3.10. Релігія Стародавнього Риму.

Дослідники справедливо підкреслюють, що Релігія Стародавнього Риму пройшла ті ж стадії еволюції, що й інші релігії Давнього Сходу і Давньої Греції.

Про пережитки тотемістичних вірувань свідчить легенда про засновників Риму – братів Ромула і Рема, яких вигодувала вовчиця.

В кінці ІІ ст. до н.е. Рим володів вже більшою частиною стародавнього світу.

Під його економічний і політичний вплив підпадають міста континентальної Греції.

Тим самим в Рим починає проникати грецька культура, складовою частиною якої була релігія.

Римляни позичили у древніх греків, по суті, весь пантеон богів, а також пов’язану з ними обрядність.

Грецькі боги в Римі одержали нові імена і нову прописку.

Зевс став Юпітером, його дружина Гера – Юноною і т.д.

Пануючою формою релігії Римської держави в класичний період був культ полісних богів, центральна роль в якому відводилась культу покровителя Риму – Юпітеру.

Римська культура і освіта розвивались зовсім в інших умовах, ніж ті, що були кілька століть до цього в Стародавній Греції.

Римлянам був властивий практичний склад розуму.

В релігії вони керувалися доцільністю, домагаючись земних справ з допомогою магічної культової практики.

Їхні боги невиразні і служать означенням якихось абстрактних початків.

Так, римляни шанували такі божества як Мир, Надія, Доблесть, Справедливість, які не мали живих рис особи.

На їхню честь будувалися храми, їм приносили жертви.

3.11. Іудаїзм – релігія єврейського народу.

Іудаїзм відіграв величезну роль в історії релігії. Багато його положень увійшли як складова частина у віровчення християнства та ісламу – двох найпоширеніших релігій сучасності.

Іудаїзм – національно-державна релігія євреїв.

Давня Еллада залишила нам величезну кількість книг і статуй.

Древні євреї всі творчі зусилля спрямували на створення єдиної книги – Біблії.

Щоправда, назвати її однією книгою не можна. Це не книга, в кількість книг.

Її складають багато повістей, написаних різними людьми на протязі століть (з VIII по ІІ ст. до н.е.).

Але всі вони потім були об’єднані в одну книгу, священну для іудаїзма і християнства.

Іудаїзм виник в ІІ ст. до н.е. серед семітських племен.

Він має свої особливості:

• визнання єдиного бога Яхве;

• догмат про «богообраність» єврейського народу;

• визнання священних книг непогрішимими;

• віра в месію і загробне життя.

З моменту свого виникнення іудаїзм носив національний характер і був оголошений релігією «богообраного» народу, який уклав союз з богом Яхве.

Ідея богообранності не дозволила іудаїзму вийти за межі єврейських племен навіть тоді, коли євреї були «розсіяні» по різним країнам.

Причина цього – в національному характері іудаїзму.

Під час вавілонського полону іудаїзм стає ідейною основою боротьби євреїв за визволення і повернення на землю предків.

Очолив цей похід Моїсей (пророк).

Мойсею приписують авторство п’яти книг Біблії, так зване «П’ятикнижжя Моїсея».

Згідно Біблії, Моїсей вивів колись свій народ з землі рабства у вільну землю Ханаан.

На горі Сінай Бог явився Моїсею і продиктував десять заповідей.

Вони були записані на великих кам’яних плитах – скрижалях.

Це був перший Закон, перший Заповіт – умови союзу людини і Бога.

Ось ці заповіді:

1. Та не буде в тебе інших богів, крім Сущого (Яхве).

2. Не сотвори собі куміра.

3. Не проголошуй ім’я Бога всує (попусту).

4. Шануй день субботній.

5. Шануй батька і матір.

6. Не убий.

7. Не прелюбодій.

8. Не вкради.

9. Не свідчуй неправдиво.

10. Не побажай собі жони ближнього свого, ні дому його, ні вола його, ні… (тобто, не заздри).

За Моїсеєм, головне, що вимагається від людини, - це внутрішня вірність своєму ідеалу, вірність морального закону.

Людина служить богу тим, що дотримується морального закону.

Не потрібно кумирів – саморобних богів, створених з жадоби поклоніння перед чимось зовнішнім.

Кожна заповідь має чіткий моральний зміст. Це вже не табу.