27

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….4

1. Сутність, види і характеристика адаптації персоналу організації……….7

2. Анкетування та методи збору соціологічної інформації…………...…….10

3.Статистичний опис результатів дослідження……………………………......15

ВИСНОВОК……………………………………………………………………...25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….........27

ДОДАТКИ……………………………………………………………………… .28

ВСТУП

Адаптація персоналу в організації є необхідною ланкою кадрового менеджменту. Дійсно, стаючи працівником конкретного підприємства, новачок опиняється перед необхідністю прийняти організаційні вимоги: режим праці та відпочинку, положення, посадові інструкції, накази, розпорядження адміністрації і т.д. Він приймає також сукупність соціально-економічних умов, які надаються йому підприємством. Він змушений по-новому оцінити свої погляди, звички, співвіднести їх з прийнятими в колективі нормами і правилами поведінки, закріпленими традиціями, виробити відповідну лінію поведінки. На сьогодні одним з важливих аспектів ефективного управління персоналом є швидка адаптація нових працівників на робочому місці ,швидка орієнтація в специфіці роботи, в звичаях і правилах,що діютьв компанії . На жаль, важливість заходів щодо адаптації працівників у нашій країні недостатньо серйозно сприймається кадровими службами протягом довгого періоду. До цих пір багато державних підприємств та комерційні організації не мають навіть базових програм адаптації. Між тим, в умовах введення нового механізму господарювання, переходу на госпрозрахунок, самофінансування та самоокупності, що супроводжується значним вивільненням і, отже, перерозподілом робочої сили, збільшенням числа працівників, змушених або освоювати нові професії, або змінювати своє робоче місце і колектив, важливість проблеми адаптації ще більше зростає.

Актуальність теми полягає у скороченні часу якими зазвичай потрібний новому працівнику для того, щоб освоїтися на новому місці і почати працювати з максимальною ввідачею. Таким чином система адаптації людини, що недавно прийшла в компанію відчуває себе на новому місці комфортніше ,а керівництво отримує від неї ввідчу в роботі.Треба відмітити, що адаптація - це процес двосторонній людина пристосовується до нової для неї організації ,організація пристосовується до нової для неї людини.І від того наскільки гладко пройде цей процес багато в чому залежить подальша продуктивність як нового працівника так і його.

Мета роботи полягає в дослідженні процесу адаптації персоналу організації та управлінні ним.

В рамках поставленої мети ставляться наступні завдання:

• Визначити сутність і види адаптації персоналу організації;

• Дослідити особливості управління процесу адаптації молодих співробітників;

• Розробити анкету

Об'єктом дослідження є процес адаптації молодих спеціалістів.

Предметом є дослідження професійної та соціально-психологічної адаптації майбутнього управлінця і показників прискорення її темпів.

Дослідження базується на гіпотезі: на професійну адаптацію майбутніх управлінців впливають спрямованість інтересів, сформованість уявлень про реальну і бажану дійсність, рівень, форма домінуючої діяльності.

Процес підготовки, проведення й аналіз результатів соціологічного дослідження здійснюється поетапно: I етап: підготовка до анкетного опитування: - розробити структуру анкети та визначити основні та допоміжні запитання анкети; - визначити послідовність запитань в анкеті. II етап: проведення масового анкетування. III етап: підготовка первинної інформації для комп’ютерного опрацювання: опрацювання за допомогою комп’ютерної програми ОСА одержаної соціологічної інформації. IV етап: аналіз результатів дослідження, формулювання висновків і рекомендацій. Анкетування (від фр. enquete) — процес збору первинних матеріалів у соціологічних, економічних, демографічних, маркетингових та інших дослідженнях. Анкетування організовується спеціальними службами, лабораторіями, науководослідними підрозділами. Розрізняють легальне анкетування у вигляді інтерв'ю з опитуванням респондентів та анонімне (без зазначення особи опитуваного). Анкетування може проводиться за місцем проживання опитуваного (перепис населення), за місцем роботи, у місцях придбання товарів чи послуг, у транспорті, а також за допомогою поштового зв’язку, Інтернету, засобів масової інформації. Шляхом узагальнення заповнених анкет одержується об’єктивна інформація про ставлення населення, окремих соціальних груп, регіону споживачів до певних товарів, послуг чи до окремих явищ, подій тощо. Ця інформація може використовуватись при розробці програм впливу на певні соціально-політичні події, розвиток ринку, формування попиту населення, при здійсненні заходів щодо вдосконалення виробництва товарів та розширення послуг. Анкета складається не тільки із опитуваного аркуша, але й із преамбульно-інструктивного розділу. Значимість останнього не можна не до оцінювати, тому що в умовах заочного спілкування з респондентом преамбула – єдиний засіб мотивації опитуваного щодо заповнення анкети, формування його установки на щирість відповідей. Крім того, у преамбулі наводиться інформація про те, хто й навіщо проводить опитування, даються необхідні коментарі та вказівки щодо роботи респондента з анкетою. 1. Сутність, види і характеристика адаптації персоналу організації В самому загальному вигляді адаптація (лат. adapto-приспособляю) - процес пристосування працівника до умов зовнішнього і внутрішнього середовища. Термін "адаптація" надзвичайно широкий і застосовується в різних областях науки. У соціології і психології виділяють соціальну і виробничу адаптацію. Певною мірою ці два види адаптації перетинаються один з одним, але кожна з них має і самостійні сфери додатка: соціальна діяльність не замикається на виробництві, а виробнича - включає і технічні, і біологічні, і соціальні аспекти. З позиції управління персоналом найбільший інтерес представляє виробнича адаптація. Саме вона є інструментом у вирішенні такої проблеми, як формування у нового робочого необхідного рівня продуктивності і якості праці в більш короткі терміни. Причини зміни умов трудової діяльності різноманітні: надходження на нове місце роботи, перехід в інший підрозділ, на нову посаду, впровадження нових форм організації праці, її оплати і т.д. Тому в умовах запровадження нового механізму господарювання, переходу на госпрозрахунок, самофінансування і самоокупності, що супроводжується значним вивільненням і, отже, перерозподілом робочої сили, збільшенням числа працівників, вимушених або освоювати нові професії, або міняти своє робоче місце і колектив, важливість проблеми адаптації ще більше зростає. Ця проблема в тій чи іншій мірі стосується всіх категорій працюючих, але найбільш гостро вона стоїть для молодих робітників і молодих фахівців. Зміна робочого місця передбачає не тільки зміну умов праці, зміни колективу, але і часто пов'язана з зміною професії, виду діяльності, що надає адаптації новий, більш складний характер. У процесі пристосування людини до виробничої середовищі виникає чимало запитань: чи потрібно приймати працівникові середовище як належне і всіма силами пристосовуватися до неї, або вимагати зміни і самої середовища, які шляхи та засоби впливу на людину і середовище, де критерії можливості і необхідності врахування вимог працівника і т.д. Тому слід розрізняти активну адаптацію, коли індивід прагне впливати на середовище з тим, щоб змінити її (в тому числі й ті норми, цінності, форми взаємодії і діяльності, які він повинен засвоїти), і пасивну, коли він не прагне до такого впливу і зміни. Найбільш ефективною представляється адаптація як процес активного пристосування індивіда до мінливого середовища за допомогою відповідного керуючого впливу та використання різних засобів (організаційних, технічних, соціально-психологічних тощо). По своєму впливу на працівника розрізняють прогресивні результати адаптації та регресивні. Останні мають місце у випадку пасивної адаптації до середовища з негативним змістом (наприклад, з низькою трудовою дисципліною). Крім того, розрізняють первинну виробничу адаптацію, коли людина вперше включається в постійну трудову діяльність на конкретному підприємстві, і вторинну - при подальшій зміні роботи. Складові (компоненти) виробничої середовища як об'єкта адаптації досить різноманітні. Серед них можна виділити: умови праці та її організацію, оплату праці і форми матеріального стимулювання, зміст праці, жорсткість норм, психологічний клімат в колективі і т.д. Деякими дослідниками виділяються також фактори невиробничої сфери підприємства (адаптація до побутових умов, внепроизводственному спілкування з колективом, організація дозвілля на підприємстві) [1]. Виробничу адаптацію, як складне явище, можна розглядати з різних позицій, виділяючи психофізіологічну, професійну, соціально-психологічну її боку.Кожна з них має свій об'єкт, свої цільові завдання, показники ефективності. Психофізіологічна адаптація - адаптація до трудової діяльності на рівні організму працівника як цілого, результатом чого стають менші зміни його функціонального стану (менше стомлення, пристосування до високих фізичних навантажень тощо). Професійна адаптація - повне і успішне оволодіння новою професією, тобто звикання, пристосування до змісту й характеру праці, її умов і організації. Вона виражається у певному рівні оволодіння професійними знаннями і навичками, в умінні, відповідно характеру особистості характером професії. Соціально-психологічна адаптація людини до виробничої діяльності - адаптація до найближчого соціального оточення в колективі, до традицій і неписаних норм колективу, до стилю роботи керівників, до особливостей міжособистісних відносин, що склалися в колективі. Вона означає включення працівника в колектив як рівноправного, прийнятого всіма його членами. Серед складових виробничого середовища, до яких потрібно адаптуватися працівнику, поряд з такими, як умови і зміст праці, посадові обов'язки, є складові з соціально-економічним відтінком: організація праці, оплата праці і матеріальне стимулювання, соціально-побутова сфера підприємства, організація дозвілля працівників і т.п. Невипадково деякі дослідники виділяють соціально-економічний аспект виробничої адаптації. У вирішенні кадрових проблем на підприємстві важливе значення мають всі різновиди виробничої адаптації. Так, при формуванні колективу потрібно враховувати, що змінюваність кадрів або зворотний показник - закріплюваність робітників на робочих місцях - у чому залежать від результатів адаптації. Незадоволеність її результатами призводить до необґрунтовано високої плинності, до підвищеної захворюваності, до інших негативних моментів, у тому числі й економічного характеру. Професійна адаптація визначає терміни освоєння нової професії, що впливає на вибір кадрової політики (орієнтація на набір працівників з боку або на перерозподіл власних), на тривалість періоду збереження знижених виробничих показників, властивих неадаптированному працівнику, періоду формування трудового стереотипу. У прискоренні процесу адаптації, зниження негативних моментів, що її супроводжують, і полягає завдання управління нею.

2. Анкетування та методи збору соціологічної інформації

Будь-яке наукове дослідження починається зі збору інформації. Потім ця інформація ретельно обробляється та аналізується. Анкетування так само є науковим дослідженням.

Анкетування - одне з основних технічних засобів конкретного соціального дослідження, застосовується у соціологічних, соціально-психологічних, економічних, демографічних та інших дослідженнях. У процесі анкетування кожній особі з групи, обраної для анкетування, пропонується відповісти письмово на запитання, поставлені у формі опитувального листа - анкети.

За формою питання поділяються на:

• відкриті (вільний відповідь, наприклад: "Що ви думаєте робити після закінчення інституту?")

• закриті - відповідь полягає у виборі з декількох пропонованих в анкеті тверджень.

Відкриті питання дають глибокі відомості, але при великому числі анкет призводять до значних труднощів в обробці у зв'язку з нестандартністю відповідей.

За змістом питання поділяються на:

• об'єктивні (про освіту, вік, заробітної плати та ін опитуваного; при цьому слід враховувати суб'єктивні перекручування при відповіді)

• суб'єктивні, які виявляють соціально-психологічну установку опитуваного, його ставлення до умов свого життя і певних подій.

Відповіді на питання носять, як правило, анонімний характер. Основні правила побудови анкети:

• логічна послідовність тим, уражених питаннями;

• інтерес опитуваного повинен рости від питання до питання, відсутність занадто складних або інтимних питань;

• відповідність формулювання питань освітньому рівню опитуваної групи, у закритих питаннях повинні бути передбачені всі можливі варіанти відповідей;

• загальна кількість питань не повинно бути надто великою - анкетування не повинно стомлювати або дратувати опитуваного.

Збір соціологічної інформації — важливий та трудомісткий процес в соціологічному дослідженні. У своїй практиці соціологи використовують різноманітні методи — від найпоширенішого анкетування до складнішого експерименту.

Серед розповсюджених методів опитування респондентів важливе місце займає метод анкетного опитування. Надзвичайна популярність цього методу пояснюється різноманітністю і якістю соціологічної інформації, яку можна одержати за його допомогою. Цей метод засновується на висловлюваннях окремих осіб і проводиться з метою виявлення найтонших нюансів в думках респондентів. Анкета, як правило, починається з преамбули — звернення до респондента. В ньому вказується, хто проводить дослідження, описується мета дослідження, характер використання результатів, підкреслюється анонімний характер, спосіб заповнення анкети, а також висловлюється подяка (вона можлива і в кінці анкети) за участь в анкетуванні. Далі йде основна частина анкети, яка містить блоки запитань до опитуваних, і третя частина — паспортичка, в якій представлені відомості про опитуваних (стать, вік, освіта, місце мешкання, соціальний стан і т. д.).

За способом розповсюдження анкет опитування поділяються на:

• роздаткові — коли анкетер особисто вручає анкету і чекає, поки вона заповнюється, і тут же одержує її — очне роздаткове опитування, або одержує заповнену анкету через декілька днів — заочне роздавальне опитування;

• поштове — анкета висипається і одержується поштою за попередньою домовленістю або без неї;

• пресове — анкету пропонують заповнити читачеві газети чи журналу і надіслати в редакцію;

• інтернет — опитування — (за цим способом розповсюдження і збір анкети здійснюється через електронний зв'язок).

За типом дослідницьких завдань опитування бувають:

• стандартизоване — націлене на одержання статистичної інформації;

• фокусоване — збираються дані за умов конкретної ситуації;

• глибинне — спрямоване на одержання пошукової інформації. За рівнем компетентності респондентів розрізняють:

• масове опитування (думка неспеціалістів з тої чи іншої теми);

• масове опитування у співробітництві з дослідником (передбачає інформаційну допомогу респонденту з боку анкетера в осмисленні ситуації, що аналізується);

• симптоматичне опитування (достатнє знання у респондента загальної інформації без глибокого осмислення цілей і завдань дослідження);

• експертне опитування (опитування спеціалістів з проблеми, що вивчається).Соціометричний метод — це метод опитування, націлений на виявлення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязні серед членів групи (наприклад, студентської групи).

Наявність анкети-питальника, характер її заповнення, вимоги до контакту з опитуваним — ці та деякі інші ознаки дають підставу вважати соціометричний метод, попри наявність відмінних рис, одним із видів опитування. Його особливість та відмінність від інших традиційних методів опитування (анкетного і інтерв'ю) полягає у цілеспрямованій орієнтації дослідження особливостей міжособистісних відносин в малих групах.

Достатньо розповсюдженою формою соціологічних опитувань є інтерв'ю (англ. Interview). Найхарактерніша його особливість як специфічного виду опитування полягає в тому, що інтерв'юер (той, хто опитує) і респондент (той, кого опитують) зводяться обличчям в обличчя, що інформація, яка цікавить дослідника, міститься у відповідях індивіда на задане йому в усній формі запитаннях.

Інтерв'ю — це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв'юера з респондентом. Напрям бесіди визначається тією проблемою, яка цікавить інтерв'юера і є предметом прикладного соціологічного дослідження. Види інтерв'ю:

• вільне інтерв'ю, коли, як правило, немає плану і завчасно сформульованих запитань.

• глибинне інтерв'ю має за мету отримати інформацію, яка засвідчує не лише наявність того чи іншого соціального факту, явища, але й пояснює причини появи даних фактів, явищ;

• фокусоване спрямоване інтерв'ю — вивчення громадської думки відносно конкретної події, факту, ситуації;

• стандартизоване (формалізоване) інтерв'ю, коли формулювання запитань, їх порядок, кількість і перелік можливих альтернативних відповідей, їх кодування і форма запису передбачаються заздалегідь і суворо фіксуються в своїй одноманітності.

Спостереження як метод збирання соціологічної інформації не можна віднести до специфічних методів соціології. Остання запозичила його ще з часів перших соціологів із раніше сформованих галузей емпіричного знання і в кінцевому рахунку із природничих наук. В соціологічно-природничому симбіозі спостереження можна в першому наближенні визначити як планомірне цілеспрямоване сприйняття явищ, результати якого в тій або іншій формі фіксуються дослідником і потім перевіряються. При цьому збирається і фіксується за допомогою технічних приладів (кінокамера, фотоапарат, магнітофон, телевізійна та інша техніка) лише та інформація, яка може бути використана для опису, а потім і пояснення проблемної ситуації, яка досліджується.

Розрізняють також відкрите спостереження, яке характеризується тим, що членам досліджуваної групи факт спостереження за ними відомий, від групи він не приховується, і спостереження інкогніто, коли члени спостережної групи не підозрюють, що за ними ведеться спостереження. Можна також виділити спостереження:

• нестандартизоване, у якого немає чіткого плану дій, приписуваних ззовні;

• стандартизоване, у якого є чітко фіксовані приписи відносно предмета і процедури спостереження. Кожний вид (тип) спостереження має свої позитивні і негативні сторони.

Як основний метод збирання первинної інформації метод спостереження є досить ефективним в монографічних дослідженнях, тобто дослідженнях окремого випадку, а також в дослідженнях, які не вимагають великого обсягу вибірки.

Експеримент — це загальнонауковий метод одержання в контролюючих і управляючих умовах нового знання. В соціологію він прийшов із галузі наук про природу. Точиться низка дискусій про можливості проведення соціологічних експериментів, їх- етичність. Саме через ці причини проведення експерименту поставлене в жорсткі рамки.