2. Переговорний процес у відносинах контрагентів.

Як правило, сторони вступають у переговори для того, щоб досягти згоди. Розглянемо детальніше особливості поняття «переговори».

1. Переговори жодним чином не зобов’язують їх учасників і, кожна із сторін має право перервати їх у будь-який момент за власним бажанням.

2. Сторона, що вела переговори, не маючи намірів укладення контракту, несе відповідальність за збитки, спричинені внаслідок ведення переговорів.

3. Сторона, яка вела переговори з наміром укладання контракту, але потім відмовилась від своїх намірів без достатніх на те підстав, також несе відповідальність за збитки, заподіяні іншій стороні.

4. Відшкодування збитків, заподіяних іншій стороні, внаслідок порушення обов’язку вести переговори свідомо.

5. Обов’язок конфіденційності. Якщо сторони заінтересовані в тому, щоб визначена інформація, яка передається іншій стороні, не була розголошена чи використана з тією чи іншою метою, ніж та, для якої вона передавалась, вони заявляють таку інформацію як конфіденційну. Порушення конфіденційності накладає обов’язок компенсувати можливі збитки.

6. Кожна зі сторін сплачує власні витрати на підготовку до укладення контракту. Загальні витрати сплачуються в рівних частках.

7. Попередній контракт. В кінці переговорів дуже часто досягається угода сторін у вигляді попереднього контракту, тобто угоди, з огляду на яку сторони зобов’язуються укласти пізніше основний контракт. Якщо сторона попереднього контракту відмовляється від укладання основного, то друга сторона має право звернутися в суд чи арбітраж з позовом щодо примушення укладання контракту, а також про компенсацію збитків.

1. Порядок та способи укладання контракту

Згідно з українським законодавством діє визначений порядок укладання контракту, тобто встановлена процедура, відповідно до якої угода сторін про встановлення контрактних відносин вважається досягнутою, а контракт оформленим. Ця процедура складається з двох частин: пропозиції про укладання контракту (оферти) однієї сторони і прийняття цієї пропозиції іншою стороною (акцепт).

Оферта – це письмова пропозиція товару, яку робить продавець покупцеві. У ній висловлюється бажання чи готовність укласти угоду купівлі-продажу на умовах, вказаних у пропозиції. Відповідно до Конвенції, мета оферти – привернути увагу потенційного партнера до комерційної пропозиції. Її текст має бути написаний мовою партнера, якому вона надсилається. Для більшої ясності складання оферти наведемо її обов’язкові пункти:

– точна повна і скорочена назва підприємства-продавця.

– його торгова марка, фірмовий знак.

– повне найменування товару і його характеристика.

– передбачуваний обсяг поставки товару.

– відомості про упаковку товару.

– умови здійснення поставки товару відповідно до Правил «ІНКОТЕРМС».

– передбачувана ціна (від і до) за одиницю продукції.

– передбачувані знижки на партії товару.

– порядок оплати за товар.

– реквізити продавця.

У міжнародній торгівлі розрізняють два види оферт – тверду та вільну.

Тверда оферта – це документ, в якому надається письмова пропозиція на продаж визначеного товару, надісланий продавцем одному можливому покупцеві, де вказуються суттєві умови майбутнього контракту і визначено строк дії оферти.

Вільна оферта – це документ, який може бути виданий на одну і ту саму партію товару кільком можливим покупцям; не зобов’язує покупця своєю пропозицією до вчинення певних дій і не встановлює строк для відповіді.

Акцепт – заява або інша поведінка адресата оферти, яка виражає його згоду з офертою.

Форми акцепту (прийняття оферти):

1. безумовний акцепт оферти;

2. акцепт контроферти;

3. прийняття пропозиції і мовчання протилежної сторони;

4. прийняття пропозиції із запізненням.

1. Безумовний акцепт оферти – оферта повинна бути прийнята без жодних обмовок або обмежень.

2. Акцепт контроферти – за наявності обмежень або обмовок можна говорити про нову пропозицію, де сторони помінялись місцями: ініціатор виступає в ролі особи, що приймає пропозицію, а той, хто приймає пропозицію, перетворюється на ініціатора.

3. Прийняття пропозиції і мовчання протилежної сторони – за загальними правилами мовчання або бездія самі по собі не є акцептом. Ситуація може виглядати інакше у тому разі, коли сторони узгодили між собою те, що мовчання означатиме акцепт, або коли це випливає з дійсної ділової практики чи звичаю.

Однак у будь-якому разі для оферти недостатньо в односторонньому порядку заявити в своїй пропозиції, що вона буде акцептована при мовчанні адресата. Адресат оферти вільний не тільки акцептувати чи не акцептувати оферту, але він може також її просто проігнорувати.

4. Прийняття пропозиції із запізненням трактується так чи інакше в законодавстві різних країн. Наприклад, за італійським правом в ініціатора пропозиції є право затвердити запізніле прийняття оферти, причому достатньо тільки заявити контрагенту, що контракт укладено. В деяких законодавствах прийняття пропозиції із запізненням вважається новою офертою, згоду з якою потрібно отримати від попереднього ініціатора.

Якщо заява про прийняття пропозиції зроблена своєчасно, отримана ініціатором пізніше строку для прийняття оферти, тоді контракт вважається укладеним, якщо ініціатор знав або міг знати про своєчасно відправлену відповідь. Або контракт вважається неукладеним, якщо ініціатор відразу ж після отримання пропозиції повідомить іншу сторону, що він не бажає зв’язувати себе офертою.

Акцепт може бути відмінений, якщо повідомлення про це отримано оферентом раніше чи в той самий момент. Необхідно підкреслити, що оферент не може змінити свого рішення після того, як адресат оферти відправив свій акцепт (Відень, Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, 1980 р.).