0. Функції мови

Спілкування у суспільстві та пізнання навколишнього світу забезпечує мова. На виконання цього завдання спрямовані такі найголовніші функції мови:

1. Комунікативна – полягає у тому, що мова служить для спілкування між людьми у суспільстві. Спілкування може відбуватися не тільки під час усної чи писемної розмови двох осіб, а й коли текст адресований цілому колективу (газетне повідомлення, твір письменника), уявному співбесіднику або самому собі (внутрішнє мовлення), наступним поколінням (заповіт, лист у майбутнє).

2. Когнітивна (гносеологічна, пізнавальна) – полягає у тому, що мова є важливим засобом пізнання навколишнього середовища. Ця функція мови полягає не лише у сприйнятті й накопиченні досвіду суспільства. Вона безпосередньо пов’язана з функцією мислення, формування та існування думки.

3. Мислеоформлювальна (мислетворча): для здійснення спілкування необхідно сформувати і сформулювати думку. Реалізацію цих процесів, окрім мислення, забезпечує і мова. Людина мислить тією мовою, якою краще володіє, тому процес мислення має національну специфіку, зумовлену національним характером мови.

4. Інформаційна (репрезентативна, референтна) – полягає в тому, що мова відображає об’єктивну дійсність, інформацію про світ; у процесі спілкування люди передають одне одному певну інформацію про неї.

5. Емоційна (емотивна, естетична, виразова) – виявляється у вираженні ставлення мовця до змісту його повідомлення, відношення суб’єкта мовлення до об’єкта мовлення, у почуттях та емоціях мовця; реалізується за допомогою вигуків, зменшувальних суфіксів, інтонації тощо.

6. Ідентифікаційна – полягає у відображенні у мові національно-естетичних, соціальних, культурних, духовних, вікових ознак людини. «Українська мовна особистість відрізняється від мовної особистості, що належить іншому етносу, не тільки знаннями, вміннями й навичками, потрібними для користування рідною мовою, а й тим лінгвокультурологічним, психолінгвістичним компонентом, що засвоюється носієм мови як природний продукт, – обов’язковим фоновим знанням» [2].

7. Культуроносна – полягає у фіксації культури будь-якого народу у його мові. Мова – це джерело культури, духовних цінностей, які передаються із покоління в покоління.

Мова і мовлення

На думку М. Рильського, мова – «життя духовного основа», скарбниця духовних надбань нації, суспільне явище, яке об’єднує мовні категорії у когнітивно-ментальну систему, забезпечує актуалізацію культурних процесів на національному підґрунті. Мова має свої внутрішні закони, граматичну структурованість, виконує певні функції, вона не є природним явищем, має яскраво виражений суспільний характер. Поза суспільством мова стає мертвою, а жодне суспільство без мови існувати не може.

«Запам’ятайте».

Мова є вербальним засобом спілкування. Окрім мови, вербальними засобами спілкування є також азбука Морзе, азбука Брайля для сліпих, ручна азбука для глухонімих, морська сигналізація, різні види стенографії, різні форми тайнопису (шифри). Існують також і невербальні засоби спілкування: міміка і жести, сигнали або засоби сигналів, деякі види мистецтва.

Слід розрізняти поняття «мова» і «мовлення». Розрізнення цих понять у своїх дослідженнях започаткували Пилип Фортунатов та Ян Бодуен де Куртене, а теоретично обґрунтував Ф. де Соссюр. Відомо, що мова є засобом спілкування, а саме спілкування є мовленням.

«Запам’ятайте».

Мовлення – процес використання мови, практична реалізація її одиниць, зв’язків між ними, правил поєднання та функціонування мовних одиниць.

Наприклад, речення Документ – основний вид ділового мовлення. У цьому реченні реалізуються такі мовні одиниці: слова документ, основний, вид, діловий, мовлення, фонеми і морфеми, з яких складаються ці слова, тип речення і члени речення, правила відмінювання і поєднання слів. Будь-які одиниці даного речення можна використовувати у багатьох інших актах мовлення.

Терміном «мовлення» позначають процес говоріння та сприйняття чи сукупність таких процесів, а також результат процесу говоріння, тобто усний чи письмовий текст.

Мовлення має індивідуальний характер, мова – суспільний. Мовлення є суб’єктивним, індивідуальним, оскільки кожен окремий акт мовлення належить одній особі, індивіду. Мова є об’єктивним, суспільним явищем, незалежним від індивіда.