38)Охаракт.Категорії онтології: субстанція, причинність.

   Субстанція. Категорія субстанції була провідною в онтології Нового часу. В загальних рисах субстанцію мислили як основу світу, абсолютне буття, яке існує безвідносно. Це буття є причиною самого себе, воно не породжується і не визначається чимось іншим. Будучи першопричиною, субстанція визначає все суще. Для матеріалістів такою субстанцією є матерія, для ідеалістів — Бог. Так розуміли субстанцію раціоналісти Нового часу (Декарт, Спіноза, Вольф).

Емпіризм заперечував це поняття, оскільки в досвіді не представлені ні першопричина, ні незмінна основа явищ, ні субстрат властивостей.

У сучасній філософії поняття «субстанція» в традиційному значенні вживається хіба що в марксизмі та неотомізмі. Марксизм субстанцію ототожнює з матерією і цим ставить під сумнів доцільність його вживання як окремого поняття. Неопозитивізм, продовжуючи емпіричну лінію, стверджує, що поняття субстанції, як і більшість філософських понять, не верифікується, воно, отже, позбавлене сенсу.

   Причинність —це певний тип відношення між речами. Речі можуть співіснувати — камінь лежить поряд з деревом. Вони можуть вступати у зв´язок — місяць і Земля притягуються, а можуть і спричиняти, детермінувати одна одну. Причинність — породження, зумовленість однією річчю (подією) іншої речі (події).    Річ, що викликала, зумовила іншу річ (чи подію), називається причиною. Та, що виникла, наслідком (дією). Вважають, що причина передує в часі наслідку (дії).    У широкому сенсі причинність протистоїть диву — явищу, якому не знаходять причин (які вибивались із звичного ритму життя) — землетрусам, затемненням сонця і місяця, ураганам, пошесті тощо. Диво виконувало охоронну функцію стосовно звичного порядку подій. Категорія причинності сформувалася в процесі практичної діяльності. Слово «причинність» споріднене зі словами «чинити», «вчинити», що означають «діяти», «викликати».    Вчення про причинність іноді називають детермінізмом ( — визначаю), проблемами якого переймались всі філософи. Демокріт визнавав тільки необхідність як характеристику причинності.

39)Пояснити суть “філософії життя”Фрідріха Ніцше.

Погляди Фрідріха Ніцше:

1)він протистояє силу життя культурним нормам та цінностям вважаючи,що саме людські слабкість і не захищеність спричинили виникнення культури як системи штучних засобів виживання;

2)мораль-це засіб боротьби слабких проти сильних;

3)життя не підлягає моральним оцінкам,бо воно є лише таким яким воно може бути.

№40 Показати яким чином світ ділиться на сфери буття У широкому розумінні світ-це вся нескінченна і невичерпна дійсність.у всій різноманітності речей і явищ системи і процесів з усіма своїми зв'язками та відношеннями інакше кажучи світ-це цілісна сукупність усього існуючого(того що має буття).Світ поняття безложний до нього входить відомий нам наш всесвіт і можливо якщо вони є всесвіти із зовсім іншими ніж відомі нам просторово часовими і подібними характеристиками,де не має звичних для нас зірок,планет,туманностей.Іноді всесвітназивають макрокосмос-відповідно людину мікрокосмос. Існує 2 сфери буття:матеріальна та духовна.Поділ на сфери обгрунтувався протягом довгого часу,зокрема Платон:матеріальна, світ, духовна,мінливий світ речей, вічний і незмінний світ ідей. Аристотель:запропонував концепцію східців істот: 1)божество; 2)людина; 3)тварина; 4)рослини; 5)мінерали. Божество і людина-це духовна сфера;тварина,рослини і мінерали-це матеріальна сфера. Декарт: матеріальна, світ, духовна, тілесна сфера;сфера природи ,духовна сфера;сфера духу.Микола Гартман: матеріальна, світ, духовна, реальне буття , ідеальне буття.

№41 Охарактеризувати неокласичну філософію та її напрямки(позитивізм,марксизм).

Одним із напрямків неокласичної філософії є наукова філософія,представники цього напрямку виходили з переконання у тому що наука в першій половині 19 ст набула такого розвитку що стала спроможною накреслити нову і чітку картину світобуття з відси робився висновок ща за таких умов потреба у філософії як в дисципаліні випадає.Першим іх подібним твердженням виступив позитивізм що його розробив Огюст Конт який на початку 19 ст випустив 6 томів своєї праці "Курс позитивної філософії" де я к вихідне фігрує поняття позитивного.За Контом воно має такий зміст: спостережуване, не спостережуваного, реальне, на відміну від , химерного, корисне, шкідливого, достовірне, сумнівного, точне , не певного, конструктивне, руйнівного. Іншим варіантом розроблення наукової філософії став марксизм який заснував Карл Маркс і розвинув Фрідріх Енгліс. Маркс вважав що джерелом розвитку матерії постють внутрішнє суперечності таку концепцію світу назвали "діалектичним матеріалізмом".Маркс важав своєю заслугою створення матеріалістичного розуміння історії згідно з я ким хід історії зумовлюють економічні відносини і вони не залежать від свідомості людей.На таких засадах було розроблено теорію класової боротьби з я кою випливало що робітничий клас в наслідок свого станоівища в суспільстві покликаний ліквідувати приватну власніть на засоби виробництва і побудувати суспільство вищої соц.справедливості- комунізм

№42 Сутність духовного життя суспільства.Поняття культура.

Духовне життя суспільства-це поняття,що включає в себе багатогранні процеси,явища,пов'з духовною сферою життєдіяльності людей;сукупність ідей,поглядів,почуттів,уявлень людей,процес їх виробництва,розповсюдження,перетворення суспільних,індивідуальних ідей у внутрішній світ людини. Духовне життя суспільства охоплює світ ідеального разом з його носіями-соціальними суб'єктами. Основу духовного життя становить духовний світ людини-її духовні цінності,світоглядні орієнтації. Багатогранність духовного життя суспільства включає в себе такі складові:духовне виробництво,суспільна свідомість і духовна культура.Суспільна свідомість може існувати лише тоді,коли є її конкретні носії-люди,групи,спільності і т.д.Без конкретних носіїв(людини)суспільна свідомість існувати не може,тому вона базується на індивідуальні свідомості.Духовна культура-це різноманітний досвід життєдіяльності соціальних суб'єктів,що включає в себе найсуттєвіші результати суспільного досвіду народів щодо освоєння суспільного буття,соціум в цілому,багатогранний духовних цінностей.В широкому розумінні культуру розглядають як сукупність результатів людської діяльності.У вузькому розумінні духовна культура являє собою спосіб взаємодії,взаємовпливу форм діяльності соціальних суб'єктів,що здійснюються в процесі духовного виробництва.

№43 Коротко охарактеризувати напрямки у філосовії 20ст.

Стієнтичні напрями у філософії 20 ст. 1 логічний позитивізм або неопозитивізм. 2 "аналітична" та лінгвістична філософія. 3 поспозитивізм. 4 Марбурзька школа неокантіанства 5 радикальна епістемологія. Культурологічні і історіософські напрями у філософії 20ст.На самому початку 20 ст.була видана книга німец.філософом та культурологом О.Шопенглера (1880-1936рр.) "занепад Європи".Певні креативи у європейське розуміння культурно-ітроричного процесц внесла книга "Дослідження історії" англ.історика А.Тойнбі (1889-1975рр.) Тут автор наполягав на тому що історя постає як єдність і сукупність певного числа цивілізацій.

№44 Політична система суспільства Політична система-це система державно-правових,політичних і громадських інститутів,установ і організацій,за допомогаю яких регулюються політичні відносини між державами, народами, класами, націями та іншими соціальними спільнотами країни. Сучасного вигляду політична система набрала в 60-ті роки 20ст.,в період утвердження демократичних і ліберальних цінностей в Європі та Америці.До структури політичної системи входять:1)Влада(політична й державна);2)Політичні організації(держава,партії,національні Фронти);3)Політичні відносини; 4)Політико-правові норми(Конституція,закони,правові акти);5)Політична свідомість;6)Політична культура. Політичні системи відрізняються за своїми типологіями:історичною і географічною ознакою,силою впливу на суспільство та різними підходами. Чим вищого рівня досягло суспільство у своємо розвитку,тим складнішою за своєю структурою і змістом є його політична система. Неабияку роль у політичній партії-це добровільні організації,що об'єднують у своїх лавах найорганізованішу і найактивнішу частину соціальної спільноти з метою вираження й захисту її політичних інтересів шляхом завоювання державної влади або участі в її здійснені.Ще однією складовою є суспільно-політичні(громадські)рухи та громадська організація.Чіткого розмежування між поняттями "громадський рух" і "громадська організація" не існує. У кожному державноорганізованому суспільстві створюються певні умови для залучення громадян до політичного життя і політичної діяльності(залежить від віку,статті,асвіти форми правління і т.д.).Політична діяльність-це сукупність дій окремих індивідів або соціальних груп з метою реалізації своїх політичних інтересів,насамперед,питань про завоювання,реалізацію і утримання влади. Важливим елементом політичної системи суспільства є також політична свідомість і політична культура. Політична свідомість-це відображення людиною чи певним спільнотам людей в ідеальних образвх політичного життя,політичних відносин як різновидності суспільних відносин в цілому. Політична культура-це сукупність стереотипів політичної свідомості і поведінки,характерних для даної соціальної спільності.

№45 Показати загальні особливості української філософії.

Українська філософія починається, на відміну від античної, не з натурфілософії, а з антропології. Давньогрецька міфологія перейшла в натурфілософію, давньоруська — в християнську релігію, яка містила в собі й генетично, і концептуально етику, історію, антропологію, філософію, логіку. Світоглядною формою тут була релігія, основним змістом — людина, а в людині — мораль, контекстом же їхнього сукупного буття постала історія людства. Через ставлення до Бога людина центрує все в собі, бо для неї завжди найбільш цікаве й суттєве — це вона сама, Бог же — дзеркало, в якому вона себе пізнає. Відсутність натурфілософії як певної стадії розвитку думки свідчить про відсутність знання як самодостатньої цінності; знання тут має моральний, корисний сенс для людини — пізнання Бога і себе, релігійно-морального, людяного змісту історії.Середньовічна українська думка зосереджує свою увагу на людині й має переважно антропологічний зміст. Її загальна структура має такий вигляд: змістом життя людини є боротьба добра і зла, тобто мораль; моральна сутність людини розгортається в історії, сенс якої у вдосконаленні людини і людства в цілому; а історія охоплена і просякнута релігією як світоглядною формою духовності.Такий підхід до філософії особливо неприйнятний стосовно людини — найбільш складної істоти, яка містить у собі всю культуру і живе в ній, і якої немає без моралі, історії, релігії тощо. Людина є мікрокосмом — синтезом усієї дійсності. Щодо духовності вона — синтез усієї духовної культури. Тому погляд на неї по суті має бути синтетичним, а на ранніх стадіях синкретичним.