11. Система лицарського виховання

Слабкий розвиток військової техніки, постійні збройні сути­чки між сусідами-феодалами викликали до життя особливий тип військово-фізичного, лицарського виховання. Лицарство Серед­ньовіччя не має жодних спільних рис з тим романтичним образом шляхетного розумного ввічливого лицаря, захисника жіночої гід­ності, який склався в художній літературі. Жадібні, малоосвічені, жорстокі феодали жили за рахунок експлуатації селян та військо­вих пограбувань. Вони з презирством ставилися до всіх видів "раці, в тому числі й розумової. Лицарі створили для своїх дітей систему світського виховання, в якій "семи вільним мистецт-^вам" шкільної освіти протиставлялись "сім лицарських доброчин-^остеїГ. Саме вони і являли собою зміст виховання та навчання хлопчиків. До цієї системи виховання належали: верхова їзда, плавання, стріляння з лука, кидання списа, фехтування, полюван­ня, гра в шахи, вміння складати вірші, співати й грати на музич­них інструментах.

Феодали готувалися до військової служби з дитячих років.

Спочатку сини феодалів навчалися умінню Їздити верхи та воло­діти зброєю, а потім вони відряджались до замку свого сеньйора. Там хлопець спочатку виконував обов'язки пажа при господині маєтку (від 7 до 14 років), а потім ставав зброєносцем господаря, беручи участь у військових походах, У віці 18-20 років юнака-феодала посвячували у лицарі. Йому вручали шпори та меч під час особливої церемонії, на якій були присутні родина та гості. Але на цьому навчання військовій справі не закінчувалось. Воно продовжувалось і під час війни, і в мирні роки.

ЛИЦАРСЬКЕ ВИХОВАННЯ (ЕПОХА РАННЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ)

До7 років

12. Школа і педагогіка стародавнього риму

Під тиском бурхливо зростаючої Римської імперії Афінська держава поступово втрачає свою могутність. У Римі успадкува­ли деякі кращі традиції афінян, але на зміну музичному вихо­ванню прийшло виховання ораторів.

Римська система виховання й навчання склалась в УІ-У ст. до н.е. і відповідала розвитку рабовласницького ладу. Це був період розвитку рабовласництва і класового розшарування на­селення (патриції - рабовласники, вільне привілейоване насе­лення (плебеї - вершники, біднота). Соціально-класове розша­рування населення Давнього Риму наклало свій відбиток і на систему виховання. Для бідного населення тут існували елемен­тарні приватні і платні школи, для дітей привілейованих верств населення - граматичні школи. Елементарні школи обслугову­вали деяку частину небагатого і незнатного вільно народженого населення (плебеїв). Там вчили писати, читати і рахувати, зна­йомили з законами держави. Багаті і знатні люди надавали перевагу навчанню своїх синів грамоті в домашніх умовах.

В граматичних школах, також приватних і платних, навча­лися діти знатних батьків. Учні вивчали граматику, латинську і грецьку мови, риторику (мистецтво красномовства з деякими відомостями з літератури та історії). У школах обох типів на­вчалися тільки хлопчики. Розвиток цих шкіл був спричинений необхідністю оволодіння ораторським мистецтвом тими, хто намагався зайняти керівні посади у державі.

Значно пізніше у Римі завилися школи риторів, в яких діти знаті готувалися до державної діяльності. Вони вивчали ритори­ку, філософію, правознавство, грецьку мову, математику, музи­ку. Навчання в школах було платним. У середині 1-го тис. до н.е. приватні граматичні й риторські школи були перетворені в дер­жавні.

Проголошення християнства державною релігією Римської імперії спричинило різку зміну змісту навчання і виховання дітей. v тпкопях Хпиг'тиянство напало ттікплі яскпаво забапвленого печлігійного характеру, що знижувало рівень розумового виховання підростаючих поколінь.

Найбільш відомим педагогом у Древньому Римі був Марк фабіЙ Квінтіліан. Зокрема, у своєму творі "Про виховання орато-оа" він вперше визначив якості викладача школи риторів. Дореч­ними є його думки щодо утвердження рівних взаємин з учнями, виявлення поваги до них.