів дрібними піснеспівами та богослужбовими текстами для виконання не лише хором, а усіма прихожанами.   Авторські літургійні твори К.Стеценка - одне з вершинних надбань української духовної музики. Органічне поєднання глибинних настроїв народної музики і яскравої оригінальності як визначальні риси літургійних творів композитора. Духовно-музична спадщина Стеценка досить значна: "Всенощна"; "Літургії" (ч. 1, 2 з варіантами); "Панахида"; "Херувимські пісні" (6 творів); "Милість спокою" (4 твори); "Хваліть ім'я Господнє" (9 творів); гармонізації наспівів Києво-Печерської лаври; "Христос Воскрес" (3 твори); "Ангел вітав Благодатній"; "Задостойники"; "Розбійника благоразумного"; "Колядки та щедрівки" (50 обробок на мішаний та 50 на однорідний); "Релігійні кантати" (2 твори); "Канон у Страсну Суботу".   Яскравою сторінкою в духовній музиці є творчість М.Леонтовича, хоч його авторських творів порівняно небагато: "Літургія"; "Молебен благодарственний"; "Херувимські пісні" (6 творів для різних складів); "Милость миру" (3 твори для різних складів); "Світе тихий" (З твори); "Хваліть ім'я Господнє" (2 твори); "Вірую" (соло баса із мішаним хором); "Ангел вопіяше"; "Христос Воскрес"; "Нині отпущаєши"; "Богородице, Діво"; "Релігійні канти" (5 обробок); "Колядки".   Твори Леонтовича позначені напруженим, драматичним характером і зберігають при цьому притаманні композитору ніжність образів та ажурністьпобудов. Авторське начало в них проступає сильніше, ніж у Стеценка, тому твори Леонтовича виглядають ефектніше і є складнішими за образною драматургією, хоча водночас порівняно стеценківськими вони втрачають в пісенності та загальному національному колориті.   Новаторство літургії торкається введення речитативно-декламаційних епізодів, псалмодичного речитативу, вільної метрики, відсутності тактировки - тих параметрів, які до нього твору не з'являлись у творчості композитора.