1. Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин, його економічні функції.
За визначенням ООН домогосподарство - це особа, або група осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя, тобто об’єднаних спільним веденням господарства. Поняття “домогосподарство” не слід ототожнювати з поняттям “сім’я”.
Сім’я - сукупність осіб, що живуть разом, та поєднані родинністю і спільним бюджетом. ООН до домогосподарств відносять домашню прислугу та населення, яке перебуває в різних колективах. Термін ”домогосподарство” більш чітко прив’язане до територіальних меж господарських одиниць, включаючи членів домогосподарства, які не є родичами і передбачає існування відносин власності в середині домогосподарства.
Функції домогосподарств (їх роль в економічному розвитку суспільства).
В будь-якій економіці домашні господарства є постачальниками ресурсів. У першу чергу — робочої сили людини, її особистої праці. Кожен господарник, працюючи на підприємстві чи в установі, а також виробляючи власну продукцію та реалізуючи її на ринку, приносить користь державі, забезпечуючи її ресурсом праці.
Згідно із Законом України „Про власність” кожен громадянин України може мати в індивідуальній власності майстерні, малі підприємства у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, землю, житлові будинки і господарські будівлі, машини, обладнання, транспортні засоби, сировину, матеріали та ін. Застосовуючи майно, що є в особистому розпорядженні, з метою виробництва товарів, домовласник ставить на службу інтересам суспільства такий важливий економічний ресурс, як капітал.
Крім праці та капіталу домогосподарства можуть постачати і грошові ресурси, які необхідні для організації суспільного виробництва. Вони купують акції великих промислових корпорацій і банків, кладуть гроші на ощадні рахунки, придбавають облігації.
44. Місце домогосподарства в кругообігу продуктів, ресурсів і доходів.
Даючи економічну оцінку домашнім господарствам, слід проаналізувати не тільки функції, які вони виконують у суспільстві, а і їх сумарні доходи та розподіл.
В узагальненому вигляді домашнє господарство виконує подвійну роль в сучасній економіці. З одного боку, воно є активним суб’єктом ринкових відносин, а з іншого — важливою ланкою в економічному кругообігу ресурсів, товарів (послуг), доходів. Спрощену модель включення домогосподарств у виробничо-розподільчий кругообіг і місце сім’ї у сучасній економіці ілюструє рис. 1.
Рис. 1. Місце сім’ї (домогосподарства) в ринковій економіці
Серед безлічі учасників господарювання сучасна економічна теорія виокремлює три основні групи суб’єктів економічних відносин:
домашні (сімейні) господарства;
підприємства (фірми) різних видів, форм і господарської спеціалізації;
держава з її розгалуженим апаратом управління та захисту.
Первинним (базовим) суб’єктом економічних відносин є домашнє господарство. В економічному плані під цим розуміється група осіб, які пов’язані родинними стосунками і ведуть спільне господарство для сімейного споживання. Тому саме поняття «домогосподарство» близьке до поняття сімейне господарство у традиційному розумінні: сім’я — це люди, пов’язані родинними зв’язками, мають спільні доходи і спільно їх використовують (сім’я може складатись і з однієї людини).
45. Доходи домогосподарства і їх розподіл.
Головне джерело доходів домогосподарств – це доходи від ресурсів, які домогосподарства поставляють суспільному виробництву а також соціальні трансферти.
Так виокремлюють такі статті доходів домогосподарств (сімей):
- оплата праці членів сім’ї (заробітна плата і премії);
- соціальні трансферти (пенсії, стипендії, різного роду соціальні допомоги);
- доходи від власності (орендна плата, дивіденди, % по депозитним вкладам);
- дохід від підприємницької діяльності;
- дохід від індивідуальної трудової діяльності;
- надходження від особистого підсобного господарства;
- доходи з інших джерел (подарунки, спадщина, виграші в лотереї і т.д.);
Сукупний дохід домогосподарства – це вся сума доходів, які воно отримує в грошовій чи натуральній формі з будь-яких джерел. Сукупний дохід не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум. Прожитковий мінімум - це вартість набору товарів і послуг, яка розрахована за нормами і нормативами споживання та забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами. Він формується з розрахунком на 1 місяць на 1 особу. Прожитковий мінімум є індикатором визначення межі бідності в суспільстві. Прожитковий мінімум є важливим нормативом для визначення:
- розмірів мінімальної зарплати;
- виплат безробітним;
- різного роду соціальних допомог;
- мінімальної пенсії за віком та ін.;
Фізіологічний мінімум - вартісна величина сукупного доходу на одну особу, що забезпечує такий рівень задоволення потреб у харчуванні, нижче якого існування людини недопустиме.
Для соціальних доходів населення, крім прожиткового мінімуму, має враховуватись і оптимальний споживчий бюджет. Оптимальний споживчий бюджет - це вартість набору життєвих засобів, розрахованих за нормами і нормативами споживання, які задовольняють розумні, раціональні потреби людей. Цей показник використовують для оцінки досягнутого рівня життя населення і вибору найбільш ефективних шляхів його підвищення.
Виділяють два підходи до розподілу доходів:
- функціональний;
- особистий (індивідуальний).
Функціональний розподіл доходів означає, що грошовий дохід країни поділяється на зарплату, ренту, процент і прибуток, тобто залежно від ролі кожного фактора виробництва у створені доходу. Особистий розподіл доходів передбачає, що сукупний дохід суспільства розподіляється серед окремих домогосподарств.
Причини нерівномірності у розподілі доходів населення:
- відмінності в освіті і особистих здібностях;
- нерівномірний розподіл економічних ресурсів;
- відмінності у становищі на ринку;
- різне ставлення до ризиків;
- наявність зв’язків або дискримінації.