З М ІС Т

Вступ ………………………………………………………………………..........2

Розділ 1. Встановлення німецько-фашистського окупаційного режиму

на Житомирщині…………………………………………………………….........4

1. Політика нацистів у встановленні окупаційного режиму згідно

плану "Ост"………………………………………………………………. 4

2. Адміністративно-територіальний поділ Житомирщини, створення

органів управління окупаційної влади…………………………………. 5

3. Створення колоній "гегевальд" для "фольксдейч" на території окупованої Житомирщини,як окремої адміністративної одиниці…………………………………………………………………… ...8

Розділ 2. Окупаційний режим на Житомирщині 1941-1943 років………………12

2.1 Перепис населення, встановлення трудової повинності і податків……………………………………………………………………………..12

2.2 Остарбайтери – як рабська сила окупаційного режиму………...………..……………………………………………………..14

2.3 Вчинення терору та геноциду на окупованій Житомирщині: розстріли військовополонених, євреїв, мирного населення ………………………… 17

Розділ 3. Крах окупаційного режиму на Житомирщині…………………….…..24

Висновки……………………………………………………………………..……..26

Список використаної літератури………………………………………….............28

Додатки……………………………………………………………………………..30

В С Т У П

Минуле, як і сьогодення Житомирщини – надзвичайно багате історичними іменами, подіями, різноманітними фактами. Наш край пройшов через різні етапи історичного розвитку, пережив зміни режимів та ідеологій. Осмислення історичної спадщини завжди відбувається з часом, через історію і власний досвід.

З роками відходять в історію страшні події Великої Вітчизняної війни. Нині, коли триває процес розбудови Української незалежної держави, коли ми маємо можливість спиратись лише на факти і документи, з'явились умови більш об’єктивно висвітлити події найжорстокішої із війн в історії українського народу. Історія людства не знала більш страшної і винищувальної та руйнівної війни, ніж та, яку розв’язали німецько-фашистські загарбники за встановлення свого світового панування та окупаційного "нового порядку". Особливо лютували нацисти на тимчасово окупованій радянській території, в тому числі і на території нашого Житомирського краю. Мало кому зараз відомо про події того часу, про жорсткі методи встановлення смертоносного окупаційного режиму, про спалені села Житомирщини, про проведення репресій, розстрілів цивільного населення, військовополонених та осіб єврейської національності. До теми окупаційного режиму на Житомирщині присвячено чимало різноманітних історичних праць. Особливу увагу потрібно приділити праці П.М. Степанова, І.П. Стеценко. Житомирщина в період тимчасової окупації німецько-фашистськими загарбниками", вид. "Радянська Житомирщина", Житомир, 1948, р в який е значний матеріал з історії окупаційного режиму на території нашого краю. Також про події років війни зокрема и окупації відображено у виданні М.І. Лавринович, О.М. Іващенко. "Житомирщина. Історичний нарис", вид. "Полісся", Житомир, 2008. про становище радянських людей в тилу ворога можна дізнатись з енциклопедичного видання І.Л. Бутич, С.І. Дмитрук. "Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область", вид. "Поліграфкнига", Харків, 1973. важливі дані для дослідження даного питання мною було взято з праць М.К. Новика. Житомирщина в роки воєнного лихоліття. Історичний нарис: навч. посіб.- Житомир: Полісся, 2008 та праці А.М. Гаєвський, М.І. Лавриновича. "Житомирщина у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941-1945рр.", вид. "Наукова думка", Київ, 1969

Актуальність теми – окупаційний режим на території Житомирщини є невід'ємною частиною історії не лише України, а й нашого рідного Поліського краю. Кожен житель Житомирщини повинен знати історію свого краю, оскільки без минулого не може бути майбутнього.

Об'єктом роботи є німецько-фашистський окупаційний режим на території Житомирської області.

Предметом є відповідна політика нацистів по створенню органів управління окупаційної влади, колоній, адміністративно-територіальні зміни Житомирщини під час окупації, конкретні заходи окупаційної влади щодо мирного населення, у т. ч. вчинення нею терору та геноциду, а також дослідження краху цього режиму.

Метою роботи є комплексне дослідження окупаційного режиму на захопленій території Житомирської області.

Завдання роботи:

• проаналізувати порядок встановлення німецько-фашистського окупаційного режиму на території Житомирської області;

• проаналізувати політику нацистів у здійсненні окупаційного режиму на окупованій Житомирщині;

• показати крах окупаційного режиму (дослідити, чому окупаційний режим зазнав краху).

Для досягнення поставлених завдань і мети роботи ми користувалися методами: історичний аналіз, вивчення історичної літератури, вивчення історичних документів за часів німецько-фашистського окупаційного режиму на території Житомирської області, спогади очевидців (це не методи), узагальнення. Може, методами наукового аналізу та синтезу, порівняльним, ретроспективним (занурення в минуле), а також принципами об’єктивності (тобто урахування різних точок зору, всебічності розгляду події чи явища), історизму.

В роботі були залучені спогади очевидців тих подій, документи часів німецько-фашистського окупаційного режиму на території Житомирської області.

РОЗДІЛ 1. ВСТАНОВЛЕННЯ НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКОГО

ОКУПАЦІЙНОГО РЕЖИМУ НА ЖИТОМИРЩИНІ

1.1. Політика нацистів у встановленні

окупаційного режиму згідно плану "Ост"

З роками відходять в історію страшні події Великої Вітчизняної війни. Давно уже затягнулися рани лихоліття, яке зчинили фашистсько-німецькі загарбники, але біль не зникає. Нині, триває процес розбудови Української незалежної держави, коли маємо можливість спиратись лише на факти і документи, що відкрились дослідникам, з'явились умови більш об’єктивно висвітлити події найжорстокішої із війн в історії українського народу.

Для того, щоб зрозуміти поведінку наших земляків, логіку подій, які розгорталися влітку 1941 року і в наступні роки мною були досліджені події, які розгортались у 1940 році в Німеччині. Це був час військового тріумфу Німеччини. Майже вся Європа лежала біля ніг переможців. Саме в цей час Гітлер у розмові з фельдмаршалом Г. фон Рундштедом так сформулював останнє завдання свого подальшого життя:"Розрахуватися з більшовизмом".

Підготовка до нападу на СРСР почалася. Наприкінці серпня 1940 року був підготовлений черговий варіант плану нападу на СРСР. У подальшому він неодноразово доопрацьовувався і уточнювався на оперативних нарадах за участю Гітлера, В.Кейтеля, В.Браухича, Ф.Гайдера. Остаточний варіант, запропонований генерал-полковником Ф.Паулюсом як директива № 21 верховного головнокомандування збройних сил, одержав умовну назву «План Барбаросса» і був підписаний Гітлером. Документ вимагав усі приготування почати негайно і закінчити до 15 травня 1941 року.

Одночасно з військовим планом був розроблений план «Ост», який передбачав створення п’яти рейхскомісаріатів, з них на території окупованого СРСР чотирьох: «Остланд», «Україна», «Москва», «Кавказ». та визначав політику нацистів щодо цих територій та їх населення. У ньому була реалізована мрія Гітлера ще 1936 року, коли він заявив на з'їзді нацистської партії, що якби завоювати Україну, Урал і Сибір, то «кожна німецька господарка відчула б, наскільки її життя стало легшим». Планом «Ост» передбачалось очищення території Східної Європи від місцевого населення та заселення цих територій німцями. Так, помимо депортації 80-85% населення із Польщі і 50% із Чехії, передбачалось на протязі 20-25 років вигнати з постійного місця проживання до Сибіру 85% жителів Литви, 75%- Білорусії, 65% - Західної України, по 50% - Латвії і Естонії. Крім виселення для всіх українців, росіян, євреїв та інших національностей, які населяли СРСР, планом «Ост» передбачались і інші більш жорсткі міри очищення територій аж до фізичного знищення. [12, 148]

1.2 Адміністративно-територіальний поділ Житомирщини, створення органів управління окупаційної влади

Згідно з наказом Фюрера від 17 липня 1941 року «Про запровадження цивільного управління на окупованих східних територіях» у серпні 1941 року було утворено рейхскомісаріат "Україна", який поділявся на 6 округів (генералкомісаріатів): Волинь і Поділля, Житомир, Київ, Дніпропетровськ, Миколаїв і Таврія. Рейхскомісаріат «Україна» очолив гауляйтер Еріх Кох. Генералкомісаріати в свою чергу поділялись на гебітскомісаріати.

Щоб зрозуміти адміністративно-територіальний поділ та структуру органів управління окупаційної влади потрібно ознайомитись з термінами "генералкомісаріат", "гебітскомісаріат", "штадткомісар". Ці терміни ввели самі німці.

Термін "генералкомісаріат" по­ходить від назви посади керівника генеральної округи – генерал комісар. А термін "гебітскомісаріат" – від назви посади керівника округи – гебітскомісар. Термін "штадткомісар" означав посаду міського комісара. Довгий час окупаційна влада вимагала ви­користовувати німецькі назви цих посад, не перекладаючи їх на укра­їнську мову. Тільки у квітні 1943 року офіційно було прийнято перекладати генералкомісар як генеральний комісар, а гебітскомісар як окружний комісар. Таким чином, ці три назви мали по­двійне значення – апарату управління та адміністративно-територіальної одиниці. [11, 26-27]

У ході встановлення окупаційного режиму на території Житомирської області в першу чергу окупантами було змінено територіальний поділ краю. Область було оголошено Генеральною округою (генерал комісаріат) "Житомир" - як складовою частиною рейхскомісаріату "Україна" під керівництвом генерал-комісара Клема. Округ Житомир обіймав територію Житомирської області, центром якого було місто Житомир.

Так, округ "Житомир" був поділений на 8 "гебітів" на чолі з гебітскомісарами. До складу "гебіту" входило по 4-5 районів, якими керували штадткомісари. Гебітскомісар здійснював адміністративно-господарські функції, якому підкорялись райони, бургомістри, старости, місцева поліція. Штадткомісари також мали надзвичайні, необмежені повноваження. Поліцейські органи зосереджувались в руках гестапо, СД та міської поліції. Поряд з цивільним управлінням на території рейхскомісаріату "Україна" діяли військова та поліцейська адміністрації «для забезпечення порядку». Існувала також місцева поліція, до якої входили загони так звані служби порядку, стражі порядку, охоронні загони (охоронні, караульні команди), козачі сотні. [17, 12-14]

Органом самоврядування округу "Житомир" стала Житомирська міська управа. Фактично це була маріонеткова установа, яка не впливала на ситуацію в місті і повністю перебувала під контролем німецької окупаційної адміністрації.

Іншими органами в системі самоврядування були:

• в сільській місцевості – сільська громада (сільська управа), яку очолював староста;

в містах без поділу на райони – міські громади (міська управа), яку очолював бургомістр;

• в містах з поділом на райони – міські районні громади (управи), які

очолював голова. [12, 154-155]

Начальниками управ та бургомістрами призначалися політично «надійні» особи з місцевого населення.

Районна та міська управа складалися з 10 відділів: загальне управління, поліцейське управління, шкіл і культур, закладів, охорони здоров'я, ветеринарного, фінансового, будуправління, промисловості, пропаганди і забезпечення робочю силою. Начальники управ та бургомістри призначалися лише за згодою генералкомісарів та гебітскомісарів. Сільського старосту призначав бургомістр. [10, 14-15]

Поряд з органами управління окупаційною владою також були створені і органи судочинства. Так, у місці перебування рейхскомісара існував обергеріхт (вищий суд), права якого поширювалися на територію, підконтрольну рейхскомісаріату. В місцях перебування генерал-комісарів утворювалися дойчгеріхти (німецькі суди), по одному в кожному генералбецирку. Дойчгеріхтам були підсудні всі кримінальні справи, а також ті цивільні справи, в яких хоча б однією зі сторін був німець з рейху чи фольксдойче. Обергеріхт розглядав апеляції та скарги по вироках і рішеннях дойчгеріхту. Справи у дойчгеріхті розглядалися суддею-німцем одноособово; в обергеріхті працювало троє суддів, у зондергеріхті, окрім судді-німця, було ще двоє засідателів, які призначалися з німців. У березні 1942 компетенція дойчгеріхту була поширена і на деякі цивільні справи місцевого населення: шлюбні, сімейні й земельні. Для розгляду всіх інших цивільних справ, що стосувалися місцевого населення, при місцевих управах було утворено спеціальні, третейські суди (суди шліхтерів). Які одночасно були підконтрольні відповідним генерал-комісарам. Для розгляду нескладних кримінальних справ, в яких підсудними були місцеві жителі (крім фольксдойче), а покарання обмежувалися штрафом до 1000 марок чи тюрем, ув'язненням до 2 років, залучалися також місцеві суди (суди шефенів). Шефени призначалися генерал-комісарами з місцевого населення. Їх вироки обов'язково затверджувалися гебітскомісаром, який мав необмежене право змінювати міру покарання. Шефени керувалися німецьким кримінальним законодавством. Шліхтери своє рішення звичайно виносили «на власний розсуд». У Києві, наприклад, було 9 шліхтерів, їх заклади називалися "мировими камерами", які діяли з червня 1942.

Отже, структура, склад, завдання і діяльність окупаційних адміністративних, судових і поліцейських установ у рейхскомісаріаті «Україна» свідчили про те, що "новий фашистсько-німецький режим" це був механізм морального і фізичного гноблення, грабунку і терору.