35.Правовий режим національних природних парків

В данному разі мають місце правовідносини стосовно використання земель національних природних парків.  Основними завданнями національних парків є: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів; створення умов для організованого туризму та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням природоохоронного режиму, проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційних навантажень та розробка наукових рекомендацій з питань охорони довкілля та використання природних ресурсів; проведення екологічної освіти та екологічного виховання.  Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об єкти, якы мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність та виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного та рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. До природно-заповідного фонду належать:  1. природні территорії та об'єкти - природні та біочферні заповідники, національні природні та регіональні ландшафтні парки, заказники, памятники природи, заповідні урочища; 2. штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, парки-памятники садово-паркового мистецтва. Правові основи організації, охорони,ефективного використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів та об'єктів визначає Закон України "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992р., в якому знайшли закріплення форми власності на території та об'єкти природно-заповідного фонду України, цілі його використання, права громадян із зазначених питань. Території природних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю народу України. Регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, заповідні урочища можуть перебувати як у власності народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України. Території та об'єкти природно-заповідного фонду можуть використовуватися в природоохоронних ,науково-дослідних, освітньо-виховних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення. Перед ними стоять такі основні завдання: • збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об єктів; • створення умов для організованного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об' єктів; • проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишньго природного середовища та ефективного використання природних ресурсів; • проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

36. Право громадян України на участь у проведенні громадської екологічної експертизи є одним із елементів закріпленої у ст. 9 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 26 червня 1991 р. системи екологічних прав громадян, а повноваження громадських організацій екологічного спрямування на проведення зазначеного дослідження є одним з видів їх статутної діяльності (ст. 21).

Проведення громадської екологічної експертизи здійснюється незалежно від державної екологічної експертизи (ст.30 ЗУ «Про  охорону навколишнього природного середовища») або ж одночасно з державною екологічною експертизою (ст. 16 ЗУ «Про екологічну експертизу»).

Це означає, що єдиного порядку організації громадської екологічної експертизи немає, а процедура проведення цієї форми експертиз базується на вимогах ст.33 ЗУ «Про екологічну експертизу» і уявляє собою визначений законодавством порядок, який включає логічну, послідовну та узгоджену систему стадій еколого-експертної діяльності, в ході яких еколого-експертні органи чи формування виконують завдання експертного дослідження, аналізу і оцінки об’єктів екологічної експертизи та підготовку обгрунтованого та об’єктивного еколого-експертного висновку.Ефективність громадської екологічної експертизи прямо залежить від того, яким чином у законодавстві буде регламентовано порядок її організації.

За загальним правилом, встановленим ст. 27 ЗУ «Про екологічну експертизу», експертом екологічної експертизи може бути спеціаліст, який має вищу освіту, відповідну спеціальність, кваліфікацію і професійні знання, володіє навичками аналізу експертної інформації і методикою еколого-експертної оцінки, а також практичний досвід у відповідній галузі не менше 3 років.