81.Розкрити суть «концепції еліти»в’ячислава Липинського

з’ясовано, що вихідним пунктом політичної теорії В.Липинського слід вважати його активне прагнення виявити причини занепаду української державності за часів Хмельниччини і доби Центральної Ради з метою її успішного відновлення в майбутньому, що стимулювало розробку вченим альтернативної тодішній соціалістичній ідеології консервативно-монархічної концепції; характерно, що ідея державної незалежності - це універсальний критерій, з допомогою якого Липинський вимірює глибину, істинність, об'єктивність політичного мислення та ефективність, доцільність його практичної реалізації; виявлено, що домінанти політичного мислення Липинського - сила, воля, боротьба, влада, які формувалися під впливом дискурсу війни на початку ХХ ст., визначають його філософські засади: все суще існує насамперед тому, що воно сильне, а сильне тому, що моральне і розумне; для Липинського реальна політика - це боротьба за право володіти  землею, захистити яку спроможна держава, тому справжнім носієм державної ідеї виступає народ-хлібороб, землевласник, від організації якого залежить об'єднання української нації; встановлено, що в питанні українського державотворення В.Липинський виступав як теоретик монархізму, вважаючи, що найбільш прийнятною для України формою державного правління є спадкова (дідична), правова ("законом обмежена і законом обмежуюча") і трудова монархія у традиційній формі гетьманату, що базується на таких засадах як аристократія, класократія, територіальний патріотизм, релігійний етос;

показано, що, обгрунтовуючи провідну роль у суспільстві національної аристократії, під якою Липинський розуміє найкращих людей нації без огляду на їх походження і стан, вчений здійснює типологію форм державного устрою, виділяючи охлократію, демократію і класократію, що є вагомим внеском до вітчизняної та світової політичної думки;

розкрито тезу Липинського про те, що утвердження "реальної, а не тільки літературної України" має здійснюватись шляхом відродження консерватизму, спираючись на власну історичну й духовну спадщину і на могутній потенціал селянсько-хліборобської верстви; в роботі аргументовано, що саме такі ідейні засади спроможні забезпечити конструктивний розвиток сучасного українського суспільства;

на основі всебічного аналізу теоретико-політичної спадщини В.Липинського було висвітлено її структурні елементи і показано, що доцільність сформульованих вченим ідеологічних засад відповідає вимогам нашого часу; в результаті дослідження було доведено, що, апелюючи до національних почуттів і духовних традицій власного народу, концепція української державності Липинського створює ефективне підгрунтя для вирішення нинішніх проблем національного державотворення. 

82.Показати основні виміри буття.

83.Проаналізувати вчення про світ та сфери його буття.

 Мислитель досліджував буття тільки як логічну категорію. Марксизм, йдучи за Кантом і Гегелем, заперечував са-мостійний статус онтології, однак не послідовно. Так, Ф. Енгельс, а за ним і радянські філософи без належного методологічного об-ґрунтування розгорнули вчення про форми матерії. Неомарксисти (Г. Лукач, Франкфуртська школа) здійснили спробу розбудувати он-тологію на засадах практики. Вони розглядають світ у формах прак-тики (культури), і буття постає насамперед як визначення культури.

Концепція інтуїтивного бачення буття, протилежна науково-му (розсудковому) підходу до нього, наявна у філософії Ф. Ніцше, А. Шопенгауера й А. Бергсона. Але найбільший вплив на відновлен-ня онтологічних вчень у XX ст. виявила феноменологія Е. Гуссерля, який методологічно обґрунтував новий підхід до буття, дав нове тлу-мачення буття, чим було подолано кантівське заперечення онтології. Феноменологія стала основою онтологічних побудов самого Е. Гус-серля, а також «критичної онтології» Н. Гартмана та «фундаменталь-ної онтології» М. Ґайдеґґера.

В історії філософії проблему буття вперше порушили елеати. Парменід, який вважав буття основою світу, дійшов парадоксального висновку: що існує тільки буття, а небуття не існує, бо якщо людина думає про небуття, то воно постає як буття. Отже, буття з самого по-чатку постало як загадка філософії.

У різних філософських системах поняття «буття» набувало різ-ного значення і визначалось через відношення його до таких понять, як «небуття (ніщо)» і «суще». Ніщо — це заперечення буття. Кла-сич на філософія визначала буття через протиставлення небуттю. У сучасній філософії, зокрема в екзистенціалізмі, буття визначають через суще. Під сущим філософи розуміють «оформлене», «обме-жене», «визначене» буття, все те, що можна помислити в предмет-ній формі. Річ, людина, атом, вітер, почуття, поняття — це суще, яке може мати буття або небуття. Виходячи з цих засад, можна розгля-нути існуючі концепції буття. Якщо під сущим розуміють тільки ма-теріальні речі (атом, камінь, рослина, тварина, людина, тощо), тобто світ розглядають як сукупність матеріальних речей і буття припи-сують тільки такому сущому, то в такому разі буття стає тотожним матеріальності. Бути — значить бути матеріальним. Єдність світу в

• його матеріальності, стверджував Ф. Енгельс, існує тільки матерія (Ленін). Звідси висновок, що нематеріальне суще (ідеї, духовні цін-ності тощо) мають несправжнє, меншовартісне буття.

• Протилежна картина постає, коли під сущим розуміють на-самперед ідеї, поняття, цінності, коли їм надається справжнє бут-тя, а матеріальні речі розглядаються як небуття, ніщо.