Тема 3. Загальні засади економічного розвитку та суспільно-економічного ладу

Дайте визначення поняттям: технологічний спосіб виробництва, науково-технічний прогрес, машина.

Дайте визначення: власність, відчуження, суспільний спосіб виробництва.

Продуктивні сили: суть і структура.

Технологічний спосіб виробництва: суть і особливості еволюції.

Економічна система суспільства: сутність та основні структурні елементи.

Відносини власності: сутність, структура та еволюція.

Типи, види та форми власності. Права власності.

Суспільно-економічний лад: сутність, основні структурні елементи та їх взаємозв’язки.

Технологічний спосіб виробництва - це цілісна система продуктивних сил, різні складові якої знаходяться на одному рівні розвитку.

Науково технічний прогрес – процес вдосконалення техніки та технологій вир-ва, який відбувається в результаті розвитку наукового знання і його застосування у виробничій сфері. Поділяється на еволюційну і революційну форми.

Машина – це засіб праці, який складається з робочої поверхні, двигуна, пристрою керування та передавача до робочої поверхні.

Власність – приналежність певних об’єктів певному суб’єкту.

Відчуження – перехід прав власності від однієї особи до іншої.

Суспільний спосіб виробництва – єдність і взаємодія продуктивних сил, які знаходяться на певному етапі розвитку, та економічних відносин.

Продуктивні сили: суть і структура

Продуктивні сили – ті самі фактори виробництва (сукупність матеріальних умов для здійснення виробничого процесу). Вони виступають серцевиною економічної системи, становлять її матеріальну основу.

Структура продуктивних сил не обмежується структурою факторів виробництва, основними з яких є людський ресурс та засоби виробництва. Структуризацію продуктивних сил забезпечує суспільний поділ праці.

СПП – процес відокремлення різних видів виробничої діяльності, завдяки чому окремі групи виробників закріплюються за створенням окремих видів благ. Веде до спеціалізації виробництва.

Розрізняють кілька видів поділу праці. Загальний поділ праці – розчленування продуктивних сил на великі сфери та на такі найбільші його галузі, як промисловість, сільське господарство, транспорт. Під частковим поділом праці розуміють поділ найбільших сфер людської діяльності на складові частини. Так, промисловість складається з великої кількості галузей, а саме: машинобудування, легка та харчова промисловість. Одиничний поділ праці складається всередині підприємства на основі професіоналізації виробництва. Виділяють також територіальний поділ праці, який являє собою поділ праці всередині країни між окремими регіонами. Поділ праці між різними країнами називається міжнародним . Поділ праці чітко пов'язаний із розвитком продуктивних сил і водночас є умовою їх розвитку.

Сучасні продуктивні сили виступають у 2 формах:

1. безпосередніх органів матеріального виробничого процесу;

Ця форма є первинною, тобто виступає базою, на якій здійснюється розвиток духовно-соціальних продуктивних сил. Це сфери матеріального виробництва - промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок, торгівля.

2. духовно-соціальних продуктивних сил.

Ця форма продуктивних сил забезпечує духовне оволодіння світом – розвиток знань, виробництво духовних багатств, науковий прогрес . Вона функціонує в нематеріальній сфері.

Одним із показників прогресу продуктивних сил є випереджаючий розвиток духовно-соціальних продуктивних сил.

Головною кількісною ознакою економічного розвитку є зростання ефективності виробництва, що визначається відношенням результату (продукту) до ресурсів (витрати, що пішли на виробництво).

Е= =

W (продуктивність праці) =

МВ (матеріаловіддача) =

КВ (капіталовіддача) =

Синтетичним показником розвитку продуктивних вил прийнять вважати рівень продуктивності праці. Продуктивність праці – це ефективність, плідність праці людського фактора. Більш конкретно це кількість продукції, виробленої одним зайнятим за певний період часу.

Отже, продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи, є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково технічного прогресу і продуктивності суспільної праці.

Технологічний спосіб виробництва: суть і особливості еволюції

Технологічний спосіб виробництва - це цілісна система продуктивних сил, різні складові якої знаходяться на одному рівні розвитку. Усі складові мають ОБОВЯЗКОВО бути на одному рівні!

Формування поняття відбувалося упродовж тривалого часу. Особливо цьому сприяло утвердження цивілізаційного підходу, який розглядає технологічний спосіб як визначального чинника суспільно-економічного прогресу в поєднанні з інституціональним середовищем.

Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого, вищого, здійснюється шляхом революційних змін у техніці та технології. Технологічний спосіб виробництва у своїй еволюції має 3 сходинки:

1. Ручний чи інструментальний спосіб виробництва

Інструменти – засоби праці, що складаються з ручки та робочої поверхні.

Роль та функції людини у цьому способі – контроль, енергія й управління.

Суспільне використання інструментів:

• 1 крок – одноосібне (ремісниче) виробництво, працює одна людина з різними інструментами

• 2 крок – проста кооперація (об’єднання працівників, які виконують однакові операції для вирішення єдиного спільного виробничого завдання)

• 3 крок – мануфактура (кооперація, що заснована на розподілі праці)

2. Машинний технологічний спосіб виробництва

Роль та функції людини у цьому способі – контроль, управління.

Машина (пристрій, що виконує механічні рухи для перетворення енергії, матеріалів і інформації) з ручним керуванням виконує свої функції тільки за безпосередньої участі в її роботі людини. Людина здійснює пуск машини, управління роботою всіх її механізмів та зупинку машини після виконання певних робіт чи операцій.

3. Автоматизований технологічний спосіб виробництва.

Роль та функції людини у цьому способі – контроль.

З’являється ускладнений засіб праці - автомат — самостійно діюча машина, яка виконує свою функцію згідно із заданою керуючою програмою без безпосередньої участі людини у процесі виробництва.

НТП – процес вдосконалення техніки та технологій виробництва, який відбувається в результаті розвитку наукового знання і його застосування у виробничій сфері. Має 2 форми:

• Еволюційна – вдосконалення і розповсюдження у виробництві техніки та технологій, які засновані на незмінному науково-технічному принципі

• Революційна – зміна науково-технічного принципу, що використовується у виробництві

Економічна система суспільства: сутність та основні структурні елементи

Економічна система – сукупність взаємопов’язаних і певним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють економічну структуру суспільства.

Вона характеризує відносини між людьми в процесі суспільного виробництва та її ще називають суспільною формою продуктивних сил.

Економічні відносини – це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання благ.

Працюючі люди постійно вступають у відносини між собою, створюючи СУСПІЛЬНИЙ СПОСІБ ВИРОБНИЦТВА - єдність і взаємодія продуктивних сил, які знаходяться на певному етапі свого розвитку, та економічних відносин.

Цей зв'язок характеризує закон відповідності:

Рівень розвитку продуктивних сил визначає тип і характер економічних відносин.

Окремі фази суспільного виробництва:

• Виробництво

• Обмін (взаємний перехід різних видів суспільних благ між різними суб’єктами)

• Розподіл (визначення тієї частки суспільного блага, яка дістається окремим учасникам його виробництва)

• Споживання

Економічна система складається з:

• організаційно-економічних відносин (відносини, які характеризують порядок взаємодії між людьми і визначаються застосовуваними технологіями; вони управляють процесами суспільного виробництва)

• соціально-економічних відносин (відносини між людьми з приводу приналежності засобів та результатів виробництва; вони характеризують суспільну форму виробництва і включають в себе господарський механізм)

Соц.-ек. СУСПІЛЬСТВО

Орг.-ек.

ТЕХНОЛОГІЇ+ПРИРОДА

Відносини власності: сутність, структура та еволюція

Власність – приналежність певних об’єктів певному суб’єкту.

Зміст відносин власності передбачає розгляд відносин як привласнення і відчуження (перехід прав власності від одного суб’єкта до іншого).

Сутність власності відображує, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, а з іншого - спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва. Також власність характеризує відносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних, духовних).

Поняття власності виникло у результаті виробництва матеріальних благ та їх привласнення. Воно виникає коли також виникає декілька самостійних економічно відособлених виробників і між ними створюються відносини з приводу привласнення їх продуктів.

Суб’єкти власності – економічно відособлені учасники суспільного виробництва

Об’єкти – усе розмаїття національного багатства

Відносини власності виконують системоутворювальну функцію в структурі економічних відносин. Вони визначають:

• спосіб поєднання робочої сили та засобів виробництва;

• соціальну структуру суспільства, його поділ на класи;

• характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту;

• специфіку обміну та розподілу створюваного продукту;

• мету виробництва та характер управління економічними процесами.

Види власності

Кожному даному рівню розвитку продуктивних сил відповідає своя історична система власності, продуктивні сили можуть бути використані лише в конкретній соц.-ек. формі.

В залежності від цього виділяють власність:

• Первісну

• Рабовласницьку

• Феодальну

• Капіталістичну

• Соціалістичну

Типи, види та форми власності. Права власності

Відносини власності виступають у формі права власності, яке реалізується в дії трьох атрибутів: права володіння, розпорядження і користування.

Володіння – належність об’єкта власності певному суб’єкту.

Розпорядження – право на прийняття рішень суб’єктом з приводу функціонування і реалізації об’єкта власності.

Користування – процес виробничого застосування і споживання об’єкта власності.

Всезагальною серед них виступає категорія володіння, бо власник реалізує права розпорядника і користувача. Розпорядник реалізує право на користування, але не завжди є власником. Користувач не має прав володаря чи розпорядника.

В залежності від структури відносин відчуження-привласнення можна виділити різні типи і форми власності.

Типи власності (критерій – доступ до певного блага):

• Суспільний тип власності (немає того, кого можна відчужити)

• Приватний тип власності

Форми власності визначають суб’єкта, якому належить відповідний об’єкт. Їх безліч, об’єкт може знаходитись в:

• Індивідуальій

• Державній

• Приватній

• Муніціпальній

• Акціонерній ……………………………….ФОРМАХ ВЛАСНОСТІ.

Види власності (конкретна історична сукупність відносин, які характеризують поєднання робочої сили та засобів виробництва)

Кожному даному рівню розвитку продуктивних сил відповідає своя історична система власності, продуктивні сили можуть бути використані лише в конкретній соц.-ек. формі.

В залежності від цього виділяють власність:

• Первісну

• Рабовласницьку

• Феодальну

• Капіталістичну

• Соціалістичну

Суспільно-економічна формація (характеризується змінами у видах власності)- історичний тип суспільства, в якому певному способу виробництва матеріальних благ відповідає властива йому надбудова: політика, право, наука, ідеологія та інші форми людської свідомості (К.Маркс).

Суспільно-економічний лад: сутність, основні структурні елементи та їх взаємозв’язки

Суспільно-економічний лад — цілісна система усіх існуючих відносин між людьми в процесі суспільного матеріального виробництва,суть і основу якої становлять відносини власності на ЗВ,природні ресурси людський фактор,життєві блага.

Взаємодія продуктивних сил на певному рівні розвитку і дного типу економічних відносин складають СПОСІБ ВИРОБНИЦТВА.

Працюючі люди постійно вступають у відносини між собою, створюючи СУСПІЛЬНИЙ СПОСІБ ВИРОБНИЦТВА - єдність і взаємодія продуктивних сил, які знаходяться на певному етапі свого розвитку, та економічних відносин.

Цей зв'язок характеризує закон відповідності:

Рівень розвитку продуктивних сил визначає тип і характер економічних відносин.

Окремі фази суспільного виробництва:

• Виробництво

• Обмін (взаємний перехід різних видів суспільних благ між різними суб’єктами)

• Розподіл (визначення тієї частки суспільного блага, яка дістається окремим учасникам його виробництва)

• Споживання

Основні структурні елементи

Надбудова

Економічна система