65 Види освіти

Види освіти

Залежно від цілей, характеру підготовки учнів розрізняють загальну, політехнічну і професійну освіту, що становлять послідовні етапи та основні напрями освіти.

Загальна освіта - процес і результат оволодіння основами наук, необхідних для формування світогляду та моральних якостей.

Основними шляхами здобуття загальної освіти є: навчання в середній школі, середніх спеціальних навчальних закладах і самоосвіта. Розрізняють такі рівні загальної середньої освіти: початкова, неповна середня (базова) і повна середня освіта.

Початкова освіта (1-4 класи) забезпечує загальний розвиток дитини, вміння добре читати, писати, знання основ арифметики, первинні навички користування книжкою та іншими джерелами інформації, формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загальнолюдської моралі та спілкування, основ гігієни, вироблення перших трудових навичок.

Основна середня освіта (б-9 класи) передбачає досконале оволодіння державною та іноземною мовами, засвоєння знань з базових дисциплін, можливість здобуття наступних рівнів освіти, мотиваційну готовність перейти до трудової діяльності або набуття кваліфікації через різні форми професійної підготовки, формування високих громадянських якостей і світоглядних позицій.

Повна середня освіта (10-11 класи) забезпечує поглиблене оволодіння знаннями з базових дисциплін та за вибором, орієнтацію на професійну спеціалізацію, формування цілісних уявлень про природу, людину, суспільство, громадянської позиції особистості, можливість здобуття освіти вищого рівня.

Загальну освіту здобувають у таких загальноосвітніх навчальних закладах:

- середня загальноосвітня школа - загальноосвітній навчальний заклад І-III ступенів (І ступінь - початкова школа, II ступінь - основна школа, III ступінь - старша школа, зазвичай, з профільним спрямуванням навчання);

- спеціалізована школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад І-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

- гімназія - загальноосвітній навчальний заклад П-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

- ліцей - загальноосвітній навчальний заклад ПІ ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

- колегіум - загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілю;

- загальноосвітня школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

- спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

- загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад І-ПІ ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

- школа соціальної реабілітації - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат);

- вечірня (змінна) школа - загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися в школах з денною формою навчання.

Важливий елемент загальної освіти - наукові знання, які відображають у свідомості учнів об'єктивну картину світу і є продуктом пізнання людиною предметів і явищ, діяльності, законів природи і суспільства. Особливостями повноцінних знань є:

- повнота, що характеризується обсягом знань про виучуваний об'єкт;

- глибина, що полягає в кількості усвідомлених істотних зв'язків між елементами знань;

- гнучкість, яка виявляється у швидкості знаходження способів застосування знань;

- оперативність, що передбачає вміння застосовувати знання в стандартних ситуаціях;

- системність, яка характеризується наявністю певної структури знань, що відповідає структурі наукової теорії;

- узагальненість, що передбачає вміння "підводити" конкретні знання під загальні;

- усвідомлення, яке характеризується вмінням знаходити зв'язки між їх елементами, визначати шляхи формування знань.

Загальна освіта є основою політехнічної і професійної освіти і здійснюється у взаємозв'язку з ними.

Політехнічна освіта - освіта, зміст якої становлять знання про галузі та наукові принципи виробництва, передбачає знайомство учнів з науковими основами сучасного виробництва, формування в них трудових умінь і навичок творчого характеру.

У сучасній школі політехнічну освіту реалізують у процесі вивчення основ наук, предметів політехнічного циклу (математики, фізики, хімії, біології, географії), а також інших предметів (історії, основ держави і права, літератури), трудового навчання, проведення практичних і лабораторних занять. Вагоме значення мають практикуми, факультативи з машинознавства, автосправи, електротехніки тощо.

Застосовуючи політехнічні знання у процесі трудового навчання, учні набувають практичних, загально-трудових умінь та навичок, зокрема таких: користування простими знаряддями праці та інструментами, аналіз і часткове складання технічної документації, виконання нескладних операцій з ручної та механізованої обробки металу, дерева, ремонт нескладної апаратури та ін. Політехнічна освіта наближає навчання до життя, сприяє тісному зв'язку теорії з практикою.

Професійна освіта - освіта, яка охоплює знання, практичні вміння і навички, необхідні для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності.

Зміст професійної освіти забезпечує поглиблене вивчення наукових основ і технології обраного виду праці, формування спеціальних практичних умінь та навичок, виховання психологічних, моральних, естетичних якостей, необхідних фахівцеві конкретної галузі трудової діяльності.

Питання професійної освіти частково вирішують загальноосвітні навчальні заклади в процесі профорієнтації, на факультативних заняттях, у різноманітних гуртках. Але головний шлях здобуття професійної освіти - навчання молоді у професійно-технічних училищах і вищих закладах освіти різних типів і профілів.

У спеціалізованих професійно-технічних училищах (СПТУ) здійснюється підготовка робітників для різних галузей економіки і господарювання. Вони функціонують на базі виробничих об'єднань, підприємств, організацій. Випускники середньої школи навчаються в них З роки і завершують загальну середню освіту, водночас здобуваючи професійну.

До навчальних планів СПТУ належать три цикли навчальних дисциплін: професійно-технічний, який містить спеціальну технологію та виробниче навчання і є провідним; загальнотехнічний, що охоплює загальну технологію, електротехніку з основами промислової електроніки, технічне креслення; загальноосвітній - предмети 10-11 класів середньої школи.

Особливе місце в підготовці висококваліфікованих кадрів посідають вищі заклади освіти. Вищу професійну освіту молодь України здобуває в 163 вищих закладах освіти III-IV рівнів акредитації (класичні, технічні та педагогічні університети, академії та інститути); у 735 державних вищих закладах освіти І-II рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі); 123 вищих закладах освіти, заснованих на інших формах власності.

Система вищої освіти здатна забезпечити місцями у вищих навчальних закладах 35% випускників загальноосвітніх закладів. У вищих закладах освіти навчаються і здобувають професію із 71 напряму понад 1,5 млн студентів: до 620 тис. у закладах І-II рівнів акредитації та понад 920 тис. - у закладах Ш-IV рівнів акредитації.

Синтез загальної, політехнічної та професійної освіти свідчить про наступність усіх рівнів і видів освіти, органічний зв'язок між науковими дисциплінами, а також між наукою і виробництвом.

66 Визначення змісту освіти завжди викликає труднощі. Історія педагогіки показує, що при вирішенні цієї проблеми допускалося чимало помилок, внаслідок чого зміст то відставав від сучасного стану науки, то виявлявся перевантаженим, то зменшував можливості навчання як засобу розвитку й формування особистості. Що ж необхідно відбирати з конкретного змісту всіх видів і галузей діяльності? Це залежить від ряду факторів. Першим і головним є система потреб (соціальних і особистісних), яка нерозривно пов’язана з системою цілей (соціальних — вимоги суспільства до загальної освіти, особистісних — формування основних сторін особистості). На нинішньому етапі реформування української школи, коли освіта повинна стати основою побудови нової демократичної держави, культурного та духовного відродження, становлення демократичного суспільства і ринкових відносин, виникає необхідність поєднання суспільних і особистісних інтересів. Насамперед слід зробити освіту особистісно значимою, необхідною і привабливою для кожної людини, не послаблюючи при цьому орієнтацію на задоволення суспільних потреб. До об’єктивних факторів, які впливають на зміст шкільної освіти, належать соціальні та наукові досягнення. Проміжок часу від появи нового наукового відкриття або нової соціальної ідеї до початку її систематичного вивчення в школі, як показали спеціальні дослідження, невпинно скорочується. Якщо для вивчення телеграфу в школі потрібно було 60 років після винаходу Морзе, для еволюційного вчення Дарвіна — 56 років, радіо (Попов) — 40, то з транзистором учні познайомилися вже через 10 років після його винаходу, синтезом інсуліну, дослідженнями космосу за допомогою штучних супутників, біонікою, космічною біологією, сучасними зразками різноманітної техніки — через 4-5 років. Упродовж останнього десятиріччя цей термін зменшився настільки, що відображення нових ідей обмежується лише термінами виходу навчальних книг. Для того, щоб визначити обсяг змісту, необхідно враховувати і можливості школяра: скільки в середньому учень може засвоїти, наскільки логічно, з яким темпом тощо. Сьогодні доведено, що запам’ятати дитина може все, і чим вона молодша, тим більше і швидше; інша справа — осмислити, зрозуміти, засвоїти. Для цього необхідний відповідний рівень розвитку. Фактор можливостей відіграє роль своєрідного регулятора, що впускає чи не впускає в зміст освіти відомості, які вимагають певного рівня оснащення навчального процесу, матеріально-технічних та економічних можливостей. Вимоги до змісту освіти в середній загальноосвітній школі визначаються державною стратегією розвитку загальної середньої освіти. Зміст освіти сучасної української школи має два аспекти — національний і загальнолюдський. Загальними, принциповими положеннями, що лежать в основі його розробки, є: гуманізація, що передбачає оптимальне співвідношення гуманітарних і природничих дисциплін, наповнення всіх курсів «олюдненими» знаннями, формування гуманістичного типу мислення, особистісно зорієнтованого світорозуміння, оптимістичних поглядів на проблеми людського життя, розуміння учнями його суті, утвердження людини як найвищої соціальної цінності; диференціація змісту, що забезпечує альтернативні можливості для одержання освіти відповідно до індивідуальних потреб та здібностей; науковість, що виявляється у відповідності запропонованих для вивчення в школі знань новітнім досягненням наукового, соціального і культурного прогресу; інтеграція навчальних курсів, як засіб цілісного розуміння та пізнання світу; оптимальне поєднання теоретичних і практичних компонентів, що передбачає необхідність підготовки учнів до застосування засвоєних теоретичних знань на практиці; оптимальне поєднання класичної спадщини та сучасних досягнень наукової думки; органічний зв’язок з національною історією, культурою, традиціями; широке застосування нових педагогічних, інформаційних технологій. Для визначення змісту шкільної освіти неабияке значення має суб’єктивний фактор, зокрема методологічні позиції вчених. Наріжним каменем різних позицій і поглядів з питань змісту освіти є те, як той чи інший учений трактує питання розумового розвитку учнів під впливом навчальної роботи. У зв’язку з цим розглянемо найбільш відомі теорії освіти, які розроблялися в педагогіці і помітно вплинули на зміст шкільної освіти.