11. Історія Галицько-Волинської держави.

Свінтозельська Віта, ІІ АЛ (9), 2010, Луць Олена 2бл9, 2013 р

У 1199 р. князю Роману Мстиславичу вдалося об'єднати Волинську й Галицьку землі, так утворилося Галицько-Волинське князівство, до якого 1202 р. Роман Мстиславич приєднав і Київські землі. Утворення такої могутньої держави дозволило йому вести успішну боротьбу з половцями, угорськими і польськими князями, зі своїм непокірним боярством, сприяло економічному піднесенню князівства, розвитку міст, ремесел, торгівлі.

В 1205 р. під час війни з Польщею Роман Мстиславич потрапив у засідку і загинув. Після смерті Романа, почала правити Анна, яку підтримували волинські бояри. Від 1205 до 1238 р. тривали розпад Галицько-Волинської. Бояри прогнали синів Романа — Данила і Василька і взяли владу у свої руки.

Під боярським пануванням земля опинилась в безладі, чим скористалися поляки і мадяри, які захопили Галич і задумали поневолити всю Галичину та Волинь.

Розквіту Галицько-Волинська держава досягла за правління князя Данила Галицького (1238-1264 рр.). З його іменем пов'язується нове об'єднання Галичини та Волині (1238 р.), відновлення влади над Києвом (1239 р.), вигнанням із краю іноземних загарбників. Князь змушений був визнати залежність від Золотої Орди (1245 р.), яка полягала у сплаті данини та в зобов'язанні галицько-волинських князів під час воєнних походів Орди надавати в розпорядження ханів своє військо. Він уклав союз з угорським королем, з папою римським, який обіцяв допомогу Данилу в боротьбі проти монголо-татар. Данило організував війська, укріпляв старі міста і будував нові.

У 1264 р. Данило Романович помирає. Починається поступовий занепад Галицько-Волинського князівства. Галицьке, Переяславське та Белзьке князівства отримав Лев. Східну Волинь із Луцьком – Мстислав. Холмське князівство – Шварно.

Останнім галицько – волинським князем став племінник Андрія та Лева ІІ – Юрій ІІ Болеслав. Після отруєння боярами Юрія, престол захопив литовський князь Любарт. Галицько – Волинське князівство опинилося в складі Великого князівства Литовського. Таким чином, після 1340 році Галицько – Волинська держава припинила своє існування, а українські землі були поділені між сусідніми державами.

12. Перехід України під владу Литви. Литовсько-руська держава.

Ковальчук Олена, 2ал9, 2010, Матвіїв Надія 2бл9, 2013 р

Після розпаду Київської держави й занепаду Галицько-Волинського князівства державно-правовий розвиток на переважній частині українських земель тісно пов'язується з експансією зміцнілої за князя Гедиміна (1316-1341) Литовської держави. В 50-х роках XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на українські землі. Князь Ольгерд захопив Чернігово-Сіверщину, Волинь, Подніпров'я. 1362 р. литовське військо, в якому було чимало українців, розгромило військо татарських ханів на р. Сині Води, внаслідок чого до Литовського князівства відійшло Поділля. Після приєднання українських земель населення Великого князівства Литовського на 90 відсотків становили українці та білоруси.

Литва потрапила під великий культурний вплив своїх слов’янських підданих – литовські князі прийняли православну віру, вживали староруську мову, складали закони на основі «Руської правди». Литовські роди зливалися з руською знаттю, зберігалися національні особливості. У зв’язку з цим велике князівство Литовське названо Литовсько-руським.

З 1340 р. між Польщею і Литвою розпочалась боротьба за українські землі.

Кревська унія (1385р.)

У серпні 1385 року була підписана Кревська унія, згідно з якою Ягайло мусів: 1) перевести Литву на латинську абетку; 2) вжити заходів, щоб повернути втрачені Польщею та Литвою землі; 3) повернути Польщі землі, забрані від неї будь-ким; 4) звільнити полонених (очевидно, поляків); 5) прилучити литовські й руські землі до Корони Польської.

Польща і Литва виступили союзниками у боротьбі проти Тевтонського ордену. Кульмінаційним моментом цієї війни стала Грюнвальдська битва 1410р. Після цієї битви посилилося прагнення Литви до державної незалежності від Польщі.

Після смерті Вітовта (у жовтні 1430р.) до влади прийшов брат Ягайла – Свидригайло Ольгердович. Він знову повів боротьбу за повну незалежність Литовського князівства. Князь Свидригайло спирався на українську знать, це не сподобалося литовським феодалам-католикам і вони проголосили великим князем литовським – князя Сигізмунда (брата Вітовта). У наступні 4 роки в межах Великого князівства Литовського існувало 2 держави – власне Литва і «Велике князівство Руське». Перше очолював Сигізмунд, друге – Свидригайло. Вирішальна битва між руськими та польсько-литовськими військами відбулась у 1435 році під Вільномиром. Війська Свидригайла були вщент розбиті, самому князеві довелося рятуватися втечею. Свидригайло зрікся Великого князівства Руського.

Ліквідовано автономію українських князівств: Волинське (1452) та Київське (1471). На українські землі поширюється воєводський устрій.

В останні десятиліття існування Литовсько-Руської держави були прийняті Литовські статути – кодекси феодального права Великого князівства Литовського затверджені в 1529, 1566 і 1588 рр. і включали державне, земельне, кримінальне, процесуальне і спадкове право. Закріпили привілеї феодалів, посилили кріпацтво та обмежили свавілля магнатів. Литовський статут 1588 р. діяв на території сучасної України, Литви та Білорусії до XIX ст. (Остаточно скасований у 1840 р.)