34) Нова економічна політика (неп).

Нова економічна політика - економічна політика, що проводилася в Радянській Росії та СРСР в 20-і роки. Була прийнята 15 березня 1921 X з'їздом РКП (б), змінивши політику "Воєнного комунізму", що проводилася в ході Громадянської війни. Нова економічна політика мала на меті відновлення народного господарства і подальший перехід до соціалізму. Головний зміст НЕП - заміна продрозкладки продподатком в селі (при продрозверстки вилучали до 70% зерна, при продподаток - близько 30%), використання ринку і різних форм власності, залучення іноземного капіталу у формі концесій, проведення грошової реформи (1922-1924), в результаті якої рубль став конвертованою валютою. Перед радянською державою стояли проблеми стабілізації грошей, а, значить, дефляції та досягнення збалансованого державного бюджету. Стратегія держави, націлена на виживання в умовах кредитної блокади, визначила першість СРСР у складанні балансів виробництва і розподілі продуктів. Нова економічна політика передбачала державне регулювання змішаної економіки з використанням планових і ринкових механізмів. Держава, яке зберегло командні висоти в економіці, застосовувало директивні і непрямі методи державного регулювання, виходячи з необхідності реалізації пріоритетів предтечі стратегічного плану - ГОЕЛРО. В основі НЕП лежали ідеї робіт В. І. Леніна, дискусій про теорію відтворення і грошей, принципи ціноутворення, фінансів і кредиту. НЕП дозволила швидко відновити народне господарство, зруйноване Першої світової та громадянської війнами. Декретом ВЦВК від 21 березня 1921 року, прийнятим на підставі рішень X з'їзду РКП (б), продрозкладка була скасована і замінена натуральним продподатком [1], який був приблизно вдвічі нижче. Настільки значне послаблення дало певний стимул до розвитку виробництва втомленому від війни селянству. Введення продподатку не стало одиничної заходом. X з'їзд проголосив Нову економічну політику. Її суть - допущення ринкових відносин. НЕП розглядався як тимчасова політика, спрямована на створення умов для соціалізму. Головна політична мета НЕПу - зняти соціальну напруженість, зміцнити соціальну базу радянської влади у вигляді союзу робітників і селян. Економічна мета - запобігти подальше поглиблення розрухи, вийти з кризи і відновити господарство. Соціальна мета - забезпечити сприятливі умови для побудови соціалістичного суспільства, не чекаючи світової революції. Крім того, НЕП був націлений на відновлення нормальних зовнішньополітичних зв'язків, на подолання міжнародної ізоляції.

35) Причини та масштаби голоду 1921-1922 рр. Конфлікт більшовиків з церквою

Серед головних причин голоду в Україні в 1921-1922 pp. слід назвати заборону ринкової реалізації хлібних надлишків та їх примусове вилучення державою, що зумовило падіння товарності сільського господарства в 1918—1920 pp. Селяни не були зацікавлені в розвитку виробництва і зменшували посіви, зокрема в районах активного здійснення продрозкладки (Чернігівська, Харківська, Полтавська губернії). Навіть світова і громадянська війни, які зруйнували матеріальну базу сільського господарства, завдали менших збитків селянським господарствам. "Викачування" хліба містом із села з одночасним скороченням промислового виробництва завершило процес занепаду ринкових відносин. Але голод 1921 р. був зумовлений ще й дією природної стихії. Поштовхом став неврожай, спричинений страшенною посухою. Урожай 1921 р. був значно менший, ніж у 1920 p., і становив 768,5 млн. пудів. Це не могло забезпечити навіть прожиткового мінімуму. Розраховувати на можливість поповнення хлібного дефіциту за рахунок Росії було нічого. У 1921 р. в Росії був більший недорід, ніж на півдні країни, і керівництво РКП(б) поставило перед українським керівництвом завдання збільшувати постачання продуктів для Росії. Голод охопив південні райони України: повіти Донецької, Миколаївської, Одеської, Катеринославської, Полтавської губерній. Кількість голодуючих у степових губерніях зросла з грудня 1921 р. до травня 1922 р. більше ніж утричі - з 1,2 до 3,8 млн. чоловік., а в усіх губерніях — до 5,6 млн. чоловік, що становило 25% їхніх жителів. Улітку 1922 р. південь України вразив новий неврожай. Посуха охопила 21 повіт. А криза в тваринництві досягла кульмінації. Голод загострив чимало інших соціальних та економічних проблем. Визнання факту голоду в Україні, як і надання допомоги голодуючим, прийшло з великим запізненням. Вважалося, що в Росії голод, а в Україні — неврожай. Лише після врожаю 1923 р. ситуація почала поліпшуватися. Збільшення зернових ресурсів дало змогу покращити харчування населення, почався процес відновлення поголів'я худоби.Державна кредитна система, податкова і земельна політика, а також державна торгівля і кооперування селян повинні були стимулювати сільськогосподарське виробництво. Використовувалася можливість благодійної допомоги із залученням коштів з-за кордону.

Політика більшовиків щодо релігії та церкви в Україні в 1920—1930-ті pp. Православна церква в Україні була єдиною легальною організацією, діяльність якої не вписувалася в межі ідеології більшовиків. У 1920-ті pp. посилився тиск держави на православну церкву. Більшовики скористалися голодом 1921—1923 pp. як приводом для посилення репресій проти духовенства. Розгорнулася широка кампанія вилучення із храмів і культових споруд коштовностей для закупівлі зерна за кордоном. Віруючі та духовенство в більшості випадків погоджувалися пожертвувати частину скарбів у фонд голодуючих. Але вони відмовлялися передати державі культові предмети, твори мистецтва, що були потрібні безпосередньо для Богослужіння. Державні органи ігнорували настрої служителів церкви і мирян, чим спровокували конфлікти між духовенством і чиновниками, що здійснювали конфіскації в храмах. Конфлікти супроводжувалися арештами й часто розстрілами священиків і віруючих. У січні 1928 р. було введено в дію Адміністративний кодекс УРСР, який серед інших містив розділ «Правила про культи». З його прийняттям декрет уряду про свободу совісті втратив силу. На межі 1920—1930-х pp. за умов різкої зміни політичної атмосфери в країні ставлення до релігії та церкви з боку влади стало нетерпимим. Тисячі церков в Україні були зачинені, священики репресовані, У 1929 р. органи Головного політичного управління звинуватили в антирадянській діяльності Українську автокефальну Православну церкву (УАПЦ). Керівництво УАГЩ було заарештовано, а церкву змусили заявити про саморозпуск. Другу п'ятирічку оголосили «п'ятирічкою знищення релігії». Виникли «Об'єднання войовничих безбожників». У середині 1930-х pp. в Україні залишилося лише 9 % діючих церковних споруд порівняно з 1913 р. Отже, зі встановленням радянської влади вже в 1920-ті pp. посилився тиск держави на православну церкву. Пізніше ставлення до релігії та церкви стало зовсім нетерпимим, а віруючі перестали бути повноправними громадянами соціалістичної держави.