Тема 10

ДОМОГОСПОДАРСТВО ЯК СУБ'ЄКТ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

П План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

10.1. Домогосподарство та його ознаки.

10.2. Домогосподарства як постачальники ресурсів і виробники товарів та послуг.

10.3. Домогосподарства як споживачі благ та заощадити доходів.

10.4. Родинний розподіл доходів. Резюме

Ключові поняття та терміни

домогосподарство функції домогосподарств функціональний розподіл доходів

споживчі видатки товари щоденного вжитку товари тривалого корис­тування заощадження

від'ємні заощадження організовані та неорганізовані заощадження вимушені заощадження родинний розподіл доходів квінтилі й децилі крива Лоренца коефіцієнт Джині політика соціального захисту

Як відомо з моделі кругопотоку ресурсів, продуктів і доходів, первинними економічними одиницями в ринковій системі є домогосподарства та фірми. У цій темі з'ясуємо основні ознаки домогосподарств, їх економічні функції та особливості поведінки в країнах з ринковою економікою і в умовах перехідної економіки України.

10.1. ДОМОГОСПОДАРСТВО ТА ЙОГО ОЗНАКИ

Сутність домогосподарства та його ознаки

Згідно з аналізом моделі кругопотоку, домогосподарство можна визначити як економічну одиницю, що складається з однієї або більше осіб, постачає економіку ресурсами і використовує отримані кошти

Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки

для купівлі товарів і послуг, які задовольняють потреби людини. Як синоніми до поняття домогосподарства також використовують терміни домашнє господарство та сімейне господарство.

Поняття сім'ї (родини) і домогосподарства близькі, але не тотожні. Сім'я здебільшого є соціальною основою домогоспо­дарства, проте домогосподарство може складатися і лише з однієї особи. Сім'я - це двоє або більше людей, пов'язаних родинними зв'язками, які об'єднані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою. Сім'я є первинною суспільною одиницею, натомість домогосподарство - одиниця економічна. Термін сімейне господарство власне наголошує і на тісній спорідненості понять сім 'я та домогосподарство, і на відмінності між ними.

Система національних рахунків використовує повніше визначення поняття домогосподарства: невелика група людей, що проживають в одному помешканні, повністю або частково об'єднують свої доходи і майно, спільно споживають певні види товарів та послуг. Це тлумачення акцентує увагу на таких важливих аспектах, як спільне житло, спільні бюджет і ведення господарства, узгоджене ухвалення економічних рішень.

Домогосподарства можна класифікувати за низкою демогра­фічних та економічних ознак. Важливими демографічними характеристиками домогосподарств є їх чисельність, склад та місце проживання. Основним економічним критерієм, за яким поділяють домогосподарства, є рівень їхніх доходів та багатства. До аналізу диференціації домогосподарств за рівнем доходів повернемося дещо згодом, а спершу з'ясуймо демографічні відмінності.

В Україні налічується близько 17,5 млн домогосподарств. З них понад дві третини (понад 12 млн.) проживає в містах, і лише 5,5 млн - у сільській місцевості. Цікаво зауважити, що попри тривалий процес скорочення чисельності населення в Україні кількість домашніх господарств збільшується. Ймовірно, це відображає тенденції до відокремлення молодих сімей, зростання кількості розлучень і, як наслідок, зменшення кількості осіб в одному домогосподарстві.

Процеси зменшення розмірів домогосподарств в Україні простежуються упродовж декількох сторіч. Якщо у XVII ст. пересічна сім'я в Україні налічувала майже 7 осіб, у XVIII ст. - 6 осіб, у XIX ст. - понад 5 осіб, то в середині XX ст. - лише 3,2 особи. Згідно з даними за 2002 рік, середній розмір домогосподарства в Україні становив 2,71 особи. До того ж, понад 70% домогосподарств _ Гема 10

складається з однієї, двох або трьох осіб, і менше 10% - з п'яти та більше осіб. Водночас понад половина домогосподарств (57,5%) не мають дітей, а серед домогосподарств з дітьми 62% мають одну дитину і 32,5% - двох. Ці дані досить промовисто свідчать не лише про серйозні економічні проблеми у недалекому майбутньому, пов'язані з процесом старіння населення, але й про реальну загрозу самому існуванню українського етносу.

Внесок українських учених у теорію функціювання домогосподарств¹.

Домогосподарство, як одну з первинних економічних одиниць, сьогодні активно досліджують на макро- та мікроекономічному рівнях. З погляду системи національних рахунків, домогосподарства становлять один з п'яти інституційних секторів національної економіки. Сучасна макроекономічна наука володіє ефективним інструментарієм аналізу поведінки домогосподарств у сфері споживання та заощадження. Вагомий внесок у розвиток цієї теорії зробили відомі вчені минулого сторіччя Дж. М. Кейнс, І. Фішер, М. Фрідман, Ф. Модільяні.

На мікроекономічному рівні аналіз поведінки домогосподарств ґрунтується на концепції раціональності економічної поведінки людини і використовує теорію граничної корисності та інстру­ментарій кривих байдужості. Водночас прихильники інсти­туціоналізму вважають, що доцільно зважати передусім на структуру домогосподарств, соціальні норми і суспільні цінності, проблеми невизначеності та неповноти інформації тощо. Представ­ники нової економічної теорії домогосподарства на чолі з лауреатом Нобелівської премії Г. Бекером наголошують на важливості виробничої функції домогосподарств у сучасних умовах.

Різноманітні аспекти поведінки та функціювання домого­сподарств активно досліджували вітчизняні вчені. Ще в XIX ст. Д. Журавський вважав, що потрібно аналізувати функціювання домогосподарств на основі вивчення цілої системи показників: природних умов, народного побуту (житло, одяг, харчування, звичаї), відносин власності (облік майна, податків, прибутків, праці, державного господарства та управління) тощо. Ці методичні підходи широко використовували в дослідженнях представників

'Виклад більшої частини цього підрозділу грунтовано на матеріалах праць професора С. М. Злупка.

Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки ₃₂₉

Чернігівської школи земської статистики - О. Русова, П. Чер-вінського та В. Варзара. їхня програма досліджень передбачала аналіз економічних умов життя домогосподарств, соціальних та етнічних відносин, побуту населення, особливостей землеволодіння та землеробства. Новаторський підхід Чернігівської статистичної школи до обстеження сімейних господарств було згодом поширено в межах усієї Російської імперії.

Оскільки у XIX ст. більшість населення України проживала на селі, природно, що українські економісти зосереджували увагу на всебічному аналізі функціювання сільських домогосподарств. Наприклад, С. Подолинський досліджував господарське становище українського селянства, В. Навроцький з'ясовував причини майнової диференціації селянських домогосподарств Галичини, а В. Барвінський наголошував на ролі ощадливості та організації дешевого кредиту для зміцнення селянських господарств. Його економічна програма передбачала захист дрібних виробників і розвиток ремісництва та промислу. Дуже сучасно звучать міркування вченого щодо значення духу під­приємництва та господарської ініціативи для повноцінного функцію­вання домогосподарства в ринкових умовах.

У багатющій науковій спадщині Івана Франка є й серйозні економічні дослідження. І. Франко аналізував становище селянських господарств після реформи 1 848 р. Він подав докладний аналіз факторів розвитку селянського господарства, активно використовуючи і статистичні методи. Важливою передумовою поліпшення ситуації на селі Франко вважав запровадження наукового підходу до процесу господарювання. Водночас учений досліджував також економічні умови життя робітничих родин, опублікував низку досліджень, присвячених бюджетові робітничих сімей.

Видатний український статистик Ф. Щербина присвятив свої дослідження аналізові бюджетів селянських господарств. Продов­жуючи традиції української школи земської статистики, він розробив програму бюджетних досліджень, яка повністю охоплю­вала селянське господарство: його склад, річний обіг виробництва і споживання з чітким розмежуванням натуральних та грошових складників видатків і доходів, його грошовий баланс. Учений наголошував на важливості високої точності в бюджетних дослідженнях. Ф. Щербина вказував на тісну залежність між бюджетами селянських господарств та державним бюджетом, тобто на взаємозв'язки між мікро- та макроекономічним рівнями аналізу. Ще за життя українського вченого визнали засновником бюджетної статистики домогосподарств.

330

Відомий економіст початку XX ст., засновник економетричної науки П. Чомпа наголошував на ролі ощадливості в селянському господарстві. Праця видатного українського економіста Є. Слуцького "До теорії збалансованого бюджету споживача" (1915) започаткувала новий етап в аналізі бюджетів домогосподарств. Розроблені на основі теорії Є. Слуцького математичні моделі поведінки споживача мали вагомий вплив на розвиток сучасної мікроекономічної теорії.

Загалом, на думку визнаного фахівця в царині історії української економічної думки професора С. Злупка, дослідження українськими вченими проблем функціювання домогосподарств характеризу­валися глибиною, масштабністю та усебічністю. За своїми принципами, теоретичними засадами та інструментарієм вони часто були новаторськими і сягали світового рівня.

10.2. ДОМОГОСПОДАРСТВА ЯК ПОСТАЧАЛЬНИКИ РЕСУРСІВ І ВИРОБНИКИ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ

Домогосподарство, як одна з первинних економічних одиниць ринкової системи, виконує низку важливих функцій. З погляду сучасної економічної теорії, домогосподарства в ринковій системі є постачальниками ресурсів, виробниками товарів та послуг, споживачами благ і заощадниками доходів.

Домогосподарства як постачальники ресурсів

Згідно з простою схемою кругопотоку, домогосподарства в ринковій економіці є власниками усіх чотирьох видів ресурсів -землі, капіталу, праці та підприємницького хисту, і постачають ці ресурси фірмам. Водночас реальна картина складніша. Навіть у країнах із розвинутою ринковою економікою частина матеріальних ресурсів (землі й капіталу) перебуває у власності держави. З іншого боку, більшість фірм самі володіють капітальними благами, які використовують, а домогосподарства часто володіють капіталом лише опосередковано через власність на підприємства.

В умовах перехідної економіки України ситуація дещо інша, що зумовлено особливостями її історичного розвитку. За командно-адміністративної системи колишнього СРСР домогосподарства могли певною мірою розпоряджатися тільки людськими ресурсами. Усі матеріальні ресурси перебували в так званій загальнонародній власності.

Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки

331

За ринкової трансформації економіки в Україні було відновлено право приватної власності. Процеси роздержавлення і приватизації дали змогу домогосподарствам претендувати на частину колишньої загальнодержавної власності. Проте, наприклад, частка основних засобів виробництва, яка перебувала у приватній власності на кінець 2000 року, становила лише 4%, тоді як на державну, комунальну та колективну власність припадало відповідно 32,6, 21,9 та 41,3%.

Подібна ситуація складається і стосовно власності домо-господарств на природні ресурси. Згідно з Конституцією України, природні надра (корисні копалини), лісові та водні ресурси належать народові України. Значним кроком уперед стало реформування сільського господарства країни, яке уможливило приватну власність на землю. Орні землі колишніх колгоспів розпаювали і поділили між селянами. Проте досі зберігається мораторій на право купівлі-продажу сільськогосподарських земель. До того ж, ефективність використання нових сприятливих можливостей низька, оскільки культуру господарювання на землі, якою завжди славилася Україна, за понад сім десятиріч культивування соціалістичних методів ведення господарства значною мірою втрачено.

Отже, на сучасному етапі ринкової трансформації економіки України, масштаби власності домогосподарств на матеріальні ресурси значно нижчі, ніж у країнах з розвиненою економікою.

Низка серйозних проблем пов'язана і з використанням людських ресурсів домогосподарств. Пропозиція ресурсу праці істотно перевищує попит на нього в абсолютній більшості регіонів країни, за винятком, можливо, столиці. Натомість офіційно зареєстрований рівень безробіття не перевищує 4% (за даними Міжнародної організації праці - близько 9%). Відтак можна говорити про значні масштаби прихованого безробіття в Україні. За різними оцінками, цей показник може сягати третини працездатного населення. Унаслідок неможливості знайти роботу в Україні, мільйони українських громадян подаються на заробітки, передовсім до Росії, Італії, Португалії, Греції, Іспанії, Польщі, Чехії. А це, як не прикро, призводить до руйнації соціальних основ домогосподарств.

Уже впродовж багатьох десятиліть в Україні складається драматична ситуація з таким непересічним ресурсом домо­господарств, як підприємницький хист, що зазвичай притаманний незначній частині населення (за оцінками - лише близько 5%). Українське селянство, багато кращих представників якого володіли справжнім даром господарювання на землі, зазнало непоправних втрат у першій половині минулого сторіччя унаслідок двох світових __ тема 10

і громадянської воєн, селянських антибільшовицьких повстань 1920-х років, штучного голодомору 1933 року.

Водночас і в інших сферах економіки можливості для вияву і розвитку схильності до підприємництва були вкрай обмеженими. Адміністративно-командна система потребувала здебільшого не ініціативи чи нестандартних виробничих рішень, а мовчазного виконання строго визначених функцій та планових завдань. Люди, які намагалися ефективніше використати альтернативні підходи або здійснити звичайні (у загальноприйнятому розумінні) ринкові операції, часто опинялися поза законом.

І сьогодні, на етапі ринкових перетворень економіки України, створення сприятливого середовища для реалізації підприєм­ницьких здібностей домашніх господарств ще далеко не завершено. Досі не усунуто серйозних перешкод до розвитку малого та середнього бізнесу. Підприємницький хист українських громадян загартовується у спартанських умовах човникової торгівлі, у боротьбі з недосконалістю законодавства та системи оподаткування і свавіллям чиновників різних рангів. Водночас успіхи багатьох українських підприємств, і на міжнародних ринках також, свідчать про високий потенціал вітчизняного людського капіталу.

Домогосподарства як одержувачі доходів. Функціональний розподіл доходів

Платежі за запропоновані на ринку ресурси становлять доходи домогосподарств. Функціональний розподіл доходів вказує, яка частина грошового доходу суспільства припадає на кожен з чотирьох видів ресурсів.

У країнах із розвиненою економікою, всупереч пропагованому за радянських часів уявленню про експлуататорську суть капіталіс­тичного ладу (тобто ринкової системи), найважливішим джерелом доходів є плата за працю - заробітна платня. Зокрема в економіці США на неї припадає майже три чверті сумарного доходу. Майже десяту частину доходу тут становлять доходи одноосібних власників (лікарів, правників, фермерів, власників невеликих фірм), які за своїм економічним змістом є фактично поєднанням заробітної плати, прибутку, ренти і процента. Доходи від володіння матеріальними ресурсами - рента (плата за землю) і процент (плата за капітал) разом із прибутками корпорацій становлять менше ніж п'яту частину сумарного доходу амери­канських домогосподарств.

Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки ₃₃₃

В Україні напередодні краху адміністративно-командної системи основна частка доходів, отриманих домогосподарствами (близько двох третин), також припадала на заробітну плату. Іншими важливими джерелами доходів населення були урядові трансферні платежі (пенсії, допомоги, стипендії) та, особливо в сільській місцевості, надходження від особистого підсобного господарства.

З початком ринкового реформування економіки України реальні доходи до м о господарств істотно знизилися, а їх структура помітно погіршилася. Різко зросла частка негрошових доходів -надходження від ведення особистого підсобного господарства становили у 1994 - 1995 роках понад 30% усіх доходів домо-господарств. Частка оплати праці у їх сукупному доході зменшилася в цей час до 40%. Водночас частка трансферних платежів не перевищувала 10%, тобто допомога держави в найскрутніші для населення часи була не надто вагомою.

Тільки з відновленням в Україні економічного зростання ситуація почала поліпшуватися. Постійно зростає частка оплати праці в доходах домогосподарств. Збільшується частка доходів, отриманих у грошовій формі. Зростає частка доходів від під­приємницької діяльності та власності. На державні соціальні виплати упродовж останніх років припадає приблизно п'ята частина доходів домогосподарств. Водночас понад третина всіх доходів сільських домашніх господарств і далі пов'язана з веденням особистого підсобного господарства.

Окрім даних, які фіксує офіційна статистика, частину своїх людських ресурсів домогосподарства пропонують в тіньовій економіці. Масштаби тіньового сектору в країнах з розвиненою економікою становлять пересічно 5 - 15% валового внутрішнього продукту, залежно від специфіки конкретної країни. У країнах з перехідною економікою ситуація складніша. Тут частка тіньового сектору на певному етапі розвитку нерідко сягає половини офіційного обсягу виробництва товарів і послуг.

В Україні масштаби тіньової економіки були особливо значними в середині 1990-х років, коли вони, за різними оцінками, становили 40 - 60% від офіційного валового внутрішнього продукту країни. Водночас між різними видами доходів домогосподарств у межах тіньової економіки існують серйозні відмінності. З одного боку, частина цих доходів припадає на відверто кримінальні види діяльності - торгівлю наркотиками, зброєю, людьми. Натомість більша частина доходів пов'язана з приховуванням діяльності з виробництва товарів і надання послуг для уникнення сплати

334

податків. Ймовірно, що з поліпшенням економічного становища в країні, створенням сприятливих умов для розвитку малого бізнесу, реформуванням системи оподаткування тощо ситуацію вдасться поліпшити.

Справді, в останні декілька років завдяки низці заходів держави, покликаних сприяти виходу економіки з тіні, масштаби тіньового сектору в Україні дещо зменшилися. Сьогодні серед фахівців і в суспільстві загалом триває дискусія щодо можливості та умов амністії некримінальних тіньових капіталів.

І, нарешті, вагомим джерелом доходів домогосподарств в Україні стали доходи від продажу праці та підприємницького хисту поза межами України. За різними оцінками, у трудовій міграції сьогодні перебуває до 7 млн. українських громадян, хоча більш обґрунтованими видаються цифри 4-5 млн. Якщо кожен із заробітчан передає на Батьківщину 1,0 - 1,5 тис. доларів США на рік, то в масштабі країни це може становити 4-7 млрд доларів.

Домогосподарства як виробники товарів та послуг

Домогосподарства можуть використовувати свої ресурси і самостійно виробляти товари та послуги. Залежно від його мети, таке виробництво у межах домогосподарств поділяють на ринкове і неринкове. У першому випадку домогосподарства постачають вироблені товари та послуги для продажу на ринку, у другому -використовують для власного споживання.

Виробництво товарів і послуг для продажу здійснюють некорпоративні підприємства, які перебувають у власності домогосподарств. Така організація процесу виробництва має низку вагомих переваг. Некорпоративні підприємства домогосподарств можуть гнучкіше реагувати на зміни попиту на ті чи інші товари і задовольняти потреби споживачів, швидше пристосовуватися до змін в умовах господарювання, оперативно приймати ефективні виробничі рішення.

Результати ринкового виробництва домогосподарств врахову­ють в обчисленні валового внутрішнього продукту країни. Натомість абсолютної більшості неринкових виробничих операцій не додають до складу ВВП. Основними компонентами неринкової діяльності домогосподарств є робота в особистих підсобних господарствах та домашні послуги (приготування їжі, прибирання і дрібний ремонт житла, догляд за дітьми, хворими, інвалідами тощо).

Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки

Основними видами ринкової виробничої діяльності домо-господарств в Україні є ведення фермерського та особистого підсобного господарства, ремісництво (народні промисли), човниковий бізнес і дрібна роздрібна торгівля (ятки, крамнички), автотранспортні перевезення. За роки реформування економіки України масштаби ринкового виробництва домогосподарств суттєво зросли. Зокрема 2002 р. в домашніх господарствах вироблено приблизно три чверті усієї сільськогосподарської продукції. Загалом частка домогосподарств у новоствореній доданій вартості у сфері виробництва товарів зросла більш ніж удвічі й сягнула позначки 25%.

Значна частина ринкової виробничої діяльності домо­господарств в Україні припадає на неформальний сектор економіки. Сюди відносять частину обсягів продажу і перепродажу продукції сільського господарства та деяких інших товарів, будівельні й ремонтні роботи, автотранспортні перевезення, випадкові заробітки тощо.

Збільшення обсягу виробництва товарів і послуг у межах домогосподарств має об'єктивні передумови. Передовсім це дає змогу розширити коло учасників економічної діяльності та ефективніше використовувати людський капітал. Праця вдома дає змогу зекономити час на дорогу й уникнути витрат на транспорт, а також поєднати роботу з доглядом за дітьми. Очевидно, що останній з чинників особливо важливий для жінок, частка яких у робочій силі зростає.

Водночас бурхливий технологічний поступ істотно розширює можливості роботи вдома для представників багатьох професій. Завдяки персональним комп'ютерам та доступові до всесвітньої мережі Інтернет працювати вдома можуть тепер бухгалтери і дизайнери, конструктори та науковці.

10.3. ДОМОГОСПОДАРСТВА ЯК СПОЖИВАЧІ БЛАГ ТА ЗАОЩАДНИКИ ДОХОДІВ

Домогосподарства як споживачі товарів і послуг

Переважну частину коштів, отриманих від продажу ресурсів землі, капіталу, праці та підприємницького хисту, домогосподарства витрачають на споживання. У країнах із розвиненою економікою

на споживчі видатки домогосподарств припадає часто до двох -----------------

336

третин валового внутрішнього продукту. В Україні упродовж декількох останніх років ця частка становить близько 55%.

Усі споживчі видатки домогосподарств поділяють на три основні категорії: видатки на товари щоденного вжитку, видатки на товари тривалого користування, видатки на послуги. Товари щоденного вжитку - це споживчі товари зі сподіваним терміном використання до трьох років (продукти харчування, переважна частина одягу, канцтовари, пальне для автомобілів тощо). Товари тривалого користування - товари, сподіваний термін використання яких перевищує три роки (наприклад, телевізори, холодильники, меблі, легкові автомобілі). Видатки на послуги - це оплата житла та інших комунальних послуг, освітніх послуг, послуг транспорту тощо.

Характерною особливістю структури споживчих видатків домогосподарств у країнах з розвиненою економікою є зростання частки на оплату послуг. Зокрема в економіці США 2000 р. видатки домашніх господарств на послуги становили 58% усіх споживчих видатків, тоді як видатки на товари поточного вжитку - 30%, а на товари тривалого користування - лише 12%.

Перш ніж говорити про споживчі видатки домогосподарств в умовах перехідної економіки України, варто згадати про особли­вості їхнього споживання за адміністративно-командної системи. Найхарактернішою рисою цього періоду було існування постійного дефіциту багатьох видів товарів. Нинішньому поколінню важко уявити собі щоденне вистоювання в чергах за найнеобхіднішими товарами, очікування упродовж місяців і років на можливість придбати телевізор, холодильник, не кажучи вже про автомобіль. У ситуації, коли рішення про те, що, як і для кого виробляти ухвалювались не ринком через механізм взаємодії попиту на товари та їх пропозиції, а централізованими плановими органами, більшості споживчих товарів завжди бракувало.

Прикрою, але закономірною особливістю динаміки споживчих видатків домогосподарств на перехідному етапі розвитку національ­ної економіки стало стрімке зростання частки на придбання продовольчих товарів. Сьогодні видатки сімейних господарств на харчування становлять приблизно дві третини їхнього викорис­товуваного доходу (тобто доходу, зменшеного на величину особистих податків). Для порівняння, у країнах з розвиненою економікою ця частка не перевищує 15 - 20%.

В останні роки зросла частка видатків домогосподарств, що припадає на оплату послуг. Проте, на жаль, більшою мірою це

Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки

пов'язано не з поліпшенням якості та асортименту послуг, а з помітним підвищенням цін і тарифів на комунальні послуги, які були непропорційно низькими за адміністративно-командної системи. Видатки на придбання товарів тривалого користування зменшилися порівняно з 1991 р. у декілька разів. Однак сьогодні, після відновлення 2000 р. економічного зростання, їх частка у споживчих видатках домогосподарств доволі динамічно зростає.

Домогосподарства як заощадники доходів

Домогосподарства заощаджують, якщо вони не повністю витрачають свої поточні доходи на придбання товарів і послуг. Заощадження - це та частина використовуваного доходу, яка не витрачається на споживання. Заощадження домогосподарств відіграють дуже важливу роль, бо саме вони є основним джерелом інвестицій, які визначають розвиток економіки країни. Водночас зростання заощаджень, зокрема в країнах з перехідною економікою, має вагоме соціальне і політичне значення, оскільки сприяє підвищенню життєвого рівня населення та його соціальної захищеності, зміцненню середнього класу в суспільстві й посиленню його фінансової незалежності.

Якщо люди заощаджують частину свого поточного доходу, вони керуються різними мотивами. Це і прагнення забезпечити собі певний життєвий рівень після виходу на пенсію, потреба подбати про освіту дітей, бажання мати деякі резервні кошти на випадок непередбачених обставин (хвороби, нещасного випадку чи втрати роботи) або залишити спадок дітям чи онукам. Багато домо­господарств поступово нагромаджують кошти для придбання житла, автомобіля чи інших товарів тривалого користування. Ті, хто відчувають у собі схильність до підприємництва, заощаджують, щоб мати змогу відкрити власний бізнес.

Очевидно, що можливість заощаджувати визначається величиною доходу домогосподарства. У кожному суспільстві існує певна частина населення, чиїх доходів вистачає лише на поточне споживання. Навіть у країнах з розвиненою економікою ця частка становить декілька десятків відсотків, а в інших країнах може сягати і поза 80 - 90%. За низьких поточних доходів домогосподарство для підтримання певного життєвого рівня часто бере позику або використовує раніше заощаджені кошти (тобто витрачає більше, ніж заробляє). У цьому випадку кажуть, що воно має від'ємні заощадження.

- Тема 10

Окрім величини використовуваного доходу на заощадження впливає ще ціла низка чинників. Загалом, що вищий рівень багатства домогосподарств, то більше вони споживають і менше заощаджують. Розвиток ринків капіталу дає змогу використовувати позики для фінансування освіти дітей та придбання житла, автомобіля тощо. Існування дієвої системи соціального забезпечення і володіння деяким стандартним набором товарів тривалого користування також знижує потребу в заощадженнях. На процес заощадження впливають сподівання домогосподарств щодо розвитку економічної ситуації в країні та власних перспектив, демографічні чинники (склад сімї, місце проживання, рівень освіти, сектор зайнятості), зміни в оподаткуванні, зміни процентних ставок тощо.

Залежно від вигляду, якого набувають заощадження домо­господарств, вирізняють організовані та. неорганізовані заощадження. До організованих відносять заощадження у межах фінансової системи (вклади в національній та іноземній валюті в комерційних банках і небанківських фінансово-кредитних установах, придбання цінних паперів (акцій та облігацій) і страхових полісів). Неорга­нізовані заощадження - це готівка в національній та іноземній валюті, що зберігається безпосередньо в домогосподарств. Неорганізовані заощадження можуть набувати також і натуральної форми (придбання товарів тривалого користування).

Для розуміння особливостей заощаджень домогосподарств в Україні знову ж таки треба згадати часи адміністративно-командної системи. Як вже зазначалося, домогосподарства тоді часто не мали змоги придбати багато потрібних їм товарів. Це зумовлювало зростання так званих вимушених заощаджень, коли люди відкладали гроші з надією, що економічна ситуація поліпшиться, і бажані товари та послуги стануть доступнішими. Після розпаду СРСР Україна взяла на себе зобов'язання щодо повернення цих знецінених заощаджень, загальна сума яких становить майже 132 млрд гривень.

Натомість у перші роки ринкових перетворень в Україні, як і в більшості країн з перехідною економікою, рівень заощаджень домогосподарств істотно знизився. Україна не стала винятком. У період гіперінфляції 1992 - 1994 років домогосподарства в Україні активно витрачали заощадження, намагаючись пом'якшити наслідки різкого зниження реальних доходів. Для найбідніших верств населення це часто означало втрату не лише фінансових активів, але й частини майна. Оскільки вклади в банківській системі катастрофічне знецінювалися, домогосподарства віддавали перевагу зберіганню готівки, зокрема в іноземній валюті.

Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки

Після помітного зниження темпів інфляції і запровадження восени 1996 р. повноцінної національної грошової одиниці - гривні, українські домогосподарства доволі швидко відновили довіру до банківської системи. Навіть фінансова криза 1998 р. лише дещо пригальмувала темпи зростання організованих заощаджень домогосподарств.

З відновленням в Україні економічного зростання чітко простежується ще одна важлива тенденція - збільшення схильності до заощадження в національній валюті. Темпи зростання вкладів у гривнях вищі, ніж темпи зростання валютних вкладів. Загалом частка вкладів населення як відсоток ВВП перевищує сьогодні 14%. Водночас, за різними оцінками, приблизно дві третини заощаджень домогосподарств і досі зберігаються у вигляді готівки в національній та іноземній валюті.

10.4. РОДИННИЙ РОЗПОДІЛ ДОХОДІВ

Вочевидь найважливішою ознакою, за якою можна класифі­кувати домогосподарства, є їхній рівень доходів та майновий рівень. У будь-якому суспільстві є дуже багаті і вкрай бідні домо­господарства. Особливості привласнення національного доходу в межах суспільства аналізують за допомогою родинного розподілу доходів. Родинний розподіл доходів - це розподіл у країні викорис­товуваного доходу між різними домогосподарствами. Зазвичай родинний розподіл доходів виявляє значну майнову нерівність у суспільстві.

Для вивчення диференціації домогосподарств за рівнем доходів чи рівнем споживання їх поділяють на п'ять груп по 20% (квінтилі) або на десять груп по 10% (децилі) і з'ясовують, яку частку національного доходу привласнює кожна з цих груп. Загалом нерівномірність розподілу доходу в суспільстві характеризують за допомогою декількох інформативних показників.

Крива Лоренца графічно відображає відхилення від рівномірного розподілу доходів у суспільстві. Для її побудови по горизонтальній осі відкладають відсоток домогосподарств, а по вертикальній осі -сумарний відсоток доходу, який привласнюють ці родини. За рівномірного доходу 20, 40, 60, 80 та 100% усіх домогосподарств привласнювали б відповідно 20, 40, 60, 80, і 100% доходу. Графічно цю ситуацію ілюструє лінія 45° (див. рис. 10. 1). Реально ж, найбідніші 20% домогосподарств привласнюють значно менше, ніж 20% доходу, і крива Лоренца відхиляється від лінії 45°. Що вища

-^

нерівномірність розподілу доходу в суспільстві, то далі від цієї лінії лежить крива Лоренца.

Нерівномірність розподілу доходів різна в різних суспільствах. Серед країн з розвиненою економікою найрівномірніший розподіл доходів простежується в Японії, де доходи найбагатших 20% домогосподарств лише в чотири рази перевищують доходи 20% найбідніших сімей. У Сполучених Штатах та Великій Британії це відношення близьке до дев'яти. У країнах, що розвиваються ситуація значно драматичніша. Наприклад, у Бразилії найбагатші 20% родин отримують доходи більш ніж у ЗО разів вищі за доходи найбідніших 20% домогосподарств.

В Україні за час ринкового реформування економіки ступінь майнового розшарування населен­ня значно зріс. Доходи найбагат­ших 20% домогосподарств у 6-7 разів перевищують доходи най­бідніших 20Уо населення. В умовах перехідної економіки України диференціація домогосподарств дещо послаблюється завдяки на­туралізації споживання - вико-ристанню сільськогосподарських продуктів, отриманих з особистих підсобних господарств. Водночас

80

Відсоток домогосподарств Рис. 10.1. Крива Лоренца

доходи, одержані в тіньовій економіці, сприяють поглибленню розшарування населення, оскільки простежується чітка тенденція: тіньові доходи помітно зростають при переході до вищих децильних груп.

Іншим важливим показником нерівності доходів у суспільстві є коефіцієнт Джині. Коефіцієнт Джині обчислюють на підставі кривої Лоренца як відношення площі фігури, обмеженої лінією 45° та кривою Лоренца, до площі трикутника, обмеженого лінією 45°, горизонтальною віссю та правою ординатою (див. рис. 10. 1). Легко бачити, що величина коефіцієнта Джині змінюється в межах від нуля до одиниці й зростає зі зростанням нерівномірності розподілу.

Пом'якшення нерівності розподілу доходів у суспільстві є одним з найважливіших завдань держави в ринковій економіці. Щоб розв'язати цю проблему, уряд використовує систему оподаткування та трансферні платежі. Дії уряду, спрямовані на досягнення більш рівномірного розподілу доходів у суспільстві, мають бути

Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки

продуманими і виваженими, оскільки активний перерозподіл доходів може знижувати стимули до праці й негативно впливати на перспективи економічного зростання країни. Загалом проблема компромісу між рівністю та ефективністю є одним з ключових виборів, перед якими постає кожне суспільство.

Для пом'якшення гостроти проблеми нерівності доходів цивілізовані країни здійснюють політику соціального захисту населення. Ефективність і масштаби цієї політики визначаються головно рівнем розвитку економіки країни та системою суспільних цінностей. Особливо високого рівня соціальної захищеності досягнуто в скандинавських країнах та деяких інших державах Європи.

У країнах з перехідною економікою основними складниками соціального захисту є пільги окремим категоріям населення, соціальна допомога, тобто надання життєвих благ соціальне вразливим групам населення та соціальне страхування. Прискіп­ливий аналіз чинної системи пільг в Україні дає підстави зробити висновок про її недієвість та неефективність. Як свідчать результати досліджень, 10% найзаможніших домогосподарств отримують більші ніж удвічі вищі суми пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг і більш ніж у 13 (!) разів вищі суми пільг на санаторно-курортні послуги, транспорт і зв'язок, ніж 10% найбідніших домогосподарств. Ймовірно, вихід у цій ситуації полягає в переході до адресних грошових виплат найбіднішим домогосподарствам.

^ Резюме

1. Домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з

однієї або більше осіб, постачає економіку ресурсами і використовує отримані кошти для купівлі товарів і послуг, які задовольняють матеріальні потреби людини. Важливими рисами домогосподарства є спільне житло, спільні бюджет і ведення господарства, узгоджене прийняття економічних рішень. Як синоніми до поняття домогосподарства часто використовують терміни домашнє господарство та сімейне господарство.

2. Домогосподарства можна класифікувати за низкою демографіч-

них та економічних ознак. Важливими демографічними харак­теристиками домогосподарств є їх чисельність, склад та місце проживання. Упродовж декількох сторіч в Україні простежується тенденція до зменшення розміру домогосподарств.

_{Твма 10}

3. Домогосподарство, як одна з первинних економічних одиниць ринкової системи, виконує низку важливих функцій. У ринковій системі домогосподарства постають як постачальники ресурсів, виробники товарів та послуг, споживачі благ і заощадити доходів.

4. Домогосподарства в ринковій економіці є власниками усіх чотирьох видів ресурсів - землі, капіталу, праці та під­приємницького хисту. В умовах перехідної економіки України масштаби власності домогосподарств на матеріальні ресурси істотно нижчі, ніж у країнах з розвиненою економікою. Водночас низка серйозних проблем пов'язана також з викорис­танням людських ресурсів домогосподарств.

5. Функціональний розподіл доходів вказує, яка частина грошового

доходу суспільства припадає на кожен з чотирьох видів ресурсів. У країнах з розвиненою економікою найважливішим джерелом доходів домогосподарств є плата за працю - заробітна платня. В Україні з початком ринкового реформування економіки реальні доходи домогосподарств істотно знизилися, а їх структура помітно погіршилася. Значну частину доходів домогосподарства в Україні отримують в тіньовій економіці. З відновленням економічного зростання ситуація поступово поліпшується.

6. Домогосподарства можуть використовувати наявні в них ресурси

і самостійно виробляти товари та послуги. Виробництво в межах домогосподарств поділяють на ринкове (товари і послуги пропонуються для продажу) та неринкове (їх використовують для власного споживання). Сьогодні існують об'єктивні передумови до посилення виробничої функції домогосподарств.

7. Переважну частину коштів, отриманих від продажу ресурсів,

домогосподарства витрачають на споживання. У країнах з розвиненою економікою на споживчі видатки домогосподарств може припадати до двох третин валового внутрішнього продукту. В Україні упродовж останніх років цей показник становить приблизно 55%.

8. Домогосподарства заощаджують, якщо вони не повністю витрачають свої поточні доходи на придбання товарів і послуг. Заощадження - це та частина використовуваного доходу, яка не витрачається на споживання. У країнах з розвиненою економікою заощадження домогосподарств є основним джерелом інвестицій, які визначають розвиток економіки країни. В Україні й досі приблизно дві третини заощаджень населення зберігається у вигляді готівки в національній та іноземній валюті.

Домогосподарство як суб'єкт ринкової економіки

343

9. Родинний розподіл доходів - це розподіл використовуваного доходу між різними домогосподарствами. Зазвичай родинний розподіл доходів виявляє значну майнову нерівність у суспільстві. Нерівномірність розподілу доходів є різною в різних суспіль­ствах. В Україні за час ринкового реформування економіки ступінь майнового розшарування населення істотно зріс.

10. Пом'якшення нерівності розподілу доходів у суспільстві є одним з найважливіших завдань держави у ринковій економіці Для розв'язання цієї проблеми уряди країн здійснюють політику соціального захисту населення. У країнах з перехідною економікою основними складниками системи соціального захисту є пільги окремим категоріям населення, соціальна допомога та соціальне страхування. Чинна система пільг в Україні недостатньо ефективна. Багато фахівців вважає, що доцільно замінити її системою адресної грошової допомоги.

344