- •22)Причини і характер 1 світової війни.Становище україни.
- •30)Утворення уряду Директорії та його діяльність
- •31) Проголошення зунр її внутрішня та зовнішня політика?
- •32) Об'єднаний похід українських армій. Перший зимовий похід.
- •33) Варшавська угода та її наслідки. Причини поразки української революції.
- •34) Нова економічна політика (неп).
- •35) Причини та масштаби голоду 1921-1922 рр. Конфлікт більшовиків з церквою
- •36)Політика українізації а її наслідки
- •37)Особливості та наслідки радянської індустріалізації в Україні
- •38) Колективізація методи здійснення та наслідки
- •44)Початок радянсько-німецьких військ
- •46.) Розгортання руху Опору та його течії в Україні
- •47)Визволення України
- •48)Обєднання Українських Земель
- •51. Реформування економіки в період«відлиги»
- •53.Політико-ідеологічна криза радянської системи
- •54.Наростання десиденстького руху
- •55.Перебудова
- •56. Спроби політичної реформи та відродження національно-визвольних процесів
- •57. Декларація про державний суверенітет,проголошення незалежності україни
- •58.Розгортання державотворчих процесів
- •59. Соціально-економічне становище в незалежній україні
- •60.Зовнішня політика
30)Утворення уряду Директорії та його діяльність
Більшовики й українські есери вели непримиренну роботу з окупантами та гетьманською адміністрацією. Більш помірковані політичні сили об'єдналися в блок, який не виключав мирного розв'язання питання про владу. Ініціативу в об'єднанні взяли українські соціал-демократи на чолі з В.Винниченком і С. Петлюрою. Вони утворили у вересні 1918 р. Український національний союз. Останній заявив, що виступатиме за встановлення влади, відповідальної перед парламентом. П. Скоропадський спробував порозумітися з Національним союзом. Але цього не допустили кадетські міністри й торговельно-промислові кола. Коли стало зрозуміло, що німецькі багнети більше не рятуватимуть гетьманський режим, глава Українського національного союзу В. Винниченко вирішив діяти негайно. У ніч на 14 листопада 1918 р. в Києві відбулося таємне засідання, в якому взяли участь представники політичних партій, Селянської спілки, профспілки залізничників, Українських січових стрільців. Було створено п'ятиособовий орган для керівництва повстанням проти гетьмана – Директорію. Головою Директорії став В. Винниченко, а її збройні сили очолив С. Петлюра. Директорія уклала угоду про нейтралітет з Великою солдатською радою окупаційних військ і повела січових стрільців з-під Білої Церкви на Київ. Під Мотовилівкою вона розгромила полк сердюків і офіцерську дружину. Після цього один з полків Запорозької дивізії на чолі з П. Болчаном перейшов на бік Директорії і захопив Харків. Дислокована на Чернігівщині Сірожупанна дивізія теж визнала владу Директорії. На початку грудня підпорядковані С. Петлюрі війська вступили в Одесу. У ніч на 14 грудня бойовики більшовиків і єврейських соціалістичних партій підняли повстання в Києві. Проте влада їм не дісталася. До міста увійшли січові стрільці. Кілька днів П. Скоропадський переховувався в місті, а потім у мундирі німецького офіцера виїхав до Берліна.
Родился в мелкобуржуазной семье в Полтаве. Учился в Полтавской духовной семинарии. В 1900 году вступил в Революционную украинскую партию. Работал журналистом, придерживался лево-националистических взглядов, был одним из основателей и лидеров Украинской социал-демократической рабочей партии .
В годы Первой мировой войны работал во «Всероссийском союзе земств и городов», созданном в 1914 году для помощи правительству Российской Империи в организации снабжения армии. После провозглашения Украинской Народной Республики стал военным секретарём нового правительства, но вскоре ушёл в отставку. Участвовал в боях с Красной Армией.
После установления диктатуры гетмана Скоропадского (Украинской Державы) был в оппозиции к новому режиму. В ноябре 1918 года поднял восстание против Скоропадского, 14 декабря его ополченцы заняли Киев. Украинская Народная Республика была восстановлена, её главой стал Владимир Винниченко.
С 10 февраля 1919 года, после отставки Винниченко, фактически стал единоличным диктатором Украины. Сформировал новую армию УНР, которая пыталась остановить захват Красной Армией всей территории Украины. Пытался договорится с белогвардейским командованием ВСЮР о совместных действиях против большевиков, однако успехов не достиг.
В 1920 году, после поражения армии Петлюры в советско-польской войне (Петлюра был союзником Пилсудского), эмигрировал в Польшу.
Могила Петлюры на кладбище Монпарнас в Париже
В 1923 году СССР потребовал выдачи Петлюры, поэтому он переехал в Венгрию, затем в Австрию, Швейцарию и, наконец, во Францию.
Убийство Петлюры Петлюра был убит 25 мая 1926 года анархистом С. Шварцбурдом, который, по советской легенде, отомстил за 15 своих родственников, включая родителей, убитых на Украине петлюровцами во время еврейских погромов. Французским судом присяжных Шварцбурд был полностью оправдан.
Тем не менее, существует ряд документальных свидетельств о том, что организаторами погромов были большевики (а до революции — черносотенцы) и банды «отаманов». Симон Петлюра, будучи главой государства, подписал несколько распоряжений против погромщиков. В 1919 г. большевики были не заинтересованы в хороших отношениях между украинцами и евреями, погромы стали одним из основных способов дестабилизации обстановки в республике, особенно если обвинить в этом петлюровцев. Ряд историков считает, что Шварцбурд был агентом советских органов безопасности, поскольку Петлюра все еще был опасен для СССР.
