Ііі. Аналіз і оцінка цитат

Цитати з відповідною частиною умовності теж можна розглядати як фактичний матеріал. Вони відображають дійсність друкарську чи письмову, тобто є відтворенням дійсності, відображену в інших творах.

Проте і цю частину тексту редакторові необхідно проаналізувати, щоб оцінити:

1. Доцільність цитат і обгрунтованість їх обсягу;

2. точність цитування реальну й смислову;

3. відповідність того, як автор тлумачить її дійсний сенс, щодо змісту цитати.

1) Доцільність цитат і обгрунтованість їх обсягу:

а) Обґрунтованість цитування

Щоб перевірити обгрунтованість вживання цитат, потрібно передусім знати, з якою метою цитують інших авторів і інші тексти взагалі і з яким випадком уживання цитат мають мають значення у кожному конкретному випадку.

Поширені цілі цитування:

1. вдатися до затвердження визнаного авторитету, щоб спертися на нього в своїх доказах або спростуваннях (для того, хто цитує такі твердження — це аксіоми);

2. спертися на цитату як на аналізований (критикований цілком або частково) об'єкт, щоб показати помилки або правильність цитованого тексту;

3. скористатися виразним, яскравим за формою вираженням думки для більшої переконливості доказу або спростування (так удаються до прислів'я або приказки, щоб максимально гостро й стисло виразити саму суть і пожвавити текст);

4. документально підтвердити свої висновки і положення (цитата як факт);

5. проілюструвати те, що затверджується або спростовується в тексті (приклади в мовознавчих працях і т. п.).

Тому існує визначення Цитатність — це не просто велика кількість цитат, це цитати, що використовуються не за призначенням або замість власної думки.

Цитатність у сьогоднішній практиці:

1. Коли цитатами прагнуть підмінити аргументацію.

2. Коли автор для підкріплення власної позиції удається до цитат, що зовсім не виражає висловлену ним думку.

3. Коли автор просто не може утриматися від цитування, хоча великої необхідності в цьому немає.

б) Обсяг цитат.

Він повинен бути відповідний меті, заради якої приводиться цитата.

Отже, редакторові потрібно визначити:

• чи обгрунтовано спожиті цитати, чи виправдані вони за значенням і метою;

• збагачують або засмічують твір;

• чи допомагають авторові вирішувати поставлені їм перед собою завдання або приводяться формально, або через відсутність у автора власних думок.

2) Точність цитування:

а) буквальна точність цитування

Коли говорять про перевірку точності цитування, то найчастіше мають на увазі перевірку технічну — чи співпадає цитата з оригіналом буква в букву, слово в слово.

Помилки в цитати проникають передусім тому, що редактори не перевіряють цитати, повністю довіряючи авторові.

Як зменшити число таких помилок, коли у редактора немає можливості перевірити всі цитати?

• Зобов'язати автора підписувати кожну цитату, підтверджуючи цим, що вона перевірена за джерелом.

• Якщо всередині тексту не вказано джерело цитати, вимагати від автора, щоб він вказав джерело на полі сторінки оригіналу.

• Перевіряти цитати за джерелом хоча б вибірково. Така перевірка дасть уявлення, чи точний автор або недбалий. У другому випадку треба повернути оригінал авторові для додаткового вивіряння цитат.

• Перевіряти цитати в коректурних відтисненнях за джерелом або за перевіреним раніше оригіналом. Це допоможе позбавитися від помилок в цитатах із-за промахів складача (той, хто набирає) і коректора.

б) Смысловая точність цитування Перевірка смислової точності цитування складніша, ніж перевірка буквальної точності.

При буквальній точності цитування (слово в слово, буква в букву, знак в знак) цілком можлива неточність смислова, коли сенс цитати спотворюється по суті.

Це відбувається в наступних випадках:

• Цитату обривають там, де закінчуються слова, які узгоджуються з точкою зору щотого, хто цитує, і починаються слова, які з нею розходяться.

• Цитовані слова чи речення письменник вириває з контексту заради того, щоб простіше критикувати автора, якого цитує.

• Цитують якесь положення, що відноситься до певних умов і певного часу як загальне, а в самій цитаті читач це не завжди може зрозуміти і оцінити.

• Переказують цитованого автора, вставляючи деякі слова, що беруться в лапки.

• Той, що цитує, неправильно коментує чи тлумачить цитату.

в) Приховане цитування

Текст цитати не можна правити, навіть якщо автор цитованого тексту припустився помилки. У цих випадках той, що цитує може поставити поряд із помилковим місцем знак питання в дужках, що супроводжує цитату приміткою з виправленою помилкою. Те ж саме стосується прихованих цитат, але якщо прямі цитати хоч якоюсь мірою виділяються лапками, то приховані цитати можуть бути прийняті редактором або коректором за авторський текст.

г) авторство і персонаж цитати

Трапляється, що автори приписують цитату не тому авторові, якому вона належить, або відносять персонажа в ній до іншої особи.