18.Перелічити та охарактеризувати категорії матеріалістичної діалектики

Категорії матеріалістичної діалектики: 1)усе,ніщо,першопочаток; 2)стале, мінливе, єдине,можливе;3)корінь сущого,будова речей; 4)причетність, ієрархія; 5)субстанція,модус;6)наданість,екзистенціальна зустріч; 7)тривалість, час, правильне мислення. Розгорнута сукупність категорій має системний характер,оскільки останнє визначення - «правильне мислення» відправляє нас до початку,тобто до визнання,що за умов правильного осмислення буття ми повинні зіставити «все» та «ніщо»,звернувшись в наслідок такого зіставлення до поняття «першопочатку»,через яке дійсність постане у виявленнях «сталого» та «мінливого» і т.ін.

19.Проаналізувати філософські погляди сократа

Величезний вплив на античну і світову філософію справив Сократ (469-399 рр. до н.е.). Сократ – перший афінський філософ, сучасник Демокріта. Сократ цікавий не тільки своїм вченням, а й усім своїм життям, оскільки його життя стало втіленням його вчення. У центрі філософії Сократа – людина. Але вона ним розглядається насамперед як моральна істота. Тому філософія Сократа – це етичний антропологізм. Інтересам Сократа були чужі як міфологія, так і метафізика. Філософія Сократа народжувалася під двома основними девізами: "Пізнай самого себе" і "Я знаю, що я нічого не знаю". Перший девіз був написаний над входом у храм Аполлона у Дельфах. другий приписується Сократу. Переконання Сократа в існуванні об'єктивної істини приводить його до висновку, що існують об'єктивні моральні норми, що відмінність між добром і злом не відносна, а абсолютна.Сократ різко полемізував із софістами, хоча серйозних змістовних підстав для цього в нього не було. Більше того, Сократ фактично продовжив справу софістів, принаймні в утвердженні проблеми людини як головної теми філософських міркувань. Незгоди з софістами мали своїм джерелом в основному позафілософські причини. Наприклад, однією з них було упереджене ставлення до софістів як до людей, що заробляли собі на життя своїм фахом. За свідченням Ксенофонта, Сократ у відповідь на питання, чому він не бере гроші за свої бесіди, відповів так: «З краси і. знань можна рівною мірою робити як благородне, так і мерзотне застосування.

20.пояснити закон заперечення заперечення Якщо закон єдності і взаємодії протилежностей розкриває джерело, причину змін, руху, розвитку, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін — механізм розвитку явиш, механізм переходу від однієї якості до іншого, то закон заперечення заперечення відповідає на запитання про спрямованість розвитку і про характер, спосіб внутрішнього взаємозв'язку його ступенів, етапів. Для розкриття специфіки цього закону необхідно насамперед з'ясувати зміст категорій "заперечення", "спадкоємність", "прогрес". Заперечення — це момент процесу розвитку, у рамках якого, на основі внутрішніх взаємозв'язків, здійснюється перехід від одного ступеня розвитку системи до іншого чи від однієї системи до іншої. Це не просто перехід від однієї якості до іншої. Тут на перший план виступає змістовна сторона процесу розвитку. Найважливішою особливістю цього процесу є спадкоємність.

21. проаналізувати філософські погляди Платона. Спираючись на досягнення піфагорійців і сучасних йому математиків, Платон будує свою філософську систему, створюючи три світи: світ речей, який постійно змінюється, світ ідей (ейдосів);— вічний та незмінний і, у проміжку між ними — математичні об'єкти. Будучи прибічником гераклітівської натурфілософії й сприйнявши її постійну мінливість, Платон вважав, що, все у природі виникає й знищується — отже, не може бути дійсного знання, бо чуттєвий світ мінливий. Тому він висуває теорію «ідей» (ейдосів), які є граничним станом речей, пізнаваних лише за допомогою математичних об'єктів при прагненні отримання дійсного знання. Платон був засновником того, що пізніше отримало назву ідеалізму. Його погляди сформульовані у міфі про печеру з «Держави». На погляд Платона справжні цінності буття утворюють особливий позафізичний світ — Гіперуранію. Цей світ складають безтілесні прообрази, зразки, проекти, ідеї, ейдоси речей, тварин, людей, чеснот та цінностей. Ейдоси ніким і нічим не народжені, існують вічно, вони незмінні й непорушні. Позірний світ, доступний почуттям, утворюється при втіленні ейдосів у хаотичній, плинній змінній хорі (матерії). Світ, який ми знаємо — це лише тіні світу ейдосів

22. пояснити закон єдностей і боротьби протилежностей Єдність і боротьба протилежностей – один з основних законів діалектики. Він характеризує джерело саморуху й розвитку явищ природи і соціально-історичної реальності. Закон єдності й боротьби протилежностей в діалектиці займає центральне місце. Це – сутність, "ядро" діалектики. Чому? Діалектика є вченням про розвиток, а цей закон вказує на джерело розвитку, дає ключ до розуміння всіх сторін та моментів розвитку. Кожний предмет – це єдність протилежних сторін, властивостей, тенденцій. У кожному предметі, явищі є позитивні й негативні сторони, те, що росте, розвивається, і те, що відживає. Якщо на перший погляд здається, що в процесі розвитку предметів чи явищ відсутні суперечності, то завдання дослідника полягає в тому, щоб віднайти їх. Лише шляхом розкриття внутрішніх суперечностей можна пізнати предмети, їх сутність, закони їх розвитку. Що означає "єдність протилежностей"? По-перше, взаємообумовленість протилежностей, тобто існування однієї протилежності передбачає необхідну наявність іншої протилежності. Наприклад, лівий – правий, добро – зло, притягання – відштовхування, низ – верх тощо. По-друге, перехід однієї протилежності в іншу шляхом заперечення одна одної. Протилежності перебувають в боротьбі одна з одною. їх боротьба – це природний закономірний наслідок того, що протилежності всередині предмета чи явища одночасно взаємно обумовлюють і заперечують одна одну. Єдність протилежностей має відносний характер. Це пояснюється тим, що сталість, незмінність предмета чи явища тимчасова, що предмет має свій початок і кінець. А боротьба протилежностей має абсолютний характер, тому що рух (розвиток) не припиняється ні на хвилину в результаті боротьби протилежностей.Боротьба протилежностей – це складний процес виникнення, розвитку та вирішення суперечностей. Зміст закону єдності й боротьби протилежностей виражається через взаємодію категорій тотожності, відмінності, протилежності, суперечності.

23.проаналізувати філософські погляди Аристотеля Аристотель – один із найвидатніших старогрецьких філософів. (384-322 рр. до н.е.). Головною ж його філософською працею є "Метафізика". В часи Аристотеля слова "метафізика" ще не було. Філософія у Аристотеля досить чітко виділяється із усієї сфери знання. Він розрізняє "першу" і "другу" філософії. Фізика для Аристотеля все ще філософія, але "друга". Предметом "першої" філософії є не природа, а те, що існує за нею. "Перша філософія, за Аристотелем, – наука "найбільш Божа" у подвійному розумінні: по-перше, володіє нею скоріше Бог, ніж людина; по-друге, її предметом є "божественні предмети". Тому Аристотель свою філософію називає теологією, вченням про Бога. Однак Бог – це тільки "одне з начал". Тому філософія Аристотеля все-таки ширше теології. Вона вивчає взагалі "начала і причини всього існуючого, оскільки воно береться як існуюче". Філософія Аристотеля – спроба розібратися в існуючому, розкрити його структуру, знайти в ньому головне, визначити його по відношенню до неіснуючого. В цілому ж Аристотель – панлогіст. У Аристотеля закони мислення є одночасно і законами буття. У "Метафізиці" Аристотель дає визначення основного закону буття. подаючи його у двох формах: короткій і повній. Коротке формулювання гласить, що одночасно існувати і не існувати не можна, а повне стверджує, що неможливо, щоб одне і те ж одночасно було і не було притаманне одному і тому ж в однаковому розумінні.Основні засади вчення Аристотеля про буття такі: 1) категоріальний аналіз існуючого: 2) причинний аналіз субстанції; 3) вчення про можливість і дійсність. Аристотель розглядає категорії як найбільш загальні роди висловлювань, які в подальшому не зводяться один до одного і не узагальнюються. Аристотель нараховує десять категорій: сутність, якість, кількість, час. відношення, місце, стан. дія, володіння, страждання. При цьому він рішуче відділяє категорію сутності від інших категорій, вказуючи, що тільки вона означає в загальній формі те, що здатне до окремого, самостійного існування. Аристотель вважає, що суть буття речі – її форма. Він підкреслює, що формою називає суть буття кожної речі і першу сутність. Ключем розуміння форми Аристотеля є ототожнення її із суттю речі. У Аристотеля форма як суть буття речі – це той чи інший вид певного роду.

24. пояснити закон взаємного переходу кількісних змін у якісні Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні відображає ту важливу особливість об'єктивної дійсності, за якої всі предмети, процеси і явища набувають визначеності через взаємодію, взаємозалежність, суперечливість своїх зовнішніх та внутрішніх властивостей, кількісних та якісних характеристик, котрі існують об'єктивно, незалежно від волі й бажання людей. Взаємодія ж кількості і якості є загальною, внутрішньою, суттєвою, необхідною, такою, що неминуче повторюється. Щоб з'ясувати суть закону взаємного переходу кількісних змін у якісні, його прояви й діяння, необхідно розкрити зміст таких категорій, як якість, кількість, властивість, міра, стрибок. Якість - це тотожна буттю визначеність. Якщо річ втрачає визначеність, то вона втрачає і свою якість. Однак таке визначення ще не дає повного уявлення про якість речі. Розрізняють якість як безпосередню визначеність, що сприймається органами відчуттів, і якість як сукупність суттєвих властивостей речі, що сприймається опосередковано через мислення, абстрагування. Властивість як категорія визначає одну із сторін речі щодо іншої. Якість речі визначається виключно через її властивості. Між властивістю і якістю існує діалектичний взаємозв'язок. І тому цілком можливо якусь одну властивість у її вузькому розумінні видати за якість предмета, який у різних зв'язках може бути самим собою й іншим. Поняття якості у буденному і філософському розумінні не збігаються. Суттєві властивості речі не сприймаються на рівні відчуттів, бо є результатом теоретичного узагальнення. Гегель стверджував, що якість - це "сутнісна визначеність". Кількість - філософська категорія, що відображає такі параметри речі, явища чи процесу, як число, величина, обсяг, вага, розміри, темп руху, температура тощо.

25.дати характеристику стоїцизму, епікуреїзму, скептицизму. стоїци́зм — вчення однієї з найвпливовіших філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н.е. Своє ім'я школа отримала від назви портика Стоя Пойкиле (грец. στοά ποικίλη, букв. «розписний портик»), де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив в якості самостійного вчителя. Стоїки вважали логіку, фізику і етику частинами філософії. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом, де логіка – садова огорожа, фізика – фруктове (фруктові) дерево(а), а етика – плоди дерева, тобто результат, що базується на певних (зумовлено-визначених) принципах і обмежений певними рамками.Стоїцизм був впливовим філософським напрямком від епохи раннього еллінізму аж до кінця античного світу. Свій вплив ця школа залишала і на подальші філософські епохи. Епікуреїзм - філософське вчення, що виходить з ідей Епікура і його послідовників. Епікуреїзм був одним з найбільш впливових філософських течій в Античності. Епікур засновує свою школу в 310 р. до н. е.. спочатку в Колофоне, а потім, в 306 р. до н. е.., переносить її в Афіни. Школа знаходилася в саду філософа, з цієї причини вона отримала назву "Сад", а послідовники Епікура стали іменуватися "філософами з садів". В школу приймалися жінки і раби, причому відмовлятися від свого майна не було потрібно. На воротах школи був напис: "Гість, тобі тут буде добре; тут задоволення - вище благо ". Школу епікуреїзму застав апостол Павло, під час подорожі в Афіни У філософії, скептицизм означає одну з наступних позицій: (принципову) обмеженість знання,отримання інформації про дійсність через сумніви та постійні перевірки чи експерименти,брак певності в існуванні позитивних мотивів для людських вчинків (цинізм).У класичній філософії, скептицизм означає вчення філософіської школи, представники якої стверджували, що вони не «заявляють нічого, але лише висловлюють власну думку». У цьому сенсі, філософський скептицизм — філософська позиція уникнення того, щоб постулювати остаточну істину. Застосований до себе, скептицизм поставив би під сумнів, чи є скептицизм прийнятною позицією взагалі.

26.розкрийте поняття діалектики, її основні принципи Діале́ктика — метод філософії, що досліджує категорії розвитку.Слово «діалектика» походить із Стародавньої Греції завдяки популярності діалогів між Платоном та Сократом. Саме діалог між людьми, які намагаються переконати один іншого, й дав назву діалектичному методу у філософії. У різні часи й епохи виникали різні форми діалектичної думки. Принципи діалектики — вихідні, об'єктивні за змістом ідеї матеріалістичної діалектики, що поряд із законами діалектики, категоріями діалектики відображають найзагальніші закономірності процесу розвитку предметів і явищ об'єктивної реальності й виконують методологічну функцію у науковому і філософському пізнанні. Насамперед матеріалістична діалектика спирається на принцип матеріалістичного монізму, тобто визнає, що світ, всі предмети і явища мають єдину матеріальну основу, що матерія первинна і вічна, а дух вторинний. Наступний принцип — принцип єдності діалектики буття і діалектики мислення. Це означає, що матеріалістична діалектика визнає здатність мислення людини пізнати цей світ, адекватно відобразити його властивості. Ці принципи є вихідними не тільки для матеріалістичної діалектики, а і для сучасної матеріалістичної філософії в цілому. Принципами власне діалектики можна назвати принципи загального зв'язку і загального розвитку явищ у світі. Визнання загального зв'язку явищ у природі, суспільстві і мисленні вимагає системного дослідження цих явищ, на противагу метафізичному методу, який розглядає світ у сукупності ізольованих явищ. Визнання принципу загального розвитку означає не тільки визнання діалектикою наявності розвитку у природі, суспільстві і мисленні, а й відображає глибинну сутність процесу руху матерії як саморуху, формоутворення нового, як саморозвитку матерії. У пізнанні цей принцип вимагає дослідження предметів і явищ дійсності: а) об'єктивно, б) у русі, в) у розвитку, г) у саморусі, д) у саморозвитку, тобто через дослідження суперечностей цих предметів і явищ, розвитку цих суперечностей і, таким чином, з'ясування внутрішніх джерел руху і розвитку. Це означає, що діалектика виходить із визнання того факта, що предмети і явища мають у своїй основі протилежності, існують через єдність цих протилежностей. Узагальнюючи можна сказати, що діалектика спирається на принцип єдності і боротьби суперечностей, на принципи переходу кількісних змін у якісні, на принцип заперечення заперечення.

27.які зміни відбулись у світогляді при переході від античності до середньовіччя? Основною причиною радикальних змін, що відбулися у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя, було руйнування античного полісу (основної форми державного та громадського життя) як реального ґрунту всієї античної цивілізації, а разом із ним — руйнування і всього укладу життя. Римська імперія ввела до свого складу величезну територію з різноманітними етносами, культурами, віруваннями, підпорядкувавши все єдиному центрові. Величезна державна машина імперії, яка майже весь час перебувала у воєнному стані, перемішувала та перемелювала і людей, і культури, і релігії, зробивши врешті-решт окрему людину безпорадною та беззахисною. Ні влада, ні заможність, ні високі посади не були надійною основою для людського життя. Зневірившись у всьому матеріальному, люди звертали свої погляди та надії до духовного. Тут дуже корисним було відкриття античною філософією автономії людського духу, оскільки воно допомагало людині знайти в самій собі опору задля протистояння життєвим негараздам. Проте філософія була не дуже доступною для широкого людського загалу, тому у Римській імперії були поширені містицизм (віра у втручання у людське життя таємних сил), культи різних богів, величезна кількість яких, до речі, більше заплутувала людей, ніж їм допомагала. Поява християнства добре вписувалась у загальний духовний настрій епохи, а тому воно досить швидко поширилося в імперії. Поява та утвердження християнства в Європі призвели до радикальної духовної революції у розвитку європейської цивілізації. Це можна побачити досить виразно через порівняння античного та середньовічного світоглядів за їх основними характеристиками. Античній світогляд: 1. Політеїзм (багатобожжя). 2. Боги є частиною природи, або уособленням природних стихій. 3. Вихідні якості богів: сила, могутність; 4. Боги впорядковують та оздоблюють світ. 5. Космос, природа — загальні умови існування богів і людей. 6. Людина спирається у своїх вчинках на знання. 7. Головне життєве завдання людини — здійснення подвигу. 8. У сприйнятті дійсності акцент падає на зовнішнє; внутрішнє проявляє себе лише через зовнішнє. 9. Люди поділяються за етнічними та родовими ознаками. 10. Панування натуралістичного світосприйняття. Середньовічний світогляд: 1. Монотеїзм (єдинобожжя). 2. Бог є духовною сутністю, яка перебуває за межами світу (трансцендентність). 3. Вихідна якість Бога—любов до людини. 4. Бог творить світ із нічого. 5. Природа не має власної сутності і не може існувати без припливу божественної енергії. 6. Людина в усьому покла¬дається на віру в Бога. 7. Головне життєве завдання людини - спасіння душі. 8. У сприйнятті дійсності акцент падає на внутрішнє; зовнішнє радше заважає правильно зрозуміти внутрішнє. 9. Всі люди є рівними перед Богом.