37. Гетьманат Павла Скоропадського(квітень-грудень 1918 року)

Карповець Марія, 2 ал11, 2010

Після розпуску німецькими окупаційними військами Центральної Ради влада в Україні перейшла до гетьмана Скоропадського.

Вся законодавча й виконавча влада належала гетьманові. Гетьман призначав Голову Ради міністрів, затверджував і скасовував склад уряду, виступав найвищою посадовою особою в зовнішньополітичних справах, був верховним воєначальником, мав право оголошувати воєнний стан.

Україна перейменувалася в Українську Державу. Після ліквідації в Україні радянської влади відновлювалася приватна власність на землю. Великі землевласники почали спішно відновлювати свою власність на землю і майно.

У промисловості були відновлені права власників підприємств.

Політика уряду стосовно робітників виявилася невдалою. Власники підприємств одержали право збільшувати робочий день до 12 годин, знижувати і нерегулярно видавати зарплатню, не виконувати умови трудових договорів.

Гетьманському урядові на деякий час удалося відновити свободу торгівлі і підприємницької ініціативи. Було налагоджено широкий збут товарів за кордон. Поступово було відновлено роботу залізниць.

У фінансовій сфері було налагоджено грошовий обіг, введено нову валюту — гривню, відкрито кілька українських банків.

Метою військової реформи було створення національної армії. Найбоєздатнішими підрозділами були, зокрема, Запорізька дивізія, організована на базі Запорізького загону, Сердюцька дивізія, переформований після перевороту галицький полк Січових стрільців та інші з´єднання.

Православна віра оголошувалася державною.

Найбільш вдалою та послідовною була політика у залузі культури. Було прийнято закон про обов´язкове вивчення української мови, історії та географії України. Створено понад 150 українських гімназій, у Києві та Кам´янці-Подільському відкрилися державні університети. В університетах Києва, Харкова, Одеси було відкрито кафедри української мови, літератури, культури, історії та права; засновано Українська Академія наук на чолі з В. Вернадськи., Зовнішня політика була спрямована на підтримку дипловатичних відносин із 28 країнами світу.

В умовах державно-політичної кризи 14 листопада 1918 року гетьман оголосив про зміну урядового курсу — утворення федерації з небільшовицькою Росією, що остаточно скомпрометувало його уряд. 14 грудня 1918р. гетьман П.Скоропадський зрікся влади.

38 Директорія унр.

Грицайчук Ольга, 2ал9, 2013

На початку листопада 1918 року, коли став очевидним крах Гетьманату, П. Скоропадський вирішив добитись підтримки з-за кордону і оголосив про федерацію України з «майбутньою», небільшовицькою Росією. Ця ідея остаточно відштовхнула від нього українських патріотів.

У ніч на 14 листопада 1918 року, на таємному засіданні керівництва українських політичних партій створено новий орган – Директорію.

Склад:

• В.Винниченко – голова;

• С. Петлюра – командуючий військами;

• Ф. Швець;

• П. Андрієвський;

• А. Макаренко.

На початку грудня 1918 року, армія УНР контролювала майже всю територію України. Проте вже через півтора місяця вона змушена була залишити українську столицю, для Директорії розпочинається період політичної нестабільності, жорсткої боротьби за владу, безуспішних пошуків надійної зовнішньої та внутрішньої підтримки та кардинальних змін офіційної політичної лінії.

Опинившись у критичній ситуації, Директорія намагалася низкою дипломатичних кроків (спроби налагодження контактів з Антантою, проголошення Акта возз’єднання УНР і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) тощо) вивести державу з політичної ізоляції, знайти засоби для зміцнення власних дипломатичних, фінансових та воєнних позицій. Проте, УНР цікавила Антанту лише тією мірою, якою її можна було використати в боротьбі з більшовиками. Як наслідок, відставки зі своїх постів В.Винниченка та В. Чехівського на вимого французького командування, укладення попередньої угоди про спільну боротьбу Антанти та УНР проти радянських військ, що дедалі більше віддаляли Директорію від її основної мети, створення і затвердженя на світовій арені України, як незалежної держави.

Акт Злуки між УНР та ЗУНР (22 січня 1919 року) одна із ключових подій цього періоду, адже завдяки цьому вперше за багатовікову історію українські землі об'єднались в одній державі. І хоча під Злукою, вбачали порятунок і звільнення України, вона, на жаль, не виправдала усіх сподівань, тому що вже через кілька днів під тиском більшовицьких військ, Директорія змушена була покинути Київ.

У ході збройного протистояння дедалі очевиднішою ставала ще одна слабка сторона Директорії — погано підготовлена та організована «тануча майже на очах» армія. Під час падіння гетьманату Директорія мала 100 – тисячну армію, а перед здачею Києва, наприкінці січня 1919 р., могла розраховувати лише на 21 тис. бійців. Створена в короткий час із різних за досвідом та політичною орієнтацією сил, ця армія не могла, бути ні міцною, ні боєздатною. У листопаді 1920 року Директорія припинила своє існування.

Отже, приходу Директорії до влади сприяли:

• народна підтримка,

• швидке формування численної армії,

• авторитетні та впливові лідери,

• вдало обраний момент для повстання.

Проте:

• недалекоглядна, суперечлива внутрішня політика;

• відсутність моделі державотворення, яка б відповідала тогочасним реаліям;

• протистояння політичних лідерів;

• катастрофічно слабка армія;

• міжнародна ізоляція;

• втрата контролю за розвитком подій

були тими слабкими сторонами Директорії, які не дали змоги їй надовго втриматися при владі та утвердити незалежну УНР.