3.1. Поняття національно-державної (етнічної) релігії.

На відміну від родоплемінних релігій етнонаціональні складались та еволюціонували в період становлення і розвитку класового суспільства в рамках певного етносу (народності).

Вірування і культова система національних релігій відображали і затверджували специфіку культури і побуту певної етнічної спільності.

Тому, як правило, національні релігії не виходили за межі тієї чи іншої народності.

Національні релігії генетично пов’язані з родоплемінними релігіями, образи та елементи культа яких вони переробили та асимілювали.

Носіями національної релігії є в основному представники даного етносу.

Національним релігіям властиві детальна ритуалізація побутової поведінки людей, специфічна обрядність, сувора система релігійних настанов і заборон, які ускладнювали спілкування з іновірцями.

Ряд елементів віровчення і культа національних релігій часто сприяють зрощенню релігійності з егоцентризмом, служать фактором ізоляції та обособлення даного етносу від інших.

Належність до певного культа в таких випадках співпадає з належністю до даного народу або даної держави.

3.2. Релігії перших цивілізацій – Єгипту, Месопотамії, Інда (загальний огляд).

В IV тис. до н.е. на берегах Ніла, Тигра і Євфрата, а в ІІ тис. до н.е. на берегах Інда виникли перші великі цивілізації.

Родоплемінні суспільства поступилися місцем державному об’єднанню людей.

Народження цивілізації було кроком вперед у звільненні людини від первісних способів організації її життя, які були необхідні, оскільки забезпечували згуртування людей перед непідвласними їм силами природи.

В нових умовах змінюється зміст і функції релігійних вірувань.

Відтепер в суспільстві, розподіленому ворожнечею і нерівністю, яка розвивається в умовах зіткнення протистоячих сил, вируючих соціальних стихій і політичних пристрастей, релігія виконує властиві їй функції соціальної інтеграції та соціального регулювання.

3.3. Вірування і культи в Стародавньому Єгипті.

Найбільш шанованими верховними божествами в цій цивілізації були бог сонця Ра, який мандрує в небесному човні по денному небосхилу, бог-творець Птах, який створив світ богів і людей своїм божественним словом.

Популярними божествами були також Осіріс, який символізував вмираючу та воскресаючи природу і був владикою загробного світу, і його сестра і дружина Ісіда – богиня-мати, покровителька подружньої любові і материнства.

Служіння богам здійснювали жерці, які виділилися в окрему касту.

Вони мали велику силу і вплив у Єгипті в т.ч. завдяки знанням, які вони оточили таємницею.

Вони вели астрономічні спостереження, робили математичні розрахунки, необхідні для будівництва каналів і зрошування полів.

Але головним заняттям жерців були магічні обряди і заклинання, які вважалися всесильними: без них померлий не потрапить до божественного царства, а земля перестане давати плоди.

Релігія в Стародавньому Єгипті була політеїстичною, і в міфології робилися спроби зв’язати богів родинними стосунками.

Піраміди фараонів і усипальниці аристократів свідчать про те, якою великою була у єгиптян турбота про свою посмертну долю.

Згідно віруванням древніх єгиптян, кожна людина представляє собою синтез трьох основних субстанцій: фізичного тіла, духовного двійника і душі.

Тільки спільне існування цих трьох субстанцій може дарувати безсмертя, тобто посмертне існування.

Тому єгиптяни придавали великого значення посмертному збереженню тіла.

В силу цього важливого значення мав звичай муміфікації померлих і поховання мумій в гробницях.

Посмертне існування сприймалося як продовження звичайного життя на землі.

В релігійно-культовій системі Стародавнього Єгипту центральна роль належала фараонам.

Фараон – живий бог. Він забезпечував всю життєдіяльність держави і своїх підданих.

Єгипет – класичний приклад обожнення царської влади, на відміну від теократії, яка ставить жерців над царями.

При теократії жерці являються представниками божества.

В історії Древнього Єгипту теократичні структури існували лише в окремі короткочасні періоди.

Стабільність Єгипетської держави епохи фараонів, з якою не можуть порівнятися інші близькосхідні царства, вражає: фараони успішно правили країною на протязі трьох тисячоліть.

Одна з відмінностей Єгипту від міст-держав Шумеру та Інда полягає в тому, що фараони вважалися богами і правили без перешкод з боку писаних законів по правді і справедливості.