33.Пояснити метод продукування знань ф. Бекона

Ф.Бекон розрізняв «плодоносне» та «світлоносне» знання. Плодоносне — це таке знання, яке приносить користь, а світло­носне — це те, що збільшує можливості пізнання. До цього часу, на думку Ф.Бекона, знання були переважно просвітляючими лю­дину, але вони також повинні і працювати на людину. Проте шлях до істини — процес суперечливий.

Ф. Бекон зауважує, що формуванню істинного знання заважа­ють так звані «ідоли». Вони нагромаджені в історії пізнання, і їх треба усунути, давши шлях новому знанню. Перші два «ідоли» пов'язані з самою людиною, два останні— із соціальною діяль­ністю людини.

В процесі пізнання людині перешкоджають “ідоли”: – "ідоли роду" - це загальні помилки, яких людина допускається в пізна­вальному процесі. Вони зумовлені обмеженістю і недосконалістю людсь­ких органів відчуття – "ідоли печери" - це помилки, які ми робимо виходячи з нашого рівня осві­ти, виховання, оточення

– "ідоли ринку" - це омани, пов'язані з людським спілкуванням, неправиль­ним використанням мови, некритичним ставленням до інформації (наприк­лад, неправильно називаються речі, явища)

– "ідоли театру" - це орієнтація на авторитети, хибні вчення, які своєю зовнішньою досконалістю вводять нас в оману. Цей вид оман, на думку Ф.Бекона, - це найзгубніший для людей шлях тому, що він блокує їхню ініціативу, самостійність, змушує критично ставитись до будь-яких суджень, вірити хибним теоріям, а то й химерам, освяченим традиціям (звучить дуже своєчасно!)

Ф.Бекон, аналізуючи і критикуючи стан речей у пізнанні, про­понує свій новий метод продукування знань. Використовуючи алегорію, він стверджує, що методом досягнення істини є спосіб дії бджоли, яка, на відміну від мурашки, що тільки збирає (а в нау­ці — це збирання фактів), та павука, що тягне з себе павутину (а в науці — це виведення однієї теорії з іншої), сідає лише на певні квіти і бере з них найцінніше.

Так само треба діяти і в науці:

– не зупинятись на самих лише фактах; їх треба узагальнювати;

– не зосереджуватись тільки на одному виді діяльності;

– не користуватися тільки тим, що наявне.

Виступаючи прибічником емпіричного шляху пізнання, який передбачає живе споглядання, аналіз результатів експерименту, Ф.Бекон підкреслював, що «розум людини повинен органічно поєднувати емпіричні та раціональні підходи в поясненні світу, вони повинні бути з'єднані і пов'язані один з одним» і спря­мовані на відкриття внутрішніх причин, сутності, законів світу. Отже, мето­дологічні пошуки привели Ф.Бекона до індуктивного шляху в пізнанні істини.

34)Показати сутність свідомості,основні концепції її походження.

Свідомість — це діяльне відображення навколишнього світу. А відображення є процесом і результатом встановлення відповідності щодо структур будь-яких систем, які взаємодіють і впливають на їхнє подальше існування. Є різні рівні відображення: перший з них — це відображення у неорганічній природі (результат механічних, фізичних, хімічних процесів і взаємодій); другий — відображення в органічній природі (подразливість, чутливість, психіка); третій — діяльне відображення навколишнього світу суб’єктами, що мають свідомість (соціальне відображення).

Свідомість має подвійну природу. З одного боку, вона є результатом розвитку матерії від неструктурованих до структурованих, від елементарних до складних, від неорганічних до органічних, від неживих до живих форм. З другого боку, свідомість є результатом історичного процесу становлення й розвитку людини та суспільства, вона є діяльним, активним відображенням дійс­ності, суб’єктивним образом об’єктивного світу.

Існує декілька концепцій свідомості:

ідеалістична (свідомість відривається від природи й людини, їй приписується незалежне від матеріального носія субстанціональне існування, вона обожнюється, може бути виведена із самої себе);

матеріалістична (свідомість є властивістю високоорганізованої матерії, її активною формою відображення дійсності);

дуалістична (свідомість так само первісна, як і матерія, є вічною або створеною разом з матерією);

вульгарно-матеріалістична (свідомість матеріальна, тобто має не тільки матеріальне походження, а й матеріальну сутність і структуру);

феноменологічна (чиста свідомість, що звільнена від людських установок; світ є її корелятом, результатом конструювання і пізнається в процесі споглядання);

суб’єктивістська (свідомість є чистою суб’єктивністю, іманентністю, вона абсолютна);

структуралістська (свідомість є результатом взаємодії трьох «об’єктивностей»: структури, несвідомого і мови);

біхевіористська. свідомість — це різноманітні психічні стани, що неодмінно виявляються через рухові реакції);

діалектико-матеріалістична (ідеальне є результатом відображення матеріального і детермінується суспільно-історичними процесами).

Основні характеристики свідомості: універсальність, об’єк­тивність, цілеспрямованість, творчість, опосередкованість мовою, соціалізованість, поліструктурність. Універсальність означає, що людина, в принципі, може відображувати будь-які властивості будь-яких предметів. Об’єктивність означає, що свідомість може відображати речі такими, якими вони є насправді.

Основні характеристики свідомості: універсальність, об’єк­тивність, цілеспрямованість, творчість, опосередкованість мовою, соціалізованість, поліструктурність. Універсальність означає, що людина, в принципі, може відображувати будь-які властивості будь-яких предметів. Об’єктивність означає, що свідомість може відображати речі такими, якими вони є насправді.

Цілеспрямованість характеризує схильність до цілепокладання .Цілеспрямованість характеризує схильність до цілепокладання. Соціалізованість означає залежність свідомості від ціннісних орієнтацій, потреб, інтересів, історичного розвитку суспільства. Полі­структурність свідчить про наявність у свідомості, по-перше, певних рівнів відображення, по-друге, компонентних елементів по-третє, засобів трансляції.