58) До опорних пунктів належать пункти державної

геодезичної мережі, точки знімальної мережі, які постійно

закріплені на місцевості центрами, астрономічні пункти,

нівелірні марки і репери.

До орієнтирів належать місцеві предмети, які добре

помітні і закріплені на місцевості. Це – високі споруди

баштового типу, заводські труби, телевізійні вежі,

радіощогли, кургани, терикони, пам’ятники, окремі дерева,

високі будинки, а також контурні точки і предмети які, хоч і

не височать над земною поверхнею, проте тривалий час не

змінюють свого положення і добре помітні – перехрестя

доріг, повороти каналів, річок та струмків, чітко виражені

кути контурів.

Усі види геодезичних пунктів (астрономічні, тріан-

гуляційні, полігонометричні, нівелірні), як вихідні під час

топографічних знімань та інших вимірювань, а також як

орієнтири, наносити на топографічні карти треба дуже точно.

Місцеві предмети – орієнтири наносять на карти з

точністю не більш як 0.2 мм; під час нанесення інших

об’єктів допускаються помилки до 1 мм.

Опорні пункти зображують позамасштабними умовни-ми

знаками, біля яких ставлять позначки абсолютної висоти

центрів пунктів і поверхні Землі, а також власні назви.

Побудову умовного знака опорних пунктів і орієнтирів

починають від нанесення головної точки (центра) фігури

умовного знака.

59) Pельєф - сукупність форм земної поверхні. Основними формами земної поверхні є: суходіл (виступи материків) і Світовий океан (западини океанів). На суходолі основними формами рельєфу є гори і рівнини. Гори - значні підняття над місцевістю (більше 200 м) з сильно розчленова¬ним рельєфом. Гори розрізнюються: •    за висотою;    ^ •    віком; •походженням. За висотою: •    низькі - від 200 до 1000 м; наприклад Середній Урал, Арденни; •    середні - від 1000 до 2000 м; до цієї групи відносяться Карпати і Кримські гори; •    високі — понад 2000 м; прикладом високих гір є Альпи, Анди, Гімалаї. За віком: •    старі - в таких горах горотворні процеси завершилися; •    молоді - горотворні процеси тривають, гори ростуть. За походженням: •    складчасті. Виникають у рухомих областях земної кори. Товща гірських порід зім'ята у складки і піднята на певну висоту; •    брилові. Складки поступово руйнуються, у горах відбуваються горотворні процеси, в результаті гірські породи розколюються на брили. Так утворюються брилові гори. Складчасто-брилові гори - в таких горах поряд зі складчастими масивами зустрічаються брили. Гори розташовуються, як правило, одна за одною і тягнуться на декілька кілометрів. Така група гір називається гірським хребтом. Зниження між гірськими хребтами - гірська долина. 7 і\раі і: Найвища гірська вершина у світі - г. Джомолунгма (Еверест). її висота - 8848 м. Найвища гірська система - Гімалаї. Вища точка України - г. Говерла - 2061 м. Розташована вона в Східних Карпатах на заході України. На півдні нашої країни у Криму розміщується ще одна гірська система - Кримські гори. Рівнини - обширні ділянки суходолу з вирівняною або слабкорозчленова-ною поверхнею. Рівнини розрізнюються за рельєфом, висотою, походженням. За рельєфом: •    плоскі - рівнини з рівною поверхнею; •    горбисті - рівнини з розчленованою поверхнею; на таких рівнинах зустрічаються і горби, і яри, і рівні ділянки.  За висотою: •    низовини - мають висоту до 200 м; •    височини - висота їх від 200 до 500 м; •    плоскогір'я - висота більше 500 м. За походженням: •    первинні рівнини - утворені на місці колишніх морів і океанів; •    вторинні рівнини - утворені на місці зруйнованих гір. Основними елементами рельєфу дна Світового океану є: континентальний шельф, материковий схил, ложе океану. •    Континентальний шельф-рівна підводна ділянка окраїн материків. Тягнеться до глибини 200 м. Має ширину від 1 до 1500 км. •    Материковий схил - частина дна на гли¬бині від 200 до 2000 м. Характерне збільшення схилу поверхні і значне розчленування рельєфу. •    Ложе океану - глибинна частина дна зі складним рельєфом. Ложе займає найбільш знижені ділянки земної поверхні.

60) У геоморфології великого поширення набула класифікація форм рельєфу за їх розмірами:

Мегаформи (планетарний рельєф) займають велетенські площі і утворюють найбільші комплекси рельєфу - материки і океанічні западини. Часто до мегаформ відносять і великі ділянки планетарного рельєфу площею у сотні тисяч і мільйони квадратних кілометрів (Східно-Європейська рівнина, Великий Кавказ, Карпати тощо).

Макроформи (від грецьк. -"великий", "довгий") є складовими частинами мегарельєфу Землі і охоплюють площі у десятки і сотні тисяч квадратних кілометрів. До макроформ належать окремі хребти або западини якої-небудь гірської країни, значні ділянки крупних рівнин тощо. На Україні, наприклад, до макроформ можна віднести окремі частини Східно-Європейської рівнини (Поліська низовина, Подільська височина тощо), Карпат (Бескиди, Горгани, Вододільний хребет тощо), Криму (Головне, Внутрішнє, Зовнішнє пасма).

Мезоформи (від грецьк. - "середній", "проміжний") займають за розмірами своєрідне проміжне становище між макро- і мікрорельєфом, і здебільшого охоплюють площі у десятки (іноді - сотні) квадратних кілометрів. До мезоформ відносять долини річок, яри, балки, відгалуження гірських хребтів, кінцево-моренні пасма тощо.

Мікроформи (від грецьк. - "малий") рельєфу являють собою порівняно незначні нерівності, якими ускладнюється поверхня макро- та мезоформ. До мікроформ рельєфу, наприклад, відносять степові блюдця та поди, карстові лійки, конуси виносу, берегові вали тощо.

Наноформи (від грецьк. - "карликовий") - це найменші нерівності, що ускладнюють поверхню мікроформ та форм рельєфу більш високих рангів (купини на болотах, кротовини, ерозійні вибої тощо).

Розміри форм рельєфу часто віддзеркалюють їх генетичну специфіку. Так, якщо форми мега- і макрорельєфу утворюються при визначальній дії ендогенних (внутрішніх) сил Землі, то форми менших розмірів виникають переважно внаслідок прояву екзогенних (зовнішніх) процесів, у тому числі і під дією антропогенезу, під яким розуміють перетворення рельєфу у процесі діяльності людини (антропогенне походження можуть мати не тільки нана- та мікроформи, але часто й мегарельєф - наприклад, гідротехнічні перетворення, спорудження каналів тощо).

Виходячи з генетичних особливостей утворення різних форм поверхні, у геоморфології часто мегаформи рельєфу називають геотектурами, макроформи - морфоструктурами, мезоформи – морфоскульптурами (хоч з подальшого буде видно, що подібний поділ не зовсім повно відповідає змісту цих понять).

61) Гори – форми план. рельєфу, що являють собою ділянки земної поверхні вищі за оточуючі рівнини та підвищуються високо над рівнем моря у тектонічному відношенні-це пояси складчастості.

Генетична класифікація гір:

1.        Тектонічні гори( утворюються внаслідок вертикального руху (підняття) тектонічних плит): складчасті, глибові(утвор.при повторному піднятті давніх зон складчастості), складчасто-глибові.

2.        Вулканічні гори(виникають на місцях ускладненого гірського рельєфу, при виверженнях утвор.конуси).

3.        Ерозійні гори(утворюються на рівнинах, які мають високий рівень над рівнем моря, на місці давніх акумулятивних рівнин внаслідок ерозії).

Гори в океані – серединно-океанічні хребти(утвор.внаслідок спрейдінгу)

Морфологічна класифікація:

- за висотою:

1.        Низькі до 1000м

2.        Середні 1000 – 2000м

3.        Високі більше 2000м.

-          за віком утворення:

1.        Молоді – високі, більш розчленовані

2.        Давні – більш зруйновані, пологі схили

-          за розчленуванням:

1.        Паралельні

 2.        Радіальні

 3.        Пірчасті

 4.        Градчасті

 5.        Гілчасті

67 Основні властивості горизонталей Для побудови горизонталей на плані за відмітками точок, для читання рельєфу та вирішення ряду інженерних задач необхідно знати властивості горизонталей. Основні їх властивості такі: 1. Всі точки місцевості, що лежать на горизонталі мають однакові відмітки. 2. Горизонталі не можуть перетинатись на плані; рідке виключення з цього правила - нависаюча скеля. Сусідні горизонталі можуть відрізнятись за своїми відмітками тільки на одну висоту перерізу, або бути однаковими. 3. Горизонталі безперервні замкнені лінії. 4. Відстань між горизонталями на плані характеризує форму і крутизну схилів місцевості. Розрізняють чотири форми схилів: рівний, випуклий, увігнутий і хвилястий. При рівних відстанях між горизонталями місцевість має рівний схил. Якщо схил випуклий відстань між горизонталями зменшується від вершини до підошви; при увігнутому схилі, навпаки, зменшення відстані між горизонталями йде від підошви до вершини. Хвилястий схил являє собою чергування перших трьох форм схилів. 5. Лінії вододілів та водотоку пересікаються горизонталями під прямим кутом.

72 Розв'язуванняпрямої геодезічної Задачі способом допоміжної точки віконується посереднімшляхом - обраховують насамперед різніці координат пунктів, а за ними -абсолютні значення координат. За Умови Використання робочих формул наведеногоніжче виглядах, спосіб забезпечує розрахунок геодезичних координат пунктів утріангуляції 1 класу з точністю десятітісячніх часток секунди, азімутів - з точністюТИСЯЧНА часток секунди. A і В - пункти на поверхні еліпсоїду згеодезичних координатами B 1 , L 1 и B 2 , L 2 . АР - Меридіан т.А; ВР - Меридіан Т.В. А 12 и А 21 - прямий изворотній азимут напряму АВ. s - довжина геодезічної Лінії АВ. З - допоміжна точка поверхні еліпсоїду, розташована намерідіані т.A так, Що геодезичних лінія СВмає азимут А СВ = 90 Вє. Точка С має геодезичні координати B 0 , L 1 .  ОбчисленняЗворотня азимуту А 21 А 21 =, t - кут, утворення на поверхніеліпсоїду кривою ВР мерідіанного перерізу в пункті В та кривою ВТ, Якипаралельних мерідіанному перерізові у пункті А, Оµ - сферичності надлишоктрикутника АВС.

74. Розв'язування прямої геодезічної Задачіза формулами Гауса Із середнімі аргументамиДля розв'язуванняоберненої геодезічної Задачі, в якій за значенням геодезичних координат B 1 , L 1 та B 2 , L 2 пунктів А та В розраховують Значенняазімутів А 12 , А 21 та довжина s геодезічної Лінії АВ, найбільш оптимальновікорістовуваті оберненій алгоритм розв'язування за формулами Гауса Ізсереднімі аргументами. У порівнянні зіншімі способами розв'язування оберненої геодезічної Задачі спосіб Гауса Ізсереднімі аргументами віділяється простотою робочих формул, тому розглядаєтьсяЯк найбільш оптимальний. Черговість Дійпри розв'язуванні оберненої геодезічної Задачі за формулами Гауса Із середніміаргументами: 1. Обчисленнярізніць координат, та середньої широти. 2. Обчислення середней азимуту А m , за знаками P та Qвизначаються чверть, в якій розташованій напр А m . 3. Обчисленнядовжина геодезічної Лінії або. 4. Обчисленнязбліження мерідіанів t . 5.Обчислення азімутів та. Наведені формулиза точністю результатів розрахунків дійсна для віддалей такого ж порядку, Що їу прямій геодезичній Задачі

75. Sконтр=Корінь з ( (∆X)2+(∆Y)2)

77.контроль обчислень при розв*язуванні трикутника здійснюється за формулою а=с*sinA/sinC

78. Трикутник:

tg( )=

= =

Формули для задач

пряма\\\\\\х2=х1+^x:
		y2=y1+^y
		x2=x1+SAB*cos C

y2=y1+SAB*sin C

Обернена……….

=tg< AB

SAB= = = +