25. Відміна кріпосного права в Російській імперії. Наслідки для України.

19 лютого 1861 р. цар підписав відповідний Маніфест, а також «Загальне положення про селян, які звільнилися від кріпацької залежності» та інші акти про селянську реформу (всього 17 документів). Цими законами передбачалося особисте звільнення селян, надання їм земельних ділянок та можливість викупу останніх, визначалися селянські повинності та організація селянського управління.З моменту опублікування Маніфесту поміщику заборонялось продавати селянина, купувати, дарувати, як річ, насильно одружувати або видавати заміж, переселяти з місця на місце, забирати до челяді, на свій розсуд карати тощо. Селяни набули особисті та майнові права, в тому числі на самостійний, без дозволу поміщика, вступ у шлюб, укладення договорів та зобов’язань з приватними особами та зі скарбницею, вільне ведення торгівлі та підприємництва, своїх судових справ, участь у роботі органів самоврядування, вступ на службу, на навчання, придбання рухомого та нерухомого майна.За поміщиками закріплювалося право власності на всі належні їм землі. Селянам виділялися садиби та польові наділи, за які вони мали внести викуп. Під час розподілу земель враховувалися місцеві особливості. Там, де земля була не дуже родючою, давала низькі прибутки, селянські наділи були більшими. На Південній і Лівобережній Україні поміщики відібрали у селян 1 млн. десятин землі або 28 відсотків їхнього дореформеного надільного землеволодіння. На Правобережжі хліборобська частка була на 18 відсотків вищою, проте і тут селяни не одержали повного інвентарного наділу.Розміри викупної платні визначалися не вартістю землі, а розмірами дореформеної селянської феодальної повинності. Таким чином, розмір платежу ставав набагато вищим вартості землі, він включав фактично і вартість праці селянина. Вся надільна земля за тогочасною ринковою ціною коштувала 544 млн. крб., селяни ж повинні були за неї заплатити 867 млн. крб. При цьому 20-25 відсотків викупної суми селяни сплачували готівкою, решту ж поміщики отримували від держави, яка у свою чергу зобов’язувала селян сплатити ці гроші разом з процентами протягом 49 років. За 40 років селяни сплатили державі близько 2 млрд. крб., тобто вчетверо більше вартості наданої їм землі.

Селяни навіть після звільнення залишалися неповноправними. До переходу на викуп (тобто до початку внесення платні за наділи) вони виконували грошові (оброки) і відробіткові (панщину) повинності.

Формально поміщик уже не розпоряджався кріпаками. З 1861 р. стали виникати селянські общини, що підпорядковувалися урядовим органам. Слід зауважити, що більшого поширення вони набули в Росії. В Україні перевага віддавалася одноосібним господарствам.

Община проголошувалась власникам землі, оскільки вона (а не кожний окремий селянин) викуповувала землю, яку періодично розподіляли між селянськими дворами. Община сплачувала податки і забезпечувала виконання повинностей, розподіляючи їх між своїми членами. Всі члени общини щодо податків були пов’язані круговою порукою, і за неплатників розраховувались інші. Община, у свою чергу, могла неплатника покарати (аж до публічного шмагання за рішенням сільського сходу) або примусово віддати на заробітки.

Скасування кріпосного права вплинуло на суспільний устрій України. Змінилося становище не тільки селянства, а й інших класів — спостерігалося інтенсивне формування буржуазії та промислового пролетаріату. Утвердження буржуазних відносин відбувалося в умовах збереження численних пережитків феодального ладу, серед яких, перш за все, слід відзначити політичне панування поміщиків, становий поділ суспільства та ін.

Разом з тим реформою 1861 р. було створено певні умови для швидкого розвитку промислового капіталізму, обумовленого попитом на продукцію чорної металургії та машинобудування, кам’яне вугілля, залізну руду. Інтенсивному зростанню промисловості сприяли якісні зміни в засобах виробництва в металургійній, паперовій, цукровій та інших галузях. Розвиток промисловості, товарного хліборобства, транспорту зумовлював значний попит на робочу силу і сприяв припливу сільського населення у промислове виробництво.

В Україні у 1900 р. було 5301 промислове підприємство з кількістю працюючих в кожному близько і понад 16 чол. За період 1869- 1900 рр. вартість промислової продукції зросла з 71,5 млн. крб. до 556,4 млн. крб.

На зростання продуктивних сил впливав і розвиток транспорту, насамперед залізничного. До середини 80-х рр. в Україні було завершено прокладання головних залізничних магістралей, які пролягли через усі основні економічні райони, з’єднавши їх з Центральною Росією, чорноморськими, азовськими і балтійськими портами, залізницями Західної Європи. З 1865 по 1900 рр. довжина залізничної колії в Україні збільшилася з 219 до 8417 км.

Швидке зростання основних галузей важкої індустрії призвело до утворення таких великих промислових районів, як Донецький вугільно- металургійний, Придніпровський металургійний. Криворізький залізорудний та Нікопольський марганцевий, а завдяки інтенсивному розвитку цукроваріння утворився великий район цукрового виробництва.

Розвиток капіталізму супроводжувався зростанням міст. Саме в них зосереджувалося населення,яке займалося торгово-промисловою діяльністю. Найбільш швидкими темпами зростало міське населення в промислове розвинутих губерніях України: Катеринославській, Київській та Харківській. Протягом пореформеного періоду населення Катеринослава зросло майже у шість разів, Одеси, Києва та Харкова у чотири рази.

Розвиток промисловості, швидке зростання міст та неземлеробського населення, залізничного, річкового і морського транспорту, розширення внутрішньої і зовнішньої торгівлі — усе це справляло істотний вплив на характер та структуру сільськогосподарського виробництва. Землеробство втягувалося у товарний обіг і поступово перетворювалося на підприємницьке, капіталістичне. Однак цей процес гальмувався численними пережитками кріпосництва, головними з яких ^^ було збереження поміщицького землеволодіння. Реформа 1861 р. залишила в руках колишніх кріпосників величезні площі землі. Селяни ж були приречені на малоземелля та безземелля, а, отже, і напівкріпосницьку кабалу. Внаслідок реформи 1861 р. селяни України втратили 1 млн. десятин або понад 15% загальної площі земель, якими вони користувались раніше. 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи менші 5 десятин, тобто нижче норми середнього прожиткового мінімуму.

Скасування кріпосного права і наступні реформи, утвердження приватної власності стали причиною серйозних змін в суспільному устрої країни. Змінилося становище не тільки селянства. У пореформений період формувалися нові суспільні класи — буржуазія і промисловий пролетаріат. Утвердження буржуазно-капіталістичних відносин відбувалося в умовах збереження численних пережитків феодального ладу, серед яких, перш за все, слід відмітити політичне панування класу дворян — поміщиків, становий поділ суспільства та ін.

Правову основу селянської реформи 1861 р. в Україні складали як спільні для всієї Російської імперії законодавчі акти, так і ряд спеціально призначених для українських губерній указів і постанов. Для більшості місцевостей України з родючою землею встановлювалися незначні за розміром селянські наділи. Утрьох місцевих положеннях, дія яких поширювалася на українські губернії, відбилася специфіка відносин між поміщиками та селянами, що історично склалася в різних районах України. Так, Катеринославська, Херсонська і частково Таврійська губернії, а також ті повіти Харківської та Чернігівської губерній, де переважало общинне землекористування, підпадали під дію «Місцевого положення про поземельний устрій селян, поселених на поміщицьких землях в губерніях великоросійських, новоросійських і білоруських». Губернії, на які поширювалося це положення, поділялися на три основні смуги: нечорноземну, чорноземну і степову; смуги, у свою чергу, поділялися на місцевості, для кожної з яких встановлювався розмір наділу на ревізьку душу (в нього входили як присадибні ділянки, так і орні й сінокісні землі, а також пасовиська). Для губерній Південної України передбачався єдиний,так званий, указний наділ (в різних місцевостях його розмір коливався від 3 до 6,5 десятин на ревізьку душу). Розміри наділів у повітах Харківської губернії складали: вищий — від 3 до 4,5 десятин, нижчий — від 1 до 1,5 десятин. Якщо дореформений наділ перевищував встановлені норми, поміщик міг відрізати надлишок на свою користь.