38. Науково-теоретичні засади вивчення літератури романтизму в шкільній програмі світової літератури.

У програмі для старших класів має здійснюватися вже системне вивчення історико-літературного розвитку від античності до постмодернізму — на серйозніших текстах, але цілком доступних для підлітків старшого віку. Завдання старшої школи — допомогти учневі інтелектуально й морально самовизначитися напередодні вибору життєвого шляху. У цьому має допомогти література.

Романти́зм — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці 18ст у Німеччині, Англії й Франції, поширився з початку 19ст в Росії, Польщі й Австрії, а з середини 19ст охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки.

Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень. Як новий тип свідомості й ідеології, що охопив різні напрями людської діяльності (історію, філософію, право, політичну економію, психологію, мистецтво), романтизм був пов'язаний із докорінною зміною всієї системи світоглядних opієнтацій і цінностей.

        Визначальні риси романтизму: 

• заперечення раціоналізму доби Просвітництва;  вільна побудова творів; неприйняття буденності й звеличення «життя духу» (найвищими виявами його були образотворче мистецтво, релігія, музика, філософія); культ почуттів; ліричні та ліро-епічні форми; 

• захоплення фольклором, інтенсивне використання фольклорних сюжетів, образів, жанрів, художньо-технічних прийомів; тяжіння до екзотичного, надзвичайного фону зображення, до неймовірних ситуацій і неординарних героїв, що нерідко відображають авторську особу;

• міфологізація дійсності через звернення до форм символізму, гротеску, фантастики; інтерес до фольклору, національної історії і національного колориту.

       Ще одним засобом романтичного пізнання Всесвіту стає гротеск, поряд з яким використовуються й інші форми умовної образності. Митець-романтик не відтворює дійсність, а перетворює, «романтизує» її. І цей новий умовний світ для романтика є прекраснішим за реальний. Хоча ці «два світи» далеко не завжди співіснують у гармонійній єдності. Митці часто відчувають цілковитий розлад між мрією та дійсністю, що спричиняє настрої безнадії та відчаю. Такий романтичний умонастрій дістав назву «світової скорботи». Світового значення набула творчість таких представників романтизму, як Д. Байрон, В. Скотт (Англія); Г. Гейне, Ф. Шіллер (Німеччина); В. Гюго (Франція) та ін. 

              Представники романтичної літератури:

• у Франції — Віктор Гюго, Жорж Санд, Александр Дюма-батько;

• у Німеччині — єнська школа (А. В. та Ф. Шлегелі, Новаліс, Ф. Шлеєрмахер, Л. Тік), гейдельберзький романтизм (Г. фон Клейст, брати Грімм), Генріх Гейне, Е. Т. А. Гофман;

• в Англії — «озерна школа» (В. Вордсворт, С.Колрідж, Р. Сауті), «Лондонські романтики» (Ч. Лем, В. Хезлітт, Лі Хант), П. Б. Шеллі, В. Скотт, Дж. Байрон;

• у США — В. Ірвінг, Г. В. Лонгфелло, Ф. Купер, Г. Мелвілл.