Іі. Мовні норми

Ключові терміни: мовна норма, усне мовлення, писемне мовлення, український правопис, словесний наголос, подвійний наголос, рухомий наголос, культура мовлення, орфографічна мовна норма, орфограма, лексична мовна норма, морфологічна мовна норма, синтаксична мовна норма, пунктуаційна мовна норма, орфоепічна (акцентуаційна) мовна норма, графічна мовна норма, стилістична мовна норма.

Як відомо, літературна мова – це унормована форма загальнонародної мови, яка реалізується в усній та писемній формах. Як усній, так писемній формі властиві загальномовні норми, які є визначальними й обов’язковими для сучасних носіїв літературної мови. Мовною нормою може виступати будь-яке мовне явище. Зразком унормованості може бути звук і сполучення звуків, морфема, значення слова і його форма, словосполучення й будь-яке речення. Мовна норма – категорія історична, оскільки піддається змінам разом із розвитком суспільства.

«Запам’ятайте».

Сукупність загальноприйнятих, усталених правил, якими керуються мовці в усному та писемному мовленні, складає норми літературної мови, які є обов’язковими для всіх її носіїв.

Орфографічні мовні норми регулюють правильність написання слів згідно з чинним правописом (колона, а не колонна; дизайн, а не дізайн).

Лексичні мовні норми регулюють правильність слововживання у властивих їм значеннях за змістом на сучасному етапі (надійшло, а не прийшло повідомлення; настала, а не наступила зима).

Морфологічні мовні норми регулюють правильність уживання морфем (найперший, а не самий перший).

Синтаксичні мовні норми регулюють керування, узгодження, поєднання і розміщення слів, речень (кабінет завідувача кафедри, а не кабінет завідуючого кафедрою).

Пунктуаційні мовні норми регулюють правильність уживання розділових знаків (Це, може, й так, а може, й ні).

Орфоепічні й акцентуаційні мовні норми регулюють правильність належної вимови звуків і звукосполучень, наголошування та інтонації (інцидент, а не інциндент; каталόг, а не катáлог).

Графічні мовні норми регулюють правильність передачі звуків на письмі (чотирма, а не чотирьма; робочі, а не робочи).

Стилістичні мовні норми регулюють правильність відбору мовних елементів відповідно до умов спілкування (вжити заходи, а не прийняти міри).

2.1. Усне і писемне мовлення

Сучасна українська літературна мова має дві форми: усну та писемну.

«Запам’ятайте».

Усне мовлення – це слухове сприймання певної інформації, за допомогою якого відбувається безпосередній обмін думками.

В усному мовленні вживається побутова й діалектна лексика, слова розмовно-просторічного характеру, фразеологізми тощо. За характером спілкування усне мовлення – діалогічне, полілогічне, має ряд лексичних особливостей.

В усному мовленні широко використовуються інтонація, жести, міміка, що надають відтінок переконливості та емоційності.

Звичайна сфера застосування усного мовлення – бесіда, розмова. Усні виступи, доповіді, звіти, лекції являють собою проміжну форму між усною та писемною формами літературної мови.

Мовленнєва компетенція фахівця залежить від його зорієнтованості на бездоганне, нормативне мовлення. До усного мовлення висувається значна кількість вимог:

- правильність, тобто відповідність мовним нормам (орфоепічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним);

- змістовність, яка передбачає глибоке осмислення теми і головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з певної теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;

- послідовність, тобто логічність та лаконічність думок;

- багатство, яке передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю;

- точність, яка залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу;

- виразність, яка передбачає наголошування найважливіших місць висловлювання;

- доречність та доцільність, яка залежить від того, наскільки повно та глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата.

Писемне мовлення спирається на усне і є вторинним. Воно розраховане на зорове сприйняття і тривале збереження інформації.

«Запам’ятайте».

Писемне мовлення – результат вираження думки з допомогою системи письма відповідної мови.

На відміну від усного мовлення, писемне мовлення переважно монологічне, чітко структуроване, передається не лише словами й літерами, а й графічними знаками, схемами, таблицями, малюнками тощо; характеризується значною кількістю складних речень, різними формами сурядності, підрядності, дієприкметникових та дієприслівникових зворотів, відокремлень, вставних слів. У писемному мовленні не вживається лайлива лексика, жаргонізми, діалектна лексика використовується обмежено. Писемне мовлення розраховане на зорове сприйняття, часто без урахування адресата.