Класифікація відходів

Класифікувати тверді промислові відходи можна за такими ознаками:

• за галузями промисловості (відходи паливної, металургійної, хімічної та інших галузей);

• за конкретними виробництвами (відходи сіркокислотного, содового, фосфорокислотного та інших виробництв);

• за агрегатним станом (тверді, рідкі, газоподібні);

• за горінням (горючі та негорючі);

• за методами переробки;

• за можливостями переробки (вторинні матеріальні ресурси (ВМР), що переробляються або плануються надалі перероблятися, і відходи, що на даному етапі розвитку економіки переробляти недоцільно);

• за рівнем небезпеки (промислові відходи поділяються на чотири класи небезпеки).

Класи небезпеки відходів:

• Перший — надзвичайно небезпечні

• Другий — високонебезпечні

• Третій — помірнонебезпечні

• Четвертий — малонебезпечні

Клас небезпеки відходів встановлюється залежно від вмісту в них високотоксичних речовин розрахунковим методом або згідно з переліком відходів, наведених у Державному класифікаторі відходів.

Основними принципами державної політики у сфері поводження з відходами є пріоритетний захист навколишнього природного середовища та здоров'я людини від негативного впливу відходів, забезпечення ощадливого використання матеріально-сировинних та енергетичних ресурсів, науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства щодо утворення та використання відходів з метою забезпечення його сталого розвитку.  До основних напрямів державної політики щодо реалізації зазначених принципів належить:  а) забезпечення повного збирання і своєчасного знешкодження та видалення відходів, а також дотримання правил екологічної безпеки при поводженні з ними;  б) зведення до мінімуму утворення відходів та зменшення їх небезпечності;  в) забезпечення комплексного використання матеріально-сировинних ресурсів;  г) сприяння максимально можливій утилізації відходів шляхом прямого повторного чи альтернативного використання ресурсно-цінних відходів;  д) забезпечення безпечного видалення відходів, що не підлягають утилізації, шляхом розроблення відповідних технологій, екологічно безпечних методів та засобів поводження з відходами;  е) організація контролю за місцями чи об'єктами розміщення відходів для запобігання шкідливому впливу їх на навколишнє природне середовище та здоров'я людини;  є) здійснення комплексу науково-технічних та маркетингових досліджень для виявлення і визначення ресурсної цінності відходів з метою їх ефективного використання;  ж) сприяння створенню об'єктів поводження з відходами;  з) забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих у сфері поводження з відходами;  и) обов'язковий облік відходів на основі їх класифікації та паспортизації.

40. Суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані:

а) запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів;

б) забезпечувати приймання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, в яких знаходилася продукція цих підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, або укладати угоди з відповідними організаціями на їх збирання та утилізацію;

в) визначати склад і властивості відходів, що утворюються, а також за погодженням із спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища та здоров'я людини;

г) на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку;

д) забезпечувати повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення і псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, що відповідає вимогам екологічної безпеки; від 07.03.2002 )

е) брати участь у будівництві об'єктів поводження з відходами;

є) здійснювати організаційні, науково-технічні та технологічні заходи для максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим споживачам або підприємствам, установам та організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів, а також забезпечувати за власний рахунок екологічно обгрунтоване видалення тих відходів, що не підлягають утилізації;

ж) не допускати змішування відходів, якщо це не передбачено існуючою технологією та ускладнює поводження з відходами або не доведено, що така дія відповідає вимогам підвищення екологічної безпеки;

з) не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об'єктах;

и) здійснювати контроль за станом місць чи об'єктів розміщення власних відходів;

і) своєчасно в установленому порядку сплачувати екологічний податок, що справляється за розміщення відходів;

ї) надавати місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, спеціально уповноваженим органам виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища інформацію про відходи та пов'язану з ними діяльність, у тому числі про випадки несанкціонованого попадання відходів у навколишнє природне середовище та вжиті щодо цього заходи;

й) призначати відповідальних осіб у сфері поводження з відходами;

к) забезпечувати розробку в установленому порядку та виконання планів організації роботи у сфері поводження з відходами;

л) відшкодовувати шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу, здоров'ю та майну громадян, підприємствам, установам та організаціям внаслідок порушення встановлених правил поводження з відходами, відповідно до законодавства України;

м) забезпечувати професійну підготовку, підвищення кваліфікації та проведення атестації фахівців у сфері поводження з відходами;

н) мати ліцензії на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами і/або на право провадження діяльності, пов'язаної із збиранням і заготівлею окремих видів відходів як вторинної сировини, і/або дозвіл на транскордонне перевезення небезпечних відходів;

о) мати погоджений із спеціально уповноваженими органами виконавчої влади план дій на випадок виникнення надзвичайної ситуації, пов'язаної з поводженням з небезпечними відходами;

п) передбачати при укладанні угод на поставку в Україну товарної продукції утилізацію чи вивезення з України використаних пакувальних матеріалів і тари;

р) при плануванні будівництва або реконструкції об'єкта поводження з відходами мати дозвіл на будівництво або реконструкцію такого об'єкта відповідно до законодавства про містобудування;

с) мати дозвіл на експлуатацію об'єкта поводження з небезпечними відходами;

т) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством, щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища відходами.

Суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами укладають договори з юридичною особою, яка в установленому порядку визначена виконавцем послуг на вивезення побутових відходів на певній території, на якій знаходиться об'єкт утворення відходів.

41. Правовий режим відходів спрямований на мінімізацію утворення та накопичення відходів, забезпечення їх видалення чи утилізації та запобігання заподіяння шкоди навколишньому природному середо вищу та здоров'ю людини. Законодавство про відходи складається із законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про відходи», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про поводження з радіоактивними відходами», Водного кодексу України, Кодексу України про надра, інших нормативно-правових актів.

Правовий режим поводження з відходами - це система встановлених законодавством правових заходів, норм і правил, що визначають правові засади поводження з відходами з метою попередження негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини.

42.)ДержавнеуправлінняусферіповодженнязвідходамиздійснюютьКабінетМіністрівУкраїни, відповідніорганиАвтономноїРеспублікиКрим,місцевихдержавнихадміністраційтамісцевогосамоврядування, атакожспеціальноуповноваженіорганивиконавчоївладиусферіповодженнязвідходами. До останніх належать Міністерствоохоронинавколишньогоприродногосередовища, Державнасанітарно-епідеміологічна службаУкраїни. Державнерегулюваннябезпекипід час поводження зрадіоактивнимивідходамиздійснюють, крім того, МОЗ України; МВСУкраїни, іншіорганидержавноївиконавчоївладизгідно з законодавством.Реалізуєдержавнуполітику у сферіповодження з відходамиКабінетМіністрівУкраїни, компетенцієюякого є, зокрема, забезпеченнярозроблення і виконаннязагальнодержавних і міждержавнихпрограм увідповіднійсфері, затвердження порядку наданнядозволів та встановленняумов збираннявідходів; затвердженняперелікунебезпечнихвідходів тавідходів, транскордоннеперевезення і видаленняякихпідлягає державномурегулюванню; перелікуокремихвидіввідходів як вторинноїсировини тавстановлення квот на ввезення в Україну для утилізації таких відходів;перелікуоперацій, пов’язаних з утилізацією та видаленнямвідходів;визначення порядку облікуутворення, утилізації та видаленнявідходів,організаціяпідготовкифахівціву сферіповодження з відходами,встановлення порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів наутворення та розміщеннявідходів; визначення органу ліцензування у сферіповодження з відходами та ін.1. Державнеуправління і контроль у сферіповодженням з відходамивиробництва та споживання.Доповноваженьмісцевихдержавнихадміністрацій та органівмісцевогосамоврядування у сферіповодження з відходаминалежитьсередіншогоздійснення контролю за використаннямвідходів з урахуваннямвимогбезпеки для здоров’ялюдей і навколишнього природного середовища;розроблення схем санітарногоочищеннянаселенихпунктів; складання іведенняреєструоб’єктівутворення, оброблення та утилізаціївідходів іреєструмісцьвидаленнявідходів; організаціяведенняоблікуутворення,оброблення, знешкодження, утилізації та видаленнявідходів, їхпаспортизації; організаціязбиранняі видаленняпобутовихвідходів;затвердження за поданняморганівспеціальноуповноваженого центральногооргану виконавчоївлади у сферіповодження з відходамилімітів наутворення та розміщеннявідходів; визначення в установленому закономпорядку розміруплатежів за розміщеннявідходів; забезпеченняліквідаціїнесанкціонованих і неконтрольованихзвалищвідходівсамостійноабо зарішеннямуповноважених на те органів; зупиненнядіїдозволу наексплуатаціюоб’єктаповодження з небезпечнимивідходами в разіми в разіпорушення норм і правил охоронинавколишнього природного середовища;наданнядозволів на будівництвоабореконструкцію (експлуатацію) об’єктаповодження з відходами на відповіднійтериторії у порядку, визначеномузаконом та ін. Органимісцевогосамоврядування, крім того, приймаютьрішення про відвідземельнихділянок для розміщеннявідходів ібудівництваоб’єктівповодження з відходами.Управлінськадіяльністьзазначенихорганіввиконавчоївлади, місцевогосамоврядування та іншихвідповідно до покладенихзаконодавством на нихповноважень у сферіповодження звідходамиреалізується в межахорганізаційно-правовихзаходів (функцій), основнимисередяких є:

- стандартизація і нормування;

- державнийоблік і звітність;

- економічнезабезпеченнявідповіднихзаходів;

- контроль і нагляд;

- моніторинг та інформування;

- юридичнавідповідальність.

43. Атмосферне повітря як об’єкт правого регулювання, охорони та використання

Атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. Як природний об'єкт воно являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень. Критерієм розподілу атмосферного повітря (як природного об'єкта) та іншого повітря є природний, непорушний зв'язок повітря з довкіллям.

Закон України від 16 жовтня 1992 року «Про охорону атмосферного повітря» (далі Закон) не регулює відносини з приводу повітря жилих, виробничих та інших приміщень. До атмосферного повітря також не належить повітря, яке знаходиться у компресорах, балонах тощо. Цей Закон спрямований на збереження та відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забезпечення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище. Відносини з приводу повітря, яке знаходиться в межах приміщень, у ємностях, регулюється санітарним, цивільним, житловим та іншим законодавством.

44. Стандартизація і нормування в галузі використання та охорони атмосферного повітря.\

Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони атмосферного повітря від забруднення, шкідливого впливу фізичних і біологічних чинників та забезпечення екологічної безпеки.

Стандарти у галузі охорони атмосферного повітря є обов'язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання та охорони атмосферного повітря, методи контролю за станом атмосферного повітря, вимоги щодо запобігання шкідливого впливу на атмосферне повітря. Стандарти у галузі охорони атмосферного повітря розроблюються та вводяться в дію Мінекобезпекою та Мінохорони здоров'я України у порядку, що визначається законодавством України.

Нормативи в галузі охорони атмосферного повітря. Встановлені нормативи: 1) екологічної безпеки атмосферного повітря; 2) гранично допустимих викидів та шкідливого впливу фізичних та біологічних чинників; 3) вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел.

Нормативи ГДК та шкідливого впливу їх фізичних та біологічних чинників встановлюються для кожного стаціонарного джерела викидів в атмосферне повітря на рівні, при якому сумарні викиди забруднюючих речовин і шкідливий фізичний вплив усіх джерел у даному районі в період дії встановленого нормативу не призведуть до перевищення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря.

45.Правовий режим національних природних парків

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

На національні природні парки покладається виконання таких основних завдань:

- збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів;

- створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів;

- проведення наукових досліджень природних комплексів та їхніх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів;

- проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

На території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів, їхніх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їхньої охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням:

- заповідна зона - призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;

- зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство, мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони;

- зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку, тут забороняється будь-яка господарська діяльність, що не пов'язана з цільовим призначенням цієї функціональної зони або може шкідливо вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони і зони регульованої рекреації;

- господарська зона - у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об'єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська та інша діяльність здійснюється з додержанням вимог та обмежень, встановлених для зон антропогенних ландшафтів біосферних заповідників.

46. Стаття 3. Управління у галузі охорони атмосферного повітря

Управління у галузі охорони атмосферного повітря здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Республіки Крим, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство охорони здоров'я України, місцеві органи державної виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.Стаття38. Контроль у галузі охорони атмосферного повітря

Контроль у галузі охорони атмосферного повітря спрямовується на забезпечення додержання вимог законодавства про охорону і використання атмосферного повітря всіма державними органами, а також підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Стаття 39. Державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря

Державний контроль у галузі охорони і використання атмосферного повітря здійснюється:

місцевими органами державної виконавчої влади;

Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та його органами на місцях;

Міністерством охорони здоров'я України та його органами на місцях у частині додержання нормативів екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у атмосферному повітрі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу), інших правил і нормативів, спрямованих на попередження негативного впливу на здоров'я людей;

Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України та її органами на місцях у частині додержання нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та шкідливого впливу фізичних факторів, встановлених для відповідного типу автомобільного транспорту та сільськогосподарської техніки;іншими державними органами, а також органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.

Стаття 40. Виробничий контроль за охороною атмосферного повітря

Виробничий контроль за охороною атмосферного повітря здійснюється підприємствами, установами, організаціями, іншими органами в процесі їх господарської та іншої діяльності, якщо вона шкідливо впливає або може вплинути на стан атмосферного повітря.

Стаття 41. Громадський контроль у галузі охорони атмосферного повітря

Громадський контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища відповідно до статті 36 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12).