1. Предмет і завдання історії педагогіки

Становлення нової освітньої системи в сучасній Україні по­требує фахівців, що володіють знаннями кращих національних освітніх традицій, а також педагогічної спадщини всього людст­ва. Природно, що у цьому зв'язку виникає необхідність долучи­тися й до основ історико-педагогічної науки. Історія педагогіки є порівняно молодою наукою. Започатковані ці дослідження у XIX столітті.

Історія педагогіки - це наука, яка вивчає ретроспективне становлення та розвиток освітніх і виховних систем від найдре-вніших часів і до сьогодення.

Предметом історії педагогіки є процес виникнення, станов­лення і розвитку основних педагогічних категорій: "навчання", "освіта", "виховання", педагогічних систем та концепцій, а та­кож унікального досвіду освітньої й виховної практики.

Вивчення історії педагогіки дає змогу усвідомити, що на всіх етапах історичного розвитку школа і педагогічна думка відобра­жали потреби суспільного прогресу. Таке вивчення переконує, що розвиток наукового знання впливав на теорію і практику ви­ховання. Практика, в свою чергу, слугувала основою розвитку педагогічних теорій. Слід зазначити, що основою будь-якої істин­ної наукової педагогічної концепції є народно-педагогічна спадщина.

В основу вивчення історії педагогіки покладено культуроло­гічний підхід, за яким ретроспектива освітніх і виховних систем розглядається як пласт педагогічної культури, який, в свою чергу, є складовою загальнолюдської культури.

Історико-педагогічні знання та їх розуміння базуються на принципах історизму, логічного взаємозв'язку та об'єктивності (науковості).

Принцип історизму ставить за мету виявити точно час і місце виникнення того чи іншого педагогічного явища, концепції чи системи. Також він передбачає окреслення труднощів, утвер­дження тих чи інших освітньо-виховних явищ. Тут передусім ва­рто враховувати той факт, що історія педагогіки є наукою істори­чною, а тому її знання враховують набутки загальної історії. Реа­лізація принципу історизму призводить до виявлення новацій у педагогічному досвіді минулого і, разом з тим, дозволяє оцінити його з позицій сьогодення, тобто показує обмеженість тих чи інших освітньо-виховних систем вимогами свого часу. У такий спосіб історико-педагогічне знання виявляється у його динаміці та повноті розвитку.

Значення принципу логічного взаємозв'язку полягає насампе­ред у тому, що освіта й виховання виникають не ізольовано, а в складній системі суспільного розвитку. Вони є соціальними складовими цього процесу, розвиваються разом з розвитком са­мого суспільства, виходячи з його потреб. Тобто історія педагогі­ки розуміється як система історико-педагогічних явищ, яка роз­вивається у тісному взаємозв'язку з соціальним прогресом.

Принцип об'єктивності передбачає розгляд історико-педагогічних явищ з відображенням їх істинності. Йдеться про об'єктивне оцінювання, виникнення та ретроспективу становлен­ня того чи іншого педагогічного поняття. Ще у недалекому ми­нулому відсутність об^ктивностІ була притаманна радянській історії педагогіки, коли нею розглядались педагогічні явища під кутом класовості.

Як соціальна наука, історія педагогіки передусім має зв'язок з історією культури, культурологією. Загалом методологічні пози­ції історико-педагогічних проблем передбачають зв'язок цієї на­уки з історією філософії. Остання, особливо історіософія, про­стежує основні етапи розвитку людської цивілізації. Тому у своїх пошуках історики педагогіки послуговуються набутками спеціа­лістів у галузі історії та історіографії. Певний зв'язок історії пе­дагогіки відчутний із такими науками, як історія літератури, істо­рія науки, історія мистецтва та інші.

Історико-педагогічне знання передбачає наявність певної джерельної бази, яку становлять пам'ятки древньої писемності, древні манускрипти, древні рукописи з питань освіти й вихован­ня; архівні джерела; твори живопису, літератури, скульптури в аспекті ретроспективи освітньо-виховних технологій; закони, проекти, звіти, доповіді (офіційні матеріали) конкретних держав у минулому; педагогічна, навчальна та методична література ми­нулого; матеріали загальної та педагогічної преси минулого; ме­муарна література минулого.

Функції історії педагогіки як навчального предмету поляга­ють у формуванні в майбутніх вчителів здатності до аналізу, спі-вставлення, порівняння певних педагогічних явищ в їх історичній ретроспективі. Це в свою чергу формує критичність педагогічно­го мислення і дозволяє встановлювати протиріччя розвитку пев­них явищ чи освітньо-виховних систем. Тим самим, у майбутніх вчителів з'являється потреба аналізу, оцінювання тих чи інших видів освітньої діяльності, а також творчого доробку вчених-педагогів. Взагалі, критичність педагогічного мислення є суттє­вою ознакою вчительської професійної діяльності. Це, у свою чергу, є основою формування педагогічної культури.

В умовах сьогодення досить відчутною є тенденція до зрос­тання інтересу серед молоді, зокрема й вузівської, до нашої істо­рії, історії загальнолюдської культури.

Тому конкретними завданнями педагогіки є:

1. обгрунтування парадигми педагогічної теорії та практики, яка на сучасному етапі розвитку суспільства має бути тільки гуманістичною та забезпечувати особистісний розвиток вихованця;

2. обгрунтування законів і закономірностей педагогічного процесу;

3. вивчення і всебічне осмислення процесу розвитку особистості, а також залежностей між її формуванням, розвитком і вихованням;

4. визначення мети, завдань, змісту і результатів виховання й навчання;

5. обгрунтування сучасної ефективної та водночас гуманної педагогічної технології;

6. вивчення й узагальнення практики та передового досвіду педагогічної діяльності;

7. впровадження результатів і рекомендацій педагогічних досліджень у практику;

8. прогнозування розвитку педагогічної теорії та практики.