1. Інфляція, її суть, види та соціально – економічні наслідки.

Інфляція – це процес знецінення грошової одиниці, який викликає

зростання цін.

Інфляція не лише відображає в своєму розвитку динаміку цін, а й вимірюється останньою. Вона є обернено пропорційною величиною до цінової динаміки. Якщо протягом року ціни виросли на 20 %, то на пікші же відсоток знецінились гроші. У принциповому плані таке визначення буде правильним. Однак у цьому випадку слід враховувати ге, що інфляція може бути відкритою і подавленою.

Слід зазначити, що подавлена інфляція є найбільш нч іруктивною, вона позбавляє виробників економічних стимулів, Вимагає державних дотацій, руйнує ринкові відносини, породжує тіньову економіку, спекуляцію, хабарництво. У кінцевому підсумку все зводиться до того, що утримані на офіційно регульованому рівні ціни прориваються на чорному ринку. Динаміка таких цін і є відносним вираженням подавленої інфляції. У зв'язку з цим подавлену інфляцію називають адміністративною інфляцією.

Відповідно до темпів інфляційного процесу розрізняють три різновиди інфляції:

• повзуча інфляція - її темп не перевищує 10 % річного зростання цін;

• галопуюча інфляція - темп зростання цін сягає 10 - 100 % на рік.

• гіперінфляція - річні темпи приросту цін перевищують 100 %.

2. Трудовий колектив та його економічні інтереси.

Держава не може бути виразником інтересів одного класу чи прошарку, в демократичному су­спільстві вона частіше виступає як інститут консенсусу.

Груповий інтерес — це сума однорідних інституйованих приватних інтересів, но­сіями яких можуть бути споживачі, акціонери, фондова біржа тощо. Форми прояву групового інтересу різноманітні: корпоративний інтерес бюрократії, підприємств, асоціацій суб'єктів господарської діяльності, трудових колективів. При цьому інтерес трудового колективу залежить від форми власності: на державних, акціонерних і приватних підпри­ємствах він має різний зміст. В умовах ринкових відносин груповий інтерес може бути представленим і через тіньову економіку у вигляді мафіозно-кримінальних структур.

Особистий інтерес охоплює потреби, що пов'язані з реалізацією приватної влас­ності, прав володіння та користування, управління, отримання доходів.

Кожна людина одночасно є носієм різних інтересів, оскільки вона виступає в різних іпостасях: по-перше, як індивід; по-друге, як представник певної верстви суспільства: по-третє, як член певного трудового колективу. Суспільний і колективний інтереси пер­соніфікуються тільки в індивіді.

Отже, має місце складне переплетіння, взаємодія економічних інтересів. Значною мірою інтереси виступають як соціальні протилежності.

3. Задача.

На одному підприємстві робітники працюють 9 годин, з яких 3 години потрібні для відновлення вартості робочої сили. Визначте норму додаткової вартості.

Рішення :

Додатковий час на підприємстві складає : 9 год – 3 год. = 6 годин.

Норма додаткової вартості визначається за формулою :

m 6

m` = ------------- * 100 % = --------- * 100 % = 200 %

V 3

БІЛЕТ 18.

1. Структура ринку. Ринкова інфраструктура.

Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм — це аб­стракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок — це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.

Цивілізований характер ринку в промислово розвинутих країнах визначається ши­роким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і мораль­них норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економі­ки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господар­ських структур на всіх рівнях, правовою свободою економічної самодіяльності людини.

Ринок як складне, полісистемне утворення має надзвичайно багату структуру. Його складовими є ринки: товарів, капіталу, фінансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, так званий тіньовий, а також ринкова інфраструктура. Кож­ний з перелічених елементів здатний функціонувати в так званому автономному ре­жимі й тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов'язані між собою в становленні та розвитку. Порушення цього взаємозв'язку стає серйозною перешкодою існування повноцінного ринкового се­редовища.

Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економіки є ринкова інфраструктура. Вона містить такі елементи: аукціони, торгово-промислові па­лати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, біржі, брокерські, страхові, аудиторські фірми, холдингові компанії та ін.

2. Проблеми інтеграції економіки України у світове господарство.

Щодо геополітичних напрямів зовнішньоекономічної діяльності України, то як стра­тегічні, магістральні її вектори, які водночас і самодостатні, і взаємопов'язані, керівниц­твом країни визначено такі три:

— по-перше, європейський вибір, оскільки ставиться мета вступу до ЄС, що відно­ситься до перспективи, а нині це також розвиток двосторонніх економічних відносин із Німеччиною, Францією, Італією та ін. і Договір з ЕС про партнерство й співробітництво;

— по-друге, на одному з головних місць перебуває стратегічне партнерство з Росією, іншими країнами СНД, з якими Україна пов'язана за багатьма аспектами: історично, виробничою кооперацією, ввозом енергоносіїв та іншого критичного імпорту, нарешті, просто стосунками між людьми і т. ін.;

— по-третє, до одного з ключових зовнішньоекономічних напрямів належить стра­тегічне партнерство зі США — світовим лідером.

Україна прагне органічно поєднувати зазначені вектори з економічним співробіт­ництвом на інших напрямах, диверсифікуючи їх. Це економічні зв'язки зі східноєвро­пейськими країнами, у тому числі Польщею, Чехією, Словаччиною, Угорщиною, країна­ми Балтії та ін., з традиційними партнерами в Канаді, Азії та азіатсько-тихоокеансько­му регіоні, зокрема з близьким сусідом Туреччиною, а також із Китаєм, Індією, В'єтна­мом, Республікою Корея, Ізраїлем, однією з найрозвинутіших країн світу Японією та ін. Настійно потребують активізації зовнішньоекономічні зв'язки з країнами Африки й Латинської Америки.

3. Задача.

. Щоб утримувати себе і свою сім'ю, робітникові потрібно 100 грн. на день, а він своєю працею створює вартість у 300 грн. Дайте відповідь на питання:

а) у чому різниця між працею й робочою силою?

б) яку масу додаткової вартості привласнить підприємець?

в) якою буде норма додаткової вартості?

Рішення :

Робоча сила – це здібність до праці. Але самого процесу праці може і не

бути. Праця не може бути товаром, так як не має вартості. А робоча

сила має споживчу вартість і вартість, яку складає вартість засобів

існування робочого та його сім’ї.

Із формули вартості товару : Т = С + V + m

V + m = 300 грн. m = 300 грн. – 100 грн. = 200 грн.

Норма додаткової вартості визначається :

m 200

m` = ------------- * 100 % = --------- * 100 % = 200 %

V 100

БІЛЕТ 19.

1. Необхідність і механізм роздержавлення і приватизації власності.

Зміни у формах та сутності власності багато в чому модифікують усю структуру суспільно-економічних відносин. На Новому витку суспільного прогресу має відбутися не просто заперечення приватної власності, а діалектичне подолання відносин власності взагалі. Ці відносини мають поступитися місцем принципово іншим системо утворюючим структурам.

Однак сьогодні для країн з перехідною економікою нагальним є формування багато­манітності форм власності та господарювання як основи реформування адміністративно-командної системи на шляху до соціально орієнтованого ринкового господарства. Особ­лива роль при цьому належить процесам реформування, якісної трансформації монополь­но-державної власності. Світовий досвід показує, що роздержавлення — це загальноеко­номічний процес. Не слід ототожнювати роздержавлення власності з приватизацією. Процес роздержавлення як комплекс заходів, спрямованих на усунення монополії дер­жави на власність, формування конкурентного ринкового середовища, відбувається як у межах державної власності, так і поза ними.

Приватизація є радикальною складовою процесу роздержавлення, сутність якої по­лягає у зміні державної форми власності на різновиди приватної.

Зазначені процеси відбуваються суперечливо, із соціальними загостреннями, потре­бують значних матеріальних, фінансових, організаційних, інтелектуальних зусиль тощо. Однак це необхідні заходи, рішучість і послідовність у проведенні яких, зрештою, при­ведуть до трансформації перехідної економіки в змішану економіку стабільного со­ціально орієнтованого суспільства..

2. Змішана економічна система. Проблеми існування змішаної економіки в

Україні.

. Змішана економіка - це модель соціально-економічного розвитку, що передбачає поєднання приватної і державної форм власності, плану і

ринку, проведення іпституціонильио-соціальних реформ для побудови прогресивнішого ладу.

Історичною передумовою виникнення змішаної економіки є посилення і розширення державного втручання в економічну діяльність, розвиток державної власності і державного сектору економіки.

Існують різні національні моделі змішаної економіки:

• американська ліберальна модель господарювання, характер­ною рисою якої є залишковий принцип державного регулювання в економічній та соціальній сферах (регулюються ті аспекти соціально-економічних відносин, які не саморегулюються вільною конкуренцією);

• економічний дирижизм (переважно у Франції, Великобританії та інших країнах), коли держава виступає за глобальне систематичне регулювання економіки за масштабами і глибиною. При цьому можуть використовуватись надзвичайні заходи і методи (індикативне плану­вання, націоналізація, утворення і зростання державного сектору, державні інвестиції, адміністративний контроль за зарплатою, цінами, кредитами);

• "шведська модель" змішаної системи. її теоретики вважають, що власність не є визначальним елементом суспільного устрою. За панування приватної власності в руках держави є не більше 5% основних виробничих фондів, але вона перерозподіляє приблизно 60% національного доходу і близько 40% його йде на соціальні потреби. Це модель демократичного соціалізму, соціалізації капіталістичної економіки у сфері розподілу. Держава здійснює не тільки економічне, а й соціальне регулювання суспільного виробництва в інтересах усього суспільства. Це модель еволюційного переходу капіталізму в посткапіталізм (або соціалізм) шляхом демократичних реформ;

• консервативна модель змішаної економіки передбачає обмежене втручання держави в економічну діяльність з метою підтримки приватного сектору і вільної конкуренції. Представниками цього підходу є Ф. Хаєк, М. Фрідмен та ін.

• ліберальна модель змішаної економіки. її прибічники (Дж. Гелбрейт, Р. Хемлброннер та ін.) ратують за проведення соціальних реформ, взаємодію приватного та державного секторів при зростанні державних інструментів у регулюванні економіки і підпорядкуванні приватного та корпоративного секторів інтересам суспільства, поступової соціалізації економіки.

3. Задача.

Вартість продукту - 900 млрд. грн., матеріальні витрати на його виробництво складають 70 % вартості. Додатковий продукт - 150 млрд. грн. Чому дорівнює необхідний продукт? Яке його призначення?

Рішення :

Дано : Т = 900 млрд. грн..

m =150млрд. гр..

МВ – 70 % вартості

_____________________________

Знайти : V - ?

Формула вартості товару : Т = С + V + m

Знаходимо матеріальні витрати :

900 млрд.грн. * 70 %

------------------------------ = 630 млрд. грн..

100 %

знаходимо масу необхідного продукту :

900 млрд. грн.. – 630 млрд. грн.. – 150 млрд. грн.. = 120 млрд.грн.

Необхідний продукт призначений для відтворення робочої сили.

БІЛЕТ 20.