53.Політико-ідеологічна криза радянської системи

Жовтневий (1964 р.) пленум ЦК КПРС, який усунув від влади М. Хрущова, проходив під гаслами подолання волюнтаризму і суб'єктивізму, надання внутрішній і зовнішній політиці реалізму, наукової обґрунтованості та стабільності. Необхідною передумовою цього вважалася об'єктивна оцінка дійсного стану речей.

Негайно після жовтневого пленуму вище радянське керівництво, залучивши кваліфікованих учених-економістів, проаналізувало становище в народному господарстві СРСР. Висновки виявилися настільки невтішними, що їх навіть не наважилися опублікувати. Семирічний план було зірвано. Колгоспи перебували в скрутному становищі. Мільярди карбованців за допомогою «ножиць цін» перекачувалися в промисловість, головним чином, у важку і особливо — оборонну. У вересні 1965 р. пленум ЦК КПРС прийняв постанову «Про покращення управління промисловістю, вдосконалення планування та посилення економічного стимулювання промислового виробництва».

Вплив рішень цього пленуму на подальший розвиток народного господарства суперечливий. З одного боку, передбачалося підвищення наукового рівня планування економіки, розширення сфери госпрозрахункових відносин на підприємствах, заходів по створенню ефективної системи стимулювання. Значно скорочувалося число диктованих зверху показників: основним критерієм господарської діяльності підприємств передбачалося зробити не валові показники, як було раніше, а обсяг її реалізації.

З іншого боку, «з метою покращення управління промисловістю» пленум визнав за необхідне ліквідувати ради народного господарства і повністю підпорядкувати підприємства загальносоюзним і союзно-республіканським міністерствам за галузевим принципом. Це означало, що уряди союзних республік втрачали контроль над більшістю заводів і фабрик. Після реорганізації абсолютну більшість підприємств України знову було підпорядковано Москві. По суті вони стали власністю центральних міністерств і відомств. Показники економічного росту, передбачені новою програмою КПРС на 1961—1970 рр., виявлялись абсолютно нереальними. Це поставило під загрозу комуністичний міф, яким обґрунтовувалася вся внутрішня і зовнішня політика СРСР.

У цих умовах балачки про те, що «світле комуністичне завтра» ось-ось настане, припинилися. Центральна влада, наближені до неї вчені-суспільствознавці пустили в повсякденний обіг термін «розвинутий соціалізм». Народним масам наполегливо і цілеспрямовано прищеплювалася думка, що вони живуть у суспільстві, в якому успішно вирішуються питання задоволення їхніх життєвих потреб, процвітає економіка, розвиваються наука, освіта, мистецтво. Ці сумніви посилювала ще одна обставина: виявляється, перехід до комунізму не передбачає «відмирання» держави, про що у свій час говорили Маркс і Ленін, а супроводжуватиметься її зміцненням. За таких умов вибори до рад не мали ніякого значення, бо фактична влада концентрувалася в руках партії, її лідери — від першого секретаря ЦК до секретаря райкому — були повновладними господарями на своїх територіях.

Становище це було узаконене, коли 7 жовтня 1977 р. Верховна Рада СРСР затвердила нову Конституцію. 20 квітня 1978 р. позачерговою сесією Верховної Ради УРСР була затверджена нова Конституція (Основний Закон) республіки. До цих документів вперше в конституційній практиці внесено статті, за якими компартія визначалась «керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром її політичної системи».