4.3. Технологічний аспект управління

Організаційно-методичні форми,

критерії та ресурси процедур оцінки підготовленості студентів.

Відповідними рішеннями Державної акредитаційної комісії (ДАК) затверджені показники діяльності ВНЗ, на підставі яких оцінюється спроможність закладів надавати якісні освітні послуги [6,7]. Структура системи показників наведена в додатку до даного розділу. Загальна кількість показників налічує: 39 найменувань для проведення ліцензування та 47 найменувань для проведення акредитації. Декілька вказаних показників відносяться до оцінки підготовленості студентів:

- для ліцензування: наявність пакетів контрольних завдань для комплексної перевірки знань з дисциплін фахової підготовки; наявність критеріїв оцінювання знань і вмінь студентів;

- для акредитації (додатково): наявність пакетів контрольних комплексних кваліфікаційних завдань для оцінки рівня фахової підготовки випускників; наявність критеріїв оцінювання знань та вмінь випускників Державною екзаменаційною комісією; результати освітньої діяльності (рівень підготовки фахівців) з гуманітарних знань, з фундаментальних знань, з фахової підготовки; введені також два рівні підготовленості - “успішний” (оцінки 3, 4, 5) та “якісний” (оцінки 4 та 5); важливе місце займає показник “розбіжність між оцінками закладу освіти та оцінками експертів при перевірці”, який впливає на призупинення діяльності ВНЗ.

Таким чином, основними методичними формами оцінки підготовленості студентів державними органами з ліцензування та акредитації є комплексні контрольні роботи та комплексні кваліфікаційні завдання. Робочими документами ДАК [6,7,8,9,11] встановлені певні вимоги до структури, змісту таких робіт, порядку проведення та оцінювання.

Найсуттєвішим щодо основних інструментів оцінки підготовленості студентів є те, що і пакети для комплексної перевірки знань і пакети контрольних комплексних кваліфікаційних завдань кожним навчальним закладом створюються для себе самостійно. Система “самі навчаємо самі оцінюємо” реалізується на закріпленому державою рівні.

Поточний контроль рівня підготовленості студентів та оцінювання рівня освітньо-кваліфікаційної підготовки випускників проводиться за традиційними для вищої освіти формами: контрольні роботи, розрахунково-графічні роботи, домашні завдання, курсові проекти (роботи), заліки, іспити, дипломні проекти (роботи), державні екзамени тощо, які встановлені Положенням про організацію навчального процесу у ВНЗ [12]. Одночасно з впровадженням зазначеного Положення відмінена низка нормативних актів колишнього СРСР, які містили , зокрема:

• форми і критерії державної атестації випускників;

• вимоги до оцінювання підготовленості студентів під час заліків, іспитів, інших форм поточного контролю та інше.

Нормативними документами Міністерства освіти України встановлені також норми витрат (тривалість) на поточний контроль та атестаційні процедури [13,14], зокрема на захист дипломного проекту встановлена норма в 0,5 академічної години, на іспит встановлена норма від 0,33 (усний) до 0,50 (письмовий) академічної години, на залік - 0,25 академічної години та ін.

З урахування особливостей законодавчо-нормативного поля окремі ВНЗ реалізують своє право на самостійність, зокрема - стосовно форм оцінки, критеріїв тощо. Прикладом такого характеру є Положення про рейтингову систему оцінювання знань і самостійної роботи студентів Національного університету “Києво-Могилянська академія “ [15]. Цим Положенням, зокрема встановлена структура контрольних заходів, змістовні пропорції, 100-бальна шкала оцінювання тощо.

Узагальнення

1. На сьогодні в системі управління та контролю вищої освіти України нормативно і технологічно встановлена певна номенклатура форм оцінки рівня підготовленості як студента, так і випускника ВНЗ.

Серед чинних форм заслуговує бути відміченим комплексне кваліфікаційне завдання, яке фактично являє собою синтетичне тестове завдання, що містить професійну мету та інші складові структури фахової діяльності і формально не пов’язане з тією чи іншою навчальною дисципліною. ККЗ застосовується тільки під час оцінки фахової (професійної) компетентності випускників.

2. Має місце певний розрив між задекларованими правами держави на визначення змісту, обсягу і рівня підготовленості випускника ВНЗ та обов’язками державних органів управління та контролю вищої освіти своєчасно розробляти та впроваджувати єдині критерії оцінки професійної компетентності, які не повинні суперечити загальним методологічним принципам сучасних стандартизованих засобів педагогічної діагностики.

Свої обов’язки державні органи управління вищою освітою “в робочому порядку” делегували ВНЗ. Таке становище обумовлює можливість масового випуску некомпетентних фахівців.

3. На наш погляд, недопустимим є становище, коли має місце фактична відмова державних органів управління вищою освітою від розробки та постійного вдосконалення критеріїв оцінки рівня освітньо-професійної підготовленості випускників та критеріїв поточного контролю на тлі збереження державного диктату стосовно регулювання ринку освітніх послуг.

4. Вже проявилась тенденція щодо розробки та впровадження індивідуальних позицій ВНЗ щодо форм, методів та критеріїв засобів діагностики рівня освітньо-професійної підготовки випускників та поточного контролю студентів.

5. В розвинених країн світу держава жорстко контролює якість професійної компетентності фахівців галузей, що є складовими національної безпеки, та включають найбільш соціально небезпечні та резонансні професії (транспорт, медицина, юриспруденція, енергетика тощо). В Україні такі пріоритети не визначені.