71.Проаналізувати погляди Мартіна Хайдеггера на людину.

Основними проблемами екзистенціалізму є людина — унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія цивілізації (в Західній Європі) та ін. Мартін Хайдеггер підкреслював, що предметом філософії має стати буття, тоді як предмет науки — суще. Під сущим розуміється все, що стосується емпіричного світу, від якого необхідно відрізняти саме буття. Буття осягається не опосередковано (через міркування), а лише безпосередньо, відкриваючись людині як її власне буття, її особисте існування. В екзистенції саме і полягає нероздільність цілісності суб'єкта і об'єкта, недоступна ні розумово-науковому, ні спекулятивному розумінню, мисленню. У повсякденному житті людина не завжди усвідомлює себе як екзистенцію. Для того щоб людині усвідомити себе екзистенцією, необхідно, щоб людина опинилася в пограничній ситуації, тобто перед смертю. Стаючи екзистенцією, людина вперше здобуває і свою свободу. Свобода за екзистенціалізмом полягає в тому, щоб людина не виступала як річ, що формується під впливом природної або соціальної необхідності, а, вибираючи саму себе, формує себе кожною своєю дією і вчинком. Отже, вільна людина несе відповідальність за все зроблене нею, а не виправдовує себе обставинами. Почуття вини за все зроблене навколо неї — почуття вільної людини.   Принципи об'єктивізму — панівні в класичній філософії, на думку Мартіна Хайдеггера, обумовили її кризу. Людина, орієнтована на об'єктивний підхід, стає річчю серед інших речей, втрачає свою індивідуальність. Осягнути ж буття як повну нерозчленовану цілісність суб'єкта і об'єкта прагне екзистенціалізм, стверджуючи, що буття — безпосередня даність існування людини, екзистенція, яку неможливо пізнати раціональними засобами філософії. Щоб описати структури екзистенції, філософи — екзистенціалісти звертаються до феноменологічного Едмунда Гуссерля. Буття, яке спрямоване до ніщо і яке усвідомлює свою кінцевість, екзистенціалісти Мартін Хайдеггер, Жан-Поль Сартр вважали екзистенцією. Визначаючи екзистенцію через її скінченність, філософи прагнуть пояснити її як часовість, реальною точкою підрахунку якої є смерть. Тому саме час, вважає Хайдеггер, є найсуттєвішою характеристикою буття. Три форми часу (минуле, сучасне, майбутнє) є трьома структурними елементами існування. Людині притаманне справжнє життя лише тоді, коли панівною формою є майбутнє, а перевага сучасного веде до розпорошення у світі. 

72.Проаналізувати погляди представників персоналізму М.Бердєєва та Е.Муньє.

Специфічний філософський напрям, цілим рядом відношень споріднений з екзистенціалізмом, -персоналізм (від лат. persona - особистість) сформувався наприкінці XIX ст. в Росії та США, але найбільш яскравого вияву набув у 30-х роках XX ст. у Франції. В ньому особистість визнається первинною творчою реальністю та найвищою духовною цінністю, а весь світ — виявом творчої активності вищої особистості.

Головний представник французького персоналізму Е. Муньє (1905-1950 рр.) оголошує християнське вчення про особистість основою релігійного перевороту в житті суспільства, що дає змогу створити певне «суспільство особистостей», подібно до християнської общини. Оскільки особистість перебуває у ворожих відношеннях з дійсністю, життя особистості починається з того, що вона ламає контакт із середовищем: вона повинна увійти в себе, «зосередитись». Внутрішні властивості особистості - «покликання», «інтимність» - повинні, згідно з Муньє, зберегти особистість і суспільство як від тоталітаризму, так і від індивідуалізму, поєднати особистості між собою. Головний спосіб самоствердження особистості - внутрішнє самовдосконалення.

У соціальних поглядах Муньє закликає до суспільного оновлення, до «персоналістської та общинної революції», яку він відрізняє від соціалістичної революції, що веде до колективізму. Ця революція повинна бути водночас і духовною, і економічною, вона має створити умови для «розквіту» особистості та відсутності конфліктів у суспільстві. Вона мислиться як результат поширення персоналістського вчення серед людей.