2.2. Орфографічні мовні норми

2.2.1. Правила вживання апострофа

«Перевірте себе».

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї. Він вказує, що ці букви позначають два звуки [йа],[йу],[йе],[йі], а попередній приголосний вимовляється твердо.

1. Апостроф пишеться після б, п, в, м, ф та твердого р перед я, ю, є, ї. Наприклад: кам’яний, зв’язок, п’ять, верф’ю, подвір’я.

2. Апостроф пишеться після префіксів та словотвірних частин, що закінчуються на приголосний, перед я, ю, є, ї. Наприклад: між’ярусний, возз’єднання, транс’європейський.

3. Апостроф пишеться після к перед я у слові Лук’ян та всіх похідних. Наприклад: Лук’янівка, Лук’янчук.

4. Апостроф пишеться в іншомовних словах після префіксів, словотвірних частин, що закінчуються на приголосний, а також після г, ґ, ж, к, х, ш, р перед я, ю, є. Наприклад: ад’ютант, кон’юнктура, кур’єр, фельд’єґер, Рейк’явік, Донах’ю.

Апостроф не пишеться:

1) коли перед губним звуком є приголосний (окрім р), що належить до кореня, перед я, ю, є: кроквяний, різьбяр, цвях;

2) після м’якого р у власне українських словах і після пом’якшених губних б, п, в, м, ф у словах іншомовного походження перед я(а), ю(у), є(е): буряк, рябий, бюджет, купюра, фюзеляж, ревю.

2.2.2. Позначення м’якості приголосних

«Перевірте себе».

М’якість приголосних перед голосними [а], [у], [е], [і], [о] позначається буквами я, ю, є, і, ь.

М’який знак пишеться:

1. Після д, т, з, с, ц, л, н: у кінці слова: мідь, крохмаль, молодь, скрізь; у кінці складу перед твердим приголосним: молотьба, батько, синька.

«Запам’ятайте».

При відмінюванні та творенні присвійних прикметників м’який знак зберігається: на призьбі, неньці, доньчин.

2. Після літер на позначення м’яких приголосних перед о у середині складу: чотирьох, сьомий, льон.

3. У суфіксах -зьк-, -ськ-, -цьк-: козацький, батьківський, запорізький.

4. Після м’якого л перед наступним м’яким приголосним: їдальня, сільський, пальці.

5. У суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: маленький, тихесенький, тонюсінький.

6. Після приголосних (крім шиплячих, р та й ) у дієслівних формах дійсного та наказового способу й у скорочених формах інфінітива і зворотної частки: проектують, учіться, будується, накресліть.

7. У формах родового відмінка множини іменників жіночого та середнього роду: лікарень, клопотань, місць.

8. У буквосполученнях -льц-, -льч-, -ньц-, -ньч-, що походять із -льк-, -ньк-: донька – доньці, долонька – долоньці, лялька – ляльчин.

9. У словах іншомовного походження м’який знак пишеться:

- після приголосних д, т, з, с, л, н перед я, ю, є та йо: павільйон, портьєра, вольєр;

- відповідно до вимови після л перед приголосними та в кінці слів: пальма, бандероль, антресоль.

М’який знак не пишеться:

1. Після губних б, п, в, м, ф: сім, степ, верф.

2. Після шиплячих ж, ч, ш, щ: подорож, ніч, малюєш.

3. Після р у кінці складу або слова: маляр, харківський (виняток: Горький).

4. Після н перед ж, ч, ш, щ: тонший, інший (винятки: женьшень, Маньчжурія, Покиньчереда).

5. Після н перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о): українська, громадянство.

6. Після д, н, т, р перед суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин: безбатченко, Марченко, Федорчук, Гринчишин.

7. Між приголосними, якщо перший пом’якшується під впливом другого: радістю, кінця (винятки: різьбяр, тьмяний, мільдью).

8. Між подовженими м’якими приголосними: життя, ллється, каміння.

9. Після л у суфіксах -алн(о), -илн(о): держално, пужално, ціпилно (але: держальце, пужальце).

10. Після ц у кінці слів іншомовного походження: кварц, палац, абзац.

11. У буквосполученнях лц, лч, нц, нч, що походять із лк, нк: спілка – спілці, голка – голці, матінка – матінчин.

12. У буквосполученнях -зк-, -ск-, які не є суфіксами: боязкий, ковзко.

13. На межі частин складних числівників: шістнадцять, п’ятсот.

14. У словах: дяк, кутя, мадяр, попадя, нюанс, мюзикл; Касян, Наталя, Омелян, Севастян, Тетяна, Уляна; Дяченко, Касяненко, Касянчук, Третяк, Уляненко, Улянчук.