31. Відомі збройні повстання в Україні періоду першої демократичної революції в Росії 1905-1907 рр.

У Російській імперії революційно-визвольний рух вилився в демократичну революцію 1905-1907 рр., у якій населення України взяло активну участь.

На Наддніпрянщині діяло близько 20 загальноросійських і національних партій. В їхніх діях не було єдності, вони вели між собою боротьбу за керівництво революційним рухом.

Основні революційні події, що мали місце в Україні, відбулися в 1905 р. - в період розвитку революції по висхідній лінії:

- червень - збройне повстання на панцернику "Потьомкін";

- жовтень - загальний політичний страйк, який змусив царя Миколу II піти на поступки і видати Маніфест 17 жовтня, проголосивши громадянські свободи і вибори до Державної Думи;

- листопад - повстання моряків Севастополя на чолі з лейтенантом П.Шмідтом;

- виступ полку саперів у Києві на чолі з підпоручиком Б.Жаданівським;

- грудень - збройні повстання робітників Горлівки, Харкова, Катеринослава, Олександрівська. Однак ці виступи не переросли в загальне збройне повстання. Після їх придушення революція пішла на спад.

В Україні революція носила і національно-визвольний характер, оскільки національне питання було на передньому плані боротьби.

Національний рух в період революції мав значні здобутки:

- після Маніфесту 17 жовтня з'явилася легальна українська преса. Усього в 1905-1907 pp. виходило 24 періодичні видання;

- виникла культурно-освітня організація "Просвіта", яка мала філії у багатьох містах України. У діяльності "Просвіти" брали участь М.Аркас, Б.Грінченко, М.Коцюбинський, Л.Українка, МЛисенко, Панас Мирний, Д.Яворницький та інші прогресивні діячі;

- відкривались українські школи, здійснювалися спроби викладання українською мовою в університетах;

- активну діяльність у першій Думі (1906 р.) та в другій Думі (1907 р.) розгорнула українська фракція, яка вимагала автономії для України, вільного розвитку української мови та культури. Допомогу українській фракції надавав М.Грушевський, який з цією метою переїхав зі Львова до Петербурга.

Столипінська реакція

Перша та друга Думи були розпущені царем, оскільки виявилися занадто "лівими". Маніфест про розпуск другої Думи 3 червня 1907 р. прийнято вважати кінцем революції, бо він обмежив політичні свободи, проголосив новий антидемократичний закон про вибори і початок репресій проти учасників революції. Багато здобутків національного руху були ліквідовані. Царизм знову перейшов до політики національного гноблення українського народу.

З 1907 по 1910 pp. тривав період реакції - жорстокого переслідування опозиційного та українського руху. Головним прихильником цієї політики був міністр внутрішніх справ, а згодом - голова уряду Росії П.Столипін.

З метою координації діяльності українських сил у нових умовах українські діячі в 1908 р. створили міжпартійний політичний блок - Товариство українських поступовців (ТУП). Його лідерами стали М.Грушевський, С.Єфремов, Є.Чикаленко, Д Дорошенко. ТУП обстоювало конституційно-парламентський шлях боротьби за національне відродження.

Столипінська аграрна реформа в Україні

У Росії з 1906 по 1911 рр. з ініціативи П.Столипіна проходила аграрна реформа, яка передбачала:

- знищення общинного землекористування і перетворення селян на індивідуальних власників землі - фермерів;

- ліквідації аграрної перенаселеності європейської частини країни шляхом переселення селян у східні райони Росії.

У цілому по Росії реформа не досягла поставлених цілей. Але саме в Україні вона мала найбільший успіх - з общин вийшла майже половина селянських господарств, що сприяло розвитку капіталізму на селі. Україна дала найбільшу кількість переселенців до Сибіру (бл. 1 млн.).

Зросли посівні площі, валовий збір зернових, товарність сільського господарства.

Але реформа не змогла послабити соціальну напруженість на селі. У 1914 р. кількість малоземельних селян сягнула 2 млн. Бідняцькі господарства залишалися малопродуктивними і малотоварними.