3. Управління якістю освіти

В теорії та практиці управління якістю виділяють дві проблеми: якість та управління якістю. Загальні визначення щодо поняття якість та якість вищої освіти були дані у попередніх розділах. Зупинимося більш детально на проблемі управління якістю.

Сучасне управління якістю виходить з положення, що діяльність з управління якістю не може бути ефективною лише впливаючи на кінцевий продукт; ефективне управління впливає не лише на кінцевий продукт, а й не увесь процес виготовлення цього продукту.

Повернемося до схеми, що представлена на малюнку 2 розділу 1.– системи і процесів вищої освіти.

Кінцевим продуктом освітньої системи є рівень професійної компетентності випускників вищої школи і, цей рівень для даного випуску є тією об’єктивною реальністю, яку можна лише виміряти та оцінити (при застосуванні об’єктивних методів). Цими процедурами цей показник не можна змінити. З іншого боку, отримані дані можна використати для оцінки також якості освітнього процесу і ці дані вже можна використати для того, щоб вплинути на рівень професійної компетентності випускників у майбутньому. Але дана оцінки включає крім результативних вже і процесуальні компоненти та показники змісту навчання, форм та методів навчання.

Інші два фактори, які безпосередньо зв’язані з рівнем якості освітнього продукту вищої школи це:

• рівень освіти випускників середньої школи та проблеми справедливого доступу до отримання вищої освіти;

• державна політика щодо ефективного використання людських ресурсів.

Незважаючи на те, що вплив цих факторів на рівень якості освітнього продукту вищої школи є надзвичайним, все ж таки від не є темою даного дослідження на цьому етапі. Ми зупинимося на дослідженні рівня професійної компетентності випускників вищої школи та процесуальних компонентах змісту і форм навчання.

Отже сучасна освітня система використовує комплексне поняття система якості (Quality System), як включає такі підсистеми як забезпечення якості (Quality Assurance); управління та контролю якості (Quality Control), які базуються на даних моніторингу якості (Monitoring of Quality).

3.1. Управління якістю та інформація

Управління якістю базується на вимірюванні та оцінюванні певних показників, отже має справу з так званою управлінською інформацією.

Проблема отримання якісної, об’єктивної інформації в галузі педагогічної та освітньої діяльності має надзвичайно важливе значення не лише для достовірної оцінки якості продукту діяльності, а й тому, що в нових ринкових умовах ця інформація потребується всіма споживачами цієї інформації та вироблення тактичних і стратегічних рішень. З іншого боку, наявність об’єктивної інформації створює цілу низку проблем політичного та соціального характеру. Ці проблеми сходні з проблемами медицини, але хвороби освіти не можуть бути невиліковними, оскільки саме в системі освіти закладається моральне здоров’я суспільства.

Отже розробки в галузі управління освітою мають починатися з аналізу реального стану освітньої системи та визначення напряму її розвитку, що не можливо без наявності управлінської інформації.

“Управлінська інформація – це сукупність достовірних даних, фактів, які віддзеркалюють реальний стан системи управління та змін, що в ній відбуваються”.

Якою має бути сучасна управлінська інформація?

В загальному розумінні вона має забезпечувати прийняття управлінських рішень адекватних реальному стану освітньої системи, а тому якість інформації має задовольняти таким вимогам: повнота та конкретність, сучасність та новизна, об’єктивність та достовірність. Необхідно не забувати, що отримана інформація підлягає обробці та аналізу, що кладеться в основу управлінських висновків. І на однаковій інформаційній базу можуть бути зроблені різні судження, коментарі та висновки. Отже, сучасна система управління з чітким прописуванням процедур та принципів обробки управлінської інформації має унеможливити таку ситуацію.

Нажаль ці вимоги носять декларативний характер, тому що не визначені процедури отримання інформації, форми і методи, що забезпечують таку її якість. Не дивлячись на широту інформаційної бази основних джерел інформації про освітню діяльність, управлінські рішення приймаються в умовах дефіциту необхідної інформації. Це відбувається з декількох причин:

1. Частина інформації не має практичної цінності, оскільки вона статична і не містить динаміки по показниках (наприклад показники успішності навчання).

2. У більшості випадків інформація не систематизована не може бути систематизованою.

3. Неповнота, часто однобока деталізація інформації про результати освітньої діяльності, отриманої з використанням малоінформативних методів.

4. Відсутність систематизованої узагальненої інформації необхідної для прийняття стратегічних рішень.

5. Інформація не достатня з точки зору об’єкту управління. Вона не дає можливість зіставити результати діяльності різних освітніх закладів, оцінити та порівняти їх ефективність.

Таким чином, реальні зміни в управлінні освітою стимулюють відповідні органи збирати та систематизувати інформацію, приводити її у відповідність до вимог міжнародних рейтингових індикаторних систем, з іншого боку збільшується число споживачів об’єктивної інформації. Ця соціальна група зростає, і це дає оптимізм на майбутнє моніторингу системи освіти.