2) Рейтинг вищих навчальних закладів медичного спрямування.

Рейтинг навчальних закладів, що введений як форма моніторингу з 1999/2000 н.р., має на меті детальний аналіз діяльності вищих навчальних закладів за 8 типами показників: 1) робота з кадрами, 2) навчально-методична робота, 3) міжнародне, державне та галузеве визнання роботи закладу, 4) виховна робота, 5) матеріальне-технічне забезпечення, 6) наукова діяльність, 7) лікувальна робота, та 8) фінансова і господарська діяльність.

Аналіз здійснюється на основі статистичних даних, що зібрані навчальним закладом самостійно, але всі подані дані мають бути підтверджені іншою (текстовою) інформацією. Наприклад, кількість професорсько-викладацького складу підтверджується списком вказаних категорій співробітників. Таким чином, забезпечується достатньо достовірна інформація, яка вже далі надходить для розрахунку певних показників. Розрахунок показників діяльності здійснює Міністерство охорони здоров'я. Повний перелік інформації, що збирається від навчальних закладів, подано у додатку до розділу. Рейтингова оцінка здійснюється раз на рік. За її результатами публікується методичне видання "Основні показники діяльності вищих навчальних закладів", частина аналітичної інформації входить до відкритого Щорічного звіту Міністерства охорони здоров'я України.

Методика рейтингу ще розробляється та знаходиться в стадії обговорення на національних нарадах з питань медичної освіти. Існує певна тенденція ураховувати результати ліцензійних іспитів, як один з показників до загального рейтингу, що ще більше поєднає два компоненти моніторингової системи між собою.

Співставлення з результатами національних тестувань доопрацьовується і буде представлено пізніше.

6.3. Запровадження моніторингу в системі підготовки медичних сестер

6.3.1 Загальні тенденції реформи сестринської освіти

Політика України в галузі охорони здоров'я спрямована на вирішення актуальних проблем, пов'язаних зі здоров'ям особи та суспільства, створенням оптимальних моделей медичної допомоги населенню, розвитком медичної науки, техніки, а також розвитком і вдосконаленням системи сестринської справи.

Нового змісту та ефективності набрала діяльність в галузі сестринської справи з часу здобуття Україною незалежності. У 1993 р. сестринський відділ Європейського регіонального бюро ВООЗ провів в Алма-Аті (Казахстан) першу нараду спеціалістів з сестринської справи та акушерства з нових незалежних держав. Учасники наради прийняли рекомендації та нову Алма-Атинську Декларацію, яка стосувалась загальної стратегії медсестринського розвитку в цих державах. Друга нарада цієї ж групи лідерів відбулась в серпні 1994 р. у Бішкеці (Киргизія). Третя нарада для спеціалістів з сестринської справи нових незалежних держав відбулась в червні 1995 року в Стокгольмі (Швеція). На нараді розглядались питання вдосконалення сестринської справи, наближення її змісту та програм підготовки медичних сестер до міжнародних стандартів. Головні завдання проекту "Розвиток сестринської справи", який розглядався на цій нараді, містить два основних компоненти: перший - управління/керівництво сестринською справою і сестринською практикою;” другий компонент пов'язаний з поліпшенням якості медсестринської допомоги. Акценти в ньому поставлені на розвиток нових форм медсестринської допомоги і медсестринських служб, найбільш повне задоволення потреб населення в різноманітних послугах і більш ретельний розгляд питань ефективності та продуктивності праці медичних сестер, розробці національних програм розвитку медсестринства [2].

З 1993 р. в Україні діяла Канадсько-Українська програма "Партнери в охороні здоров'я", яка відіграла важливу роль в реформуванні сестринської справи і, особливо, медсестринської освіти. Вивчення канадського досвіду підготовки медичних сестер дало змогу зіставити і проаналізувати систему і зміст ступеневої медсестринської освіти в Україні та Канаді, зробити певні корективи в навчальних планах підготовки медичних сестер на рівні диплому молодшого спеціаліста та бакалавра. У 1992-1994 роках, реалізуючі концепцію вищої неперервної ступеневої освіти, яка була закладена в Законі України "Про освіту", були розроблені освітньо-професійні програми та навчальні плани підготовки медичних сестер двох рівнів освіти та кваліфікації - дипломованої та бакалавра. Була визначена наступна ступеневість медсестринської освіти:

• І рівень - дипломована медична сестра (термін підготовки в медичних закладах освіти І рівня акредитації 2 роки на базі закінченої загальної середньої освіти та 3 роки - на базі неповної загальної середньої освіти);

• II рівень — медична сестра-бакалавр (термін підготовки 4 роки на базі повної середньої освіти, 3 роки після закінчення медичного закладу освіти І рівня акредитації за денною формою навчання та 3,5 роки — для працюючих медичних сестер за вечірньою формою навчання, або як в міжнародній термінології зазначено, - з неповним навчальним днем.

Починаючи з 1997 року за ініціативою МОЗ України була розроблена та запроваджена так звана "медсестринська модель" бакалаврської програми для медсестер. Суть її полягає в тому, що спочатку студенти вчаться за програмою базового медсестринства протягом перших двох років, а далі протягом наступних двох років вивчають предмети бакалаврської програми [3]. У травні 1998 року у Києві Американський Міжнародний Союз охорони здоров’я (АМСОЗ) провів конференцію спеціалістів з медсестринства нових незалежних держав, де обговорювались питання удосконалення медсестринської освіти. В роботі практично всіх партнерів АМСОЗ ясно простежується тема розширення повноважень медсестринського персоналу і переосмислення ролі медичної сестри. Цей підхід повністю відповідає заходам з реформи охорони здоров'я та медсестринської освіти, які проводяться Україною на державному рівні. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 року №65 "Про затвердження Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)" і наказу Міністерства освіти України від 31 липня 1998 року №285 "Про порядок розробки складових нормативного та навчально-методичного забезпечення підготовки фахівців з вищою освітою” розпочата робота над розробкою державних стандартів освіти спеціальності "Сестринська справа":

• початкова медсестринська освіта (кваліфікація молодшого спеціаліста) базується на повній (неповній) середній освіті і може бути одержана в медичних закладах освіти І-ІV рівнів акредитації. Метою програми є підготовка медсестринського персоналу в межах знань та навичок виконання найбільш загальних професійних медсестринських маніпуляцій під керівництвом лікаря і більш кваліфікованої медичної сестри;

• вища базова медична освіта (кваліфікація бакалавра) основана на повній загальній освіті або на початковій медсестринській освіті. Може бути одержана в медичному коледжі або на факультеті сестринської справи медичних закладів освіти III-IV рівнів акредитації. Метою програми є підготовка медичних сестер до самостійної діяльності, проведення медсестринського процесу та виконання спільно з лікарем роботи в спеціалізованій області медицини. Цей рівень підготовки насамперед потрібний для медсестер-керівників сестринських структурних підрозділів, для підготовки їх до адміністрування, управління в лікувально-профілактичних установах та викладання загальномедичних та професійно-орієнтованих дисциплін в медичних закладах освіти І рівня акредитації;

• після базова медсестринська освіта надає можливість підвищення рівня освіти та кваліфікації, спеціалізації та удосконалення. Цей рівень медсестринської освіти реалізується в спеціальних медичних училищах та курсах на базі початкової медсестринської освіти.

Після загального огляду встановлення та розвитку медсестринської освіти в Україні зупинимось детальніше на стандартах вищої освіти рівня підготовки “молодший спеціаліст”. В зміст освітньо-кваліфікаційної характеристика (ОКХ) випускника крім умінь та навичок по догляду та спостереженню за хворими, наданню невідкладної долікарської допомоги, які^: вимагались в ОКХ старого покоління, були вперше сформульовані здатності та вміння з: пропаганди медико-гігієнічних знань, профілактики захворювань, формування здорового способу життя у населення, навчання та виховання свідомого ставлення до здоров'я. Найважливішою особливістю нових стандартів стала орієнтація їх на теперішні та майбутні потреби населення в медсестринській допомозі. Вперше в зміст професійної медсестринської освіти були введені поняття "збереження здоров'я", "первинна медико-санітарна допомога", концепція стратегії ВООЗ "Досягнення здоров'я для всіх", нової ролі та функцій медичних сестер, формування професійного вміння з оцінки стану та збереження здоров'я і навчання населення здорового способу життя. Перелік навчальних дисциплін відповідає міжнародним стандартам, насамперед, в найменуванні дисциплін, в логічній наступності та послідовності вивчення фундаментальних, медичних та медсестринських дисциплін. Побудова системи стандартів здійснювалась за принципами: цілеспрямованості, прогностичності, технологічності та вперше був використаний принцип діагностичності, який забезпечує можливість вимірів рівня досягнення та ефективності, сформульованих в ОКХ і реалізованих на основі ОПП цілей освітньої та професійної підготовки [4].

ОКХ та ОПП за спеціальністю “сестринська справа” в 2000-2001 навчальному році пройшли галузеве затвердження, а третя компонента державних стандартів – засоби діагностики пройшли апробацію у червні 2001 року.