12.Причини феодальної роздробленості Київської Русі.

Однією з причин феодальної роздробленості став поділ давньоруських земель між нащадками великого київського князя Ярослава Мудрого. Після цього розпочалася міжусобна боротьба між князями. Але, як уявляється, цей факт не можна вважати основною причиною. Адже перший поділ земель Київської Русі розпочався задовго до цього, іще при Володимиру Червоне Сонечко, чиї сини уже на початку XI ст. розпочали безкінечні усобиці. Залишаючись відносно єдиним державним механізмом, Київська Русь являла собою федерацію півтора десятка в певній мірі відособлених феодальних земель-князівств. В південно-західній частині Русі знаходилися Київське, Чернігівське, Переяславське, Володимиро-Волинське та Галицьке князівства.

Серед інших причин слід відзначити і глибоко натуральний характер давньоруської економіки, оскільки тут були недостатньо розвинуті економічні зв'язки між окремими князівствами. Натуральна економіка - це сукупність досить замкнутих господарських одиниць, що були недостатньо включені в торговельні й інші економічні відносини. Ці одиниці були самодостатніми, такими, що самі себе забезпечували і їм майже не потрібні були зовнішні чинники розвитку. Але і ці причини не були визначальними для процесу феодальної роздробленості.

Однією з найважливіших причин феодальної роздробленості на Русі можна назвати зростання боярських вотчин. В XII ст. вотчини стали достатньо сильними і незалежними, що дозволяло боярам продовжувати наступ на общинні землі. Відбувалось закабалення вільних смердів-общинників, збільшення відробітків і повинностей, що виконувались залежними смердами на користь феодалів. Феодали на місцях намагались отримати все більше влади. Караючи смердів, вони все частіше отримували з них штрафи - віри. Феодали все частіше заявляли про свою незалежність від великих Київських князів, вимагали підвищення феодального імунітету, проголошеного "Руською Правдою", тобто невтручанням великого князя в справи вотчини. Але Київські князі не погоджувались на підтвердження незалежного статусу удільних князів і продовжували втручатися в судові, податкові й інші проблеми боярської вотчини.

Великі князі змушували бояр являтись в Київ зі своїм військом і приймати участь в нескінченних військових походах. Така ситуація не завжди співпадала з інтересами бояр, які нерідко відмовлялись від служби великому князю. Все це призводило до конфліктів, намаганню бояр швидше отримати політичну і економічну самостійність. Бояри все частіше погоджувались підтримати свого місцевого князя, оскільки від нього вони найшвидше могли отримати допомогу і захист, наприклад, в непростих відносинах із смердами, міщанами, іноземними завойовниками.

Зростання і посилення міст в ХІ-ХП ст. також прискорило процес розпаду Давньоруської держави. Міста поступово починають вимагати економічної і політичної незалежності, що V дозволило б їм стати центрами удільних князівств із своїми сильними князями, яких підтримували місцеві бояри. В багатьох містах зростала роль міських народних зборів — віче, які виражали ідеї децентралізації, незалежності місцевої влади від Києва.

Не слід забувати і про таку причину роздробленості Київської Русі, як втрата Києвом значення великого торгового міста на шляху "із варяг в греки". Уже в ХІ-ХП ст. в період хрестових походів основні торгово-транспортні шляхи перемістились на Середземне море. Головним торговим посередником між Європою і Азією стали Венеція і Генуя. Поступово Київ починає втрачати статус великого міжнародного центру торгівлі. У Києві залишалось все менше засобів для підтримання сильної централізованої влади, для утримання адміністративного апарату і єдиного війська.

Феодальна роздробленість як нова ступінь розвитку феодалізму на перших порах сприяла прогресивному розвитку Русі. Проте вона мала також негативні наслідки в умовах, коли над Руссю нависла загроза зовнішньої небезпеки. На початку XIII ст. посилився процес роздроблення Русі. Із складу великих князівств виділилися нові уділи, з'явилося близько п'ятдесяти окремих князівств та земель. Як зовнішня форма цього процесу виступає заздалегідь розроблений порядок розподілу феодалами володінь поміж усіма спадкоємцями-сина-ми. Настає дійсна роздробленість. Неодмінним супутником роздробленості стали нескінченні кровопролитні феодальні війни ("усобиці") за землю, робочі руки, політичний вплив. Руйнувалися продуктивні сили, йшло масове знищення господарств трудівників, військові сили все більше розпорошувались. Вторгнення орд Батия поставило під питання не тільки єдність Русі, а й саме її існування.

Політична історія Галицько-Волинського князівства.

Династія Ростиславичів завершилась смертю Володимира ІІ в 1199 році.

Роман Мстиславович (1199-1205) З 1170 року у волинському князівстві починає правити Роман Мстиславович. Він декілька разів пробував захопити Галицьке князівство за Володимира ІІ, але втриматись не зміг. Скориставшись смертю князя Володимира ІІ, волинський князь Роман захопив Галич і об'єднав два князівства в одне - Галицько-Волинське. Йому допомагає польський князь Лешко. Створивши нову державу, Роман Мстиславович намагається швидко встановити новий лад, щоб подолати старі негаразди в державі. За час свого короткого правління Роман Мстиславович встиг зробити:

• У 1190 році допоміг польському князеві Казимиру ІІ Справедливому стати великим князем краківським;

• у 1195-1196 рр. відвоював у Київської землі Болохівську волость. Болохівська волость знаходилась у верхній течії річок Південний Буг та Случ);

• здійснив велику кількість походів проти половців (1197, 1201-1202, 1203-1204);

• 4 травня 1203 р. захопив Київ і тим самим став великим князем київським;

• вигнав з князівства боярську родину Кормильчичів, які стояли на чолі бояр-"опозиціонерів";

• проводив політику на припинення міжусобиць та дроблення земель Київської Русі.

• У 1204 році до князя Романа прибули посли від риського папи Інокентія ІІІ, який пропонував королівську корону взамін на прийняття католицької віри. Пропозицію князь Роман відкинув.

• У зовнішній політиці підтримує стосунки з Візантією і Тевтонським орденом.

19 червня 1205 р. загинув князь Роман Мстиславович у поході на польського князя Лешка Білого, бо хотів отримати від нього землі за попередню допомогу. Після битви біля с. Завихостова князя знайшли мертвим із раною в спині. Підозрюють, що вбивця був підісланий галицькими боярами, які хотіли позбутись активного князя.Залишилась приказка, яку любив говорити князь: "не вбивши бджіл, меду не їсти". Під бджолами князь розумів бояр, які бажали посилення своєї влади, а під медом - мир та спокій у своїй державі.Після смерті Романа залишились два сина - Данило (4 роки) та Василь (2 роки), та його жінка Ганна, яка і почала правити князівством, поки виростуть сини.

Становище в державі було важким. Галицькі бояри знову підняли голову і почали вести свою політику. Волинські бояри навпаки беззастережно підтримували Ганну та її дітей. Однак, крім внутрішніх ворогів активізувались і зовнішні - у 1206 році на галичину вчинили похід чернігівські князі Ольговичі, а із заходу розпочав похід польський князь Лешко. Ганна звернулась по допомогу до угорського короля Андрія і у Галичі встановили угорський гарнізон, який зупинив поляків. Правда, коли до Галича підійшли війська чернігівських князів, то угорці відступили.Галицькі бояри пробували вплинути на події і закликали на правління в Галич сіверських князів Ігоревичів. Князь Володимир Ігоревич сів у Галичі, князь Роман - у Звенигороді, у Володимирі - князь Святослав. Княгиня Ганна з дітьми була вимушена виїхати до Польщі, де її прийняв князь Лешко Білий.

У 1208 році князі Ігоревичі посварились і почали воювати один з одним. У 1209-1210 рр. цим скористались галицькі та волинські бояри, які вигнали їх. Знову у Галичі відновлюють владу угорці, які починають нехтувати місцевими інтересами. Така поведінка призвела до початку антиугорського повстання і знову повертаються до влади князі Ігоревичі. Однак князі Ігоревичі розпочали переслідувати бояр, які раніше виступали проти них. Бояри звернулися до угорського короля допомогти проти Ігоревичів, обіцяючи визнати владу малого князя Данила.

У 1211 р. в Галич повертається князь Данило. Влада Данила не протрималась довго, бо в 1213 р. повстання підняв боярин Владислав Кормильчич. Він вперше на Русі проголосив себе князем, що викликало різкий спротив сусідів. Княгиня Ганна разом з синами була змушена знову вирушити в Угорщину. В 1214 році відбулась нарада польського князя Лешка та угорського короля Андрія у м. Спиш, де вони домовились поділити Галицько-Волинське князівстиво. У Галичі почав правити угорський королевич Коломан, а Волинське князівство перейшло під владу князя Данила.

У 1219 році жителі Галича закликали на правління новгородського князя Мстислава Удатного, який вигнав угорців з Галича. Князь Данило одружується з дочкою Мстислава і починає самостійно правити у Волинському князівстві. Він починає збирати батьківську спадщину. В 1219 році він відвойовує у поляків Берестейщину та Північне Забужжя, що тепер називають Холмщиною. У 1227 році князь Данило повернув під свою владу Луцьку, Пересопницьку та Чорторийську волості.

У 1228 році помер князь Мстислав Удатний і князь Данило починає боротьбу за Галицьке князівство, яке перейшло у спадок угорському королевичу Андрію, що був також одружений на одній з дочок Мстислава. У 1230 та 1233 роках князь данило захоплював Галич, але не зміг втриматись. У 1234 році він захоплює Белзьке князівство.

Визначальним став 1238 рік. Він захопив:

• Галич і Галицьку землю, чим відновив єдність Галицько-Волинського князівства;

• Київ, ставши великим князем київським, формально правителем усіх земель Русі;

В цьому ж році він розбив війська лицарів Тевтонського ордену біля міста Дорогичин, які намагались захопити руські князівства під приводом поширення католицької віри.

У 1243-1244 рр. князь Данило підкорив Люблінську землю.

У 1245 році князь Данило розбив об'єднані війська угорців, поляків та галицьких бояр біля міста Ярослава. Завдяки цій перемозі вдалось остаточно зламати опір галицьких бояр. Однак, вирішивши проблему з боярами, князь Данило отримав ще більшу проблему. Ще в 1223 році разом з тестем Мстиславом Удатним та іншими руськими князями і їх союзниками половцями князь Данило взяв участь у битві на р.Калка з монголо-татарами. Це були загони Субудай-багатура та Джебе-нойона, яких вислав на розвідку Чингісхан (великий хан монголів після курултаю 1216 р.). Князь Данило щасливо врятувався, хоч багато інших князів загинуло.

В 1237-1238 рр. почав новий похід на Русь внук Чингісхана хан Батий. Першими постраждали від нападу монголів Північно-Східні землі Русі, а в 1239-1241 рр. хан Батий захоплює Південно-Західні князівства. Так як, князь Данило в цей час був київським князем, то доручив оборону Києва тисяцькому Дмитру Єйковичу. 6 грудня 1240 року останні захисники сховались в Десятинній церкві. Монголо-татари розбили стіни таранами і церква завалилась, поховавши під руїнами останніх захисників. Тисяцький Дмитро попав у полон до монголо-татар. Після Києва монголо-татари захопили Галич та Володимир і вирушили на поляків та угорців. Землі Русі були підкорені монголо-татарами, але не включені до складу Золотої Орди хана Батия. В цей час князь Данило був в Угорщині, де просив військової допомоги в угорського короля Бели ІV. Вернувшись з Угорщини, князь Данило починає відбудовувати міста. Ще близько 1237 року він збудував Холм, а близько 1256 року - місто Львів. Пошуки союзників для боротьби з монголо-татарами були невдалі і тому в кінці 1245 року князь Данило був змушений поїхати в Сарай-Бату, столицю Золотої Орди, де визнав владу монголів і отримав ярлик на своє князівство.

В 1253 році в м.Дорогичин відбулось урочисте коронування князя Данила.

Коронуватись запропонував римський папа Інокентій ІV, а взамін князь Данило мав прийняти унію православної та католицької церкви. Папа римський також обіцяв організувати хрестовий похід західноєвропейських правителів проти монголо-татар. Так як, організувати похід так і не вдалося, то князь Данило пізніше відкинув унію і знову прийняв православ'я. Сподіваючись на допомогу Європи у боротьбі з монголо-татарами, князь Данило в 1254-1255 рр. розгромив війська монгольського темника Куремси, намагаючись скинути залежність від монголо-татар. Однак, обіцяна допомога так і не надійшла, а замість Куремси із ще більшим військом прийшов хан Бурундай у 1259 р. Не маючи іншого виходу, князь Данило був змушений знову визнати владу монголів.

Ще одним напрямком діяльності князя Данила була Литва, молода держава, яка в цей час формувалась і виходила на міжнародну арену. Засновником і правителем Литви був князь Міндовг. Син Данила Роман одружився з дочкою князя Міндовга і став правити Чорною Руссю. Однак через союзницькі стосунки князя Данила з монголо-татарами відносини з князем Міндовгом зіпсувались.

У 1246 році заснував Галицьку митрополію, бо Київська митрополія опинилась на території підвладній монголо-татарам. Отже, коли в 1264 році князь Данило Галицький помер, то йому так і не вдалося звільнити державу від залежності від монголо-татар.

Нащадки Данила Галицького (1264-1340); брат Василь (1203-1269) сини: Мстислав (?-1290); Лев (бл. 1228-1301); Шварно (?-1269); Роман (помер раніше Данила); Іраклій (1223-1240); дочки: Переяслава (?-1283); Устинія ,Софія

Після смерті князя Василя Романовича його володіння перейшли до сина Володимира Васильовича (?-1288), а потім до Мстислава Даниловича. В кінці кінців, усі землі Романовичів зібрав у своїх руках Лев Данилович.

Лев Данилович (1264-1301) У 1272 році переніс столицю до Львова. Вів жваві дипломатичні відносини з Литвою, Угорщиною, Чехією і тевтонським орденом. Князь Лев був вимушений визнавати владу Золотої Орди і при потребі кликав монголо-татар для боротьби із своїми ворогами. Багато часу витратив на спроби приєднати Краківську землю, однак це не вдалося здійснити. Близько 1280 року приєднав Закарпаття до Галицько-Волинського князівства, а близько 1292 року - Люблінську землю.

Юрій І Львович (1301-1308) Знову переніс столицю до більш економічно розвиненого Володимира. Князь Юрій іменував себе "король Русі". За нього Галицько-Волинське князівство знову втратило частину Закарпаття (захопила Угорщина) та Люблінську землю (захопила Польща). У 1303 році на території князівства створюють окрему галицьку митрополію, яка підпорядковувалась константинопольському патріарху. Про силу князя говорить наступне, що в 1312-1313 рр. угорська знать запропонувала йому стати кандидатом на угорський трон.

Андрій І і Лев ІІ (1315-1323) Князі правили одночасно, усю територію поділили на сфери впливу, але у всіх питаннях діяли спільно. Для боротьби з монголо-татарами і новим Литовським князівством князі підтримували жваві дипломатичні стосунки з Тевтонським орденом та Польщею. Литва відвоювала Дорогичинську і Берестейську землі. Обидва князі загинули одночасно у військовому поході, за одними даними на Литву, а інші вказують, що у поході проти монголо-татар.

Після їх смерті не довгий час керував Володимир Львович, а з його смертю влада перейшла до сина сестри братів Марії Болеслава. Він охрестився і залишився в історії під назвою Юрій ІІ Болеслав (1325-1340). Смерть Юрія ІІ Болеслава підозрюють не була випадкова - його отруїли галицькі бояри, які знову підняли голову.

Із смертю Володимира Львовича закінчилась чоловіча лінія династії Романовичів, а із смертю Юрія ІІ Болеслава і жіноча лінія Романовичів.Галицько-Волинське князівство переходить під владу князя Любарта Гедиміновича.