- •Поняття Філософія
- •2. Світогляд
- •3. Поняття античної філософії
- •4. Середньовічна патристика
- •5. Схоластика
- •6. Медицина в епоху Середньовіччя. Вчення к.Галена.
- •7. Поняття "Відродження".
- •8. Ф. Бекон філософські погляди в медицині.
- •9. Лікарі філософи хіх –хх ст.
- •11. Філософія Нового часу
- •12. Німецька класична філософія.
- •13. Зміст проблем буття
- •14. Основні форми буття
- •15. Метод психоаналізу з. Фрейда
- •16. Аксіологія
- •1. Цінності
- •17. Філософська думка в Україні
- •19. Діалектика
- •20. Пізнання.
- •21. Істина
- •22. Філософія іх –хх ст.
- •23. Філософія історичних моделей медичної етики:
- •24. Релігійна філософія хх ст..
- •25. Взаємозв’язок філософії та медицини.
- •26. Медики Стародавнього світу
- •27. Філософські проблеми медицини
- •28. Клінічне мислення
- •29. Основні категорії діалектики в медицині
- •30. Філософський підхід до розуміння людини
11. Філософія Нового часу
Філософія Нового часу – це початок західноєвропейської класики. Має свої особливості:
ХVІІ ст. в історії це період промислового перевороту, пов’язаного з виникненням машинного виробництва;
центр виробничої, культурної, соціально-політичної діяльності переміщується у міста;
на основі механіки і фізики виникає досвідного математичне природознавство, це час наукової революції, яка полягала не тільки у створенні основ сучасного природознавства, але й у перетворенні науки у соціальний інститут (виникають Лондонське королівське товариство вчених і Паризька Академія наук);
наука приходить на зміну вірі і релігії, домінує у культурі. Якщо у центрі проблематики схоластичної філософії проблема співвідношення віри і розуму то в Новий час – розуму і природи (можливості раціонального панування над нею);
осмислює новий образ природи і людини. Якщо у ренесанс відношення до природи художнє, то у ХVІІ ст. природа позбавляється божественного сенсу і перетворюється на об’єкт корисних намірів. Поставити її сили на службу людським потребам. Гаслом Нового часу стає “Знання – сила”
механістичний підхід до розуміння світу і людини;
поряд з пантеїзмом (бог є усе) поширюється концепція деїзму;
людина у механістичній картині світу розглядається як частка природного механізму, і тому вона залежна і підкорена порядку природи. Людина починає розглядатися як певні механізми, автомати;
механіцизм вів до дегуманізації самої філософії. Якщо епоха середньовіччя і Відродження підносили людину (хоча по-різному) розглядаючи її як “подобу божу”, як “вінець творіння”, то нового часу філософія заводить до механізму, машин, автомата.
12. Німецька класична філософія.
Німецька класична філософія - впливовий напрямок філософської думки кінця XVIII – першої половини ХІХ століть, що підводить підсумок розвитку філософії на цьому відрізку західноєвропейської історії. Це завершуюча ланка в розвитку новоєвропейського філософського раціоналізму і одночасно той витік, з яким генетично пов’язана сучасна західна філософія.
До основоположників німецької класичної філософії відносять І. Канта, Й.Г. Фіхте, Ф.В.Й. Шеллінга, Г.В.Ф. Гегеля, Л.Фейєрбаха. Кожний з них створив свою філософську систему, відмінну багатством ідей і концепцій. Разом з тим німецька класична філософія є єдиним духовним утворенням, яке характеризується наступними загальними рисами: - Своєрідним розумінням ролі філософії в історії людства, в розвитку світової культури. Класичні німецькі філософи вважали, що філософія покликана бути критичною совістю культури, "душею" культури;
Філософські вчення І.Канта, Й.Г.Фіхте, Ф.Шеллінга, Г.В.Ф.Гегеля і Л.Фейєрбаха зв'язані ідейно і генетично, їх поєднує пильна увага до природи духу, що трактується через поняття діяльності і свободи. У руслі німецької класичної філософії є підстави розглядати й філософію марксизму. Німецька класична філософія зробила істотний внесок у постановку й розробку проблеми співвідношення суб'єкта й об'єкта, розробила діалектичний метод пізнання та перетворення дійсності.