73.Розкрити суть «несвідомого» у філософії Зігмунта Фрейда..

Фрейд, Зигмунд (1856 - 1939) - віденський професор психіатрії, знаменитий учений, автор нового психологічного вчення про несвідоме (психоаналіз). Серед психологів XX століття доктору Зигмунда Фрейда належить особливе місце. Поняття несвідомого  Найглибша і значима область людського розуму - це несвідоме. Несвідоме являє собою сховище примітивних інстинктивних спонукань плюс емоції та спогади, які настільки загрожують свідомості, що були пригніченими та витіснені в область несвідомого. Неусвідомлюваний матеріал багато в чому визначає наше повсякденне функціонування.  Вивчення феномену несвідомого йде в глибоку старовину, його визнавали в своїй практиці лікарі самих ранніх цивілізацій. Для Платона визнання існуваннянесвідомого послужило основою створення теорії пізнання, побудованої на відтворенні того, що є в надрах психіки людини. Будучи знайомий з філософськими ідеями Платона, Фройд, безсумнівно, почерпнув звідти деякі уявлення про несвідоме. Так, навряд чи в поле його зору не потрапили ті роздуми Платона, які були пов'язані з проблемою неусвідомленого знання людини.  Проблема несвідомого, одягнена в форму розгляду можливості існування неусвідомлених уявлень, знаходить своє відображення і у філософії Канта (1724-1804).Фрейд неодноразово посилається на Канта у своїх роботах. Текстологічний аналіз показує, що засновник психоаналізу був знайомий не тільки з кантівської "антропології з прагматичної точки зору", але і з іншими творами німецького філософа. У багатьох випадках Фрейд не тільки розділяє філософські ідеї Канта, а й апелює до його авторитету, коли мова заходить про обгрунтування своїх психоаналітичних концепцій.

74 Проаналізувати концепцію культури о.Шпенглера.

. Концепція німецького філософа та історика О.Шпенглера належить до досліджень, які формують сучасну культурологічну традицію. Вона передбачає розгляд не тільки певних культурних констант, завдяки яким можлива розмова про культуру в цілому, але і аналіз різноманіття культур. Такі циклічні теорії культурного розвитку розглядають кожну культуру як цінність в собі незалежно від міри її цивілізованості, в загальному потоці соціокультурної динаміки. У знаменитій роботі «Згасання Європи» О. Шпенглер розкриває свою концепцію розвитку культури як організму, який народжується, досягає розквіту і, виснажуючись, приходить до свого природного кінця. Весь цикл, з його точки зору, триває близько тисячі років. Цивілізацію Шпенглер вважає симптомом і вираженням відмирання цілого культурного світу, згасання творчого духу культури. Звідси і назва його книги.Ідея культурно-історичного кругообігу, за Шпенглером, знаходить своє підтвердження в різних культурах, кожна з яких унікальна. Його концепція розглядає вісім рівноцінних за досягнутою зрілістю культур: єгипетську, індійську, вавілонську, китайську, античну, візантійсько-арабську, західноєвропейську і південноамериканську (майя). Якщо еволюціоністи концентрували свою увагу на логіці розвитку культури, то Шпенглер віддавав перевагу поняттю «душа культури».Виділяючи три типи душі («аполонівський», «магічний» і «фаустівський»), дослідник вважав, що вони лежать в основі відповідно античної, візантійсько-арабської і західноєвропейської культур. Культура жива остільки, оскільки вона зберігає глибокий, нерозривний зв'язок з людською душею. Душа культури живе в душах людей, які сприймають символи, смисли і цінності даної культури. Коли ж цивілізація придушує і поглинає людину так, що «вогонь душі згасає», вона приречена на загибель. М.О.Бердяєв відзначав трагічне світовідчуття Шпенглера: «У ньому немає… цивілізаторського самозадоволення, немає цієї віри в абсолютну перевагу своєї епохи над попередніми поколіннями» [6; 379].Отже, Шпенглер зупиняється на розгляді трьох історичних культур: античної, європейської та арабської. Їм відповідають три «душі» - аполлонівська, яка обрала в якості свого ідеального типу чуттєве тіло; фаустівська душа, символом якої є безмежний простір, динамізм; магічна душа, що виражає постійну дуель між душею і тілом, магічні відносини між ними.