1.2. Сутнісні характеристики релігії.

Щоб науковий аналіз релігії був плодотворним, необхідно дати її сутнісні характеристики.

Релігія як сфера духовного життя суспільства та індивіда представляє собою:

1. Прояв сутності суспільства, вираження його глибинних зв’язків.

Зрозуміло, внутрішні зв’язки суспільства проявляються в релігії в перетвореному вигляді.

2. Необхідно виникаючий в процесі становлення людини і суспільства аспект їх життєдіяльності.

Релігія – не випадковий напрямок культурної еволюції, а така форма усвідомлення людьми навколишньої дійсності та самих себе, що виникла закономірно, а також історично, соціально і психологічно обумовлена.

3. Відображення дійсності.

Ф.Енгельс писав: «Релігія є не що інше, як фантастичне відображення в головах людей тих зовнішніх сил, що панують над ними в їх повсякденному житті, відображення, в якому земні сили приймають форму неземних».

4. Суспільну систему.

В ній виділяють релігійну діяльність, релігійну свідомість, релігійні відносини, релігійні інститути, релігійні організації.

5. Феномен культури.

При всій складності, неоднолінійності та неоднозначності взаємовідносин релігії, мистецтва, моралі, філософії, науки в історії вони впливали одне на одного, утворювали єдність і цілісність – універсум духовного життя.

В різні епохи висувались на передній план ті чи інші галузі культури: мистецтво і філософія – в античності, релігія – в середні віки, філософія – в XVIII-XIX ст., наука – в ХХ ст.

Наука і релігія представляють собою два важливих компонента світової культури, що істотно впливають на розвиток людської цивілізації.

Їх відносини складались таким чином, що про них можна було б написати кілька томів під загальним заголовком – «Історія війни науки та християнської теології».

1.3. Детермінація релігії.

Детермінація (від лат. determinare – визначати) означає причинну обумовленість.

Мова йде про детермінуючі релігію чинники.

При поясненні релігії важливо відповісти на питання: під впливом яких чинників вона виникає, існує і відновлюється.

Можна виділити соціумні, соціокультурні, антропологічні, психологічні, гносеологічні детермінанти.

Їх звичайно називають «коренями релігії».

Соціумні детермінанти пов’язані з життєдіяльністю суспільства як єдиного цілого, всі елементи якого знаходиться у взаємному зв’язку і взаємозалежності.

Основу релігії складає сукупність суспільних відносин, яка відображує об’єктивне безсилля людей перед зовнішніми обставинами.

Соціокультурні детермінанти – це такі явища в області культури як деформація системи цінностей, наступ бездуховності, зміщення пріоритетів в бік техніцизму, речей, комерціалізація, широке поширення мас-культури, занепад мистецтва, падіння моралі.

До антропологічних детермінантів релігії відносяться ті сторони життя людини, в яких проявляються хрупкість буття, різноманітні проблеми існування – хвороби, епідемії, алкоголізм, наркоманія, потворство, генна мутація, смерть, загроза переродження Homo sapiens і зникнення людства тощо.

Психологічні детермінанти існують в індивідуальній і суспільній психології, в тих психологічних процесах, в яких переживається обмеженість і залежність буття людей.

Гносеологічні детермінанти представляють собою ті моменти пізнавальної діяльності, які роблять можливим виникнення релігійних уявлень, понять, ідей, міфів.

1.4. Релігійна свідомість.

На протязі багатьох сторіч не стихають палкі спори навколо сутності свідомості та можливостей її пізнання.

Богослови розглядають свідомість як крихітну іскру величного полум’я божественного розуму.

Інтегративною рисою релігійної свідомості є релігійна віра.

Віра – це елемент людської свідомості, і вона безпосередньо спрямована на ті чи інші продукти свідомості: поняття, уявлення, образи, теорії тощо.

Чим відрізняються одна від одної релігійна і нерелігійна віра?

Предметом релігійної віри являється надприродне.

Надприродне, за переконаннями віруючих, не підпорядковується законам оточуючого світу, знаходиться «по ту сторону» і порушує природний хід розвитку.

Релігійна людина вірить у виключний характер надприродних істот або сил і, зокрема, не застосовує до них звичайні критерії емпіричної достовірності.

Релігійна свідомість має дві сторони: раціональну та емоційну.

Яка з цих сторін пріоритетна, вирішується в залежності від рівня свідомості.

На рівні буденної релігійної свідомості, що нерідко називається релігійною психологією, домінуюча роль належить емоційно-волевому елементу.

Зміст свідомості одягнено в нагляднообразні форми.

На цьому рівні релігія завжди безпосередньо пов’язана з індивідом і виступає в особистій формі.

Релігійна свідомість на концептуальному рівні існує у формі систематизованого і кодифікованого віровчення.

Зміст віровчення розвивається і обґрунтовується в спеціальній галузі релігійного знання – богословії, або теології.

Релігійна свідомість на цьому рівні називається релігійною ідеологією.

Систематизоване віровчення, розроблене ідеологами і затверджене церквою, в свою чергу, сильно впливає на характер буденної релігійної свідомості, формує її в певному напрямку.