6. Предмет та завдання генеалогії як сід.

Генеалогія – це допоміжна історична дисципліна, яка займається вивченням походження окремих осіб, сімей, родин, родів, встановлює спорідненість між індивідами, досліджує історію окремих осіб та родів та їх роль у суспільному, соціально-економічному та культурному житті суспільства.

Об’єктом дослідження генеалогії є окремі особи, сім’ї, родини і роди.

Предметом – дослідження відносин спорідненості між індивідами і родинами, усталення окремих фактів біографії осіб, історії сімей та родів.

Завдання генеалогії можуть трактуватись як дуже вузько - як просте встановлення факту спорідненості або її відсутності між особами, так і більш широко.

 В рамках в рамках широкого трактування, разом з реконструкцією родовідних, до предмету вивчення генеалогії відносять дослідження історичних біографій, історії сімей та їх майнового становища, соціального статусу, місця в системі держави, внеску в громадське та культурне життя окремих представників того чи іншого роду. У сучасній європейській та російській генеалогії остання тенденція помітно домінує. Тому зараз генеалогія постає як своєрідний міждисциплінарний напрям, як особливе відображення історизму суспільної свідомості нинішньої епохи. Наповнюються новим змістом традиційні зв'язки генеалогії з історичною наукою, відбувається її взаємодія з соціологією, соціальною психологією, історичною географією, демографією, антропологією, генетикою, медициною тощо.

Генеалогічні проблеми сьогодні є однією зі сфер діяльності, де найбільш активно проявляє себе зв'язок професійності та масової ініціативи, власне самостійного дослідницького руху звичайних любителів історії. Працівникам архівів щороку доводиться виконувати все більше генеалогічних запитів громадян, багато аматорів намагаються самотужки знайти відомості про своїх предків, з'ясувати історію власного родоводу. У зв'язку з цим постає проблема ефективного поєднання загального інтересу до генеалогії, з одного боку, і необхідної джерелознавчої професійності - з іншого. Генеалогічні факти, які традиційно були матеріалом для історичних досліджень, тепер слугують необхідними вихідними даними для значно більш широкого кола міждисциплінарних досліджень на різні теми. Генеалогія охоплює в цілісності не лише соціальні структури і відносини, як суспільна наука, а й біолого-генетичні, що вивчаються переважно природничими дисциплінами. Вивчаючи генеалогію, можна зрозуміти функціонування сім'ї та роду як соціальних інститутів, з'ясувати рівень соціальної мобільності в даному суспільстві. Тому зараз відбувається суттєве розширення хронологічних меж новітніх праць з генеалогії, з'являються спеціальні дослідження, присвячені недворянським суспільним верствам, окремим «нетрадиційним» генеалогічним народам і національностям, конфесіям, країнам, континентам тощо. Тим не менше, слід визнати безсумнівну залежність і певну підпорядкованість генеалогії джерелознавству, а отже й тісний зв'язок її розвитку з рівнем забезпеченості документами й незаперечними фактичними даними. Найважливішими завданнями генеалогії як науки у спеціальній теоретико-методологічній літературі зазвичай визначаються такі: а) розробка та застосування теорії вивчення історії зв'язків спорідненості та свояцтва; б) розробка та апробація методів та технологій по вивченню історії родів та історичних біографій; в) аналіз та реконструкція родовідних розписів, таблиць та генеалогічних древ; г) розробка та застосування методики генеалогічних досліджень; д) вивчення історії становлення та розвитку як наукових системи знань про роди та сім'ї.

Пропонується виділити окремо приватну генеалогію, що займається вивченням окремих сімей, родів, та загально-історичну, яка досліджує сукупність родів, що належать до певної соціальної групи або пов’язаних за місцем проживання чи походження. З її допомогою виявляють умови формування певних соціальних і територіальних груп.

Генеалогія тісно пов’язана з цілим рядом сід насамперед з геральдикою та біографістикою. Крім цього з просопографією, яку трактують як метод дослідження колективної біографії

Виникла генеалогія завдяки практичним потребам правлячих класів, тобто знання родоводу були необхідним на для визначення місця особи на драбині соціальної їєрархії; для спадкового права, причому не тільки в області спадкування майна, але й влади. В 18-19 столітті генеалогічні дані використовувались для підтвердження права особи або сім`ї на дворянський титул.

Роль генеалогії в історичному дослідженні визначається насамперед тим, що людина виступає одночасно як субєкт історичного процессу і обєкт історичного дослідження. Усі історичні закономірності проявляються через діяльність людей.

Особливе значення має генеалогія для вивчення історії періоду феодалізму.В середні віки походження людини прикріпляло її до певної соціальної верстви, визначало її поступки і думки.Шлюбні звязки між коронованими особами відігравали велику політичну роль.В ході політичної боротьби утворювались клани-суперники, а знання генеалогії допомагає реконструювати відносини між ними. «Генеалогічний фактор» відігравав важливу роль і в житті міського стану, особливо його верхівки - патриціату, влада якої набула спадкового характеру, а шлюбні союзи укладалися у вузькому колі. Своєрідні уявлення про престижність походження і гідні шлюбні союзи існувала і в середовищі середньовічного купецтва та ремісників, які вкладали в ці поняття дещо інший сенс, ніж дворяни. Для них гідність походження визначалася статусом вільної людини, членством у цеху чи гільдії, розмірами спадщини. Зрозуміле своєрідне поняття благородства було й середньовічному селянину, для якого його критеріями були майновий і соціальний статус, авторитет в общині, спадкове відбування посад в общинному управлінні тощо. У цілому, не дивлячись на те, що соціальна структура середньовічного суспільства й епохи нового часу допускала поповнення вищих привілейованих прошарків за рахунок найбільш підприємливих і обдарованих представників бюргерства і селянства, пануючі психологічні настанови забезпечували беззастережну дію принципу «чистоти» і «благородства» крові, який почав піддаватися сумніву лише в епоху занепаду самої феодальної системи.

Питання генеалогії не останню роль відігравали і в економічному житті епохи. За доби феодалізму права власності, перш за все на землю, були нерозривно пов'язані з соціальним статусом людини і також передавалися у спадок, тому вивчення проблем феодальних поземельних відносин неможливе без врахування таких факторів, як шлюби та їх роль у  формуванні крупного землеволодіння. 

Генеалогічний фактор справляв суттєвий вплив і на демографічні процеси в суспільстві, формуючи шлюбно-сімейні відносини

Важливе значення генеалогічний фактор мав і в політичній історії суспільства. Це, перш за все, стосувалося спадкового передавання верховної влади. Родовід тут визначав права і правонаступність правлячих династій.

Таким чином генеалогічний фактор мав величезну вагу буквально у всіх сферах життя європейського суспільства, особливо протягом ХІІ - ХІХ ст. Це і визначає можливості плідного використання генеалогії в дослідженнях з економічної історії, історії класової структури середньовіччя й нового часу, її динаміки, історії політичних і державних установ, влади, історичної демографії, етнічної історії й менталітету людей. 

Генеалогічні методи дослідження дають змогу вивчати історико-культкрне середовище, яке породжує діячів того чи іншого напрямку суспільного життяя.Так, до важливих висновків стосовно формування декабристської ідеології прийшов Н.Я.Ейдельман, вивчаючи генеалогію Муравйових і Луніних.

Генеалогія має важливе значення і для архівної справи. При описуванні особистих архівних фондів тільки знання родинних і сімейно-шлюбних звязків дозволяють виявити відношення різних на перший погляд документів до одного сімейного архіву. Генеалогічні відомості дають можливість розпізнавати адресатів і відправників листів, які не мають точної атрибуції.В архівній справі генеалогія відкриває також нові можливості в пошуку документів, що зберігаються в населення. Мова йде про пошук нащадків відомих людей минулого.

Генеалогія нерозривно повязана і з іншими науками, зокрема геральдикою(герби – символи сімейств, уособлювали також певні родові звязки), дипломатикою( вивчення документів надає дослідникам генеалогії нові дані), історією,сфрагістикою та іншими.

Щодо методів генеалогічних досліджень, за допомогою яких виконуються основні її завдання, то це: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних. Методологічне значення має процедура філософської рефлексії.

Історичний метод передбачає пізнання конкретної історії роду його духовних вартостей, динаміки і протиріч розвитку (потрібно відокремлювати факти, історичні дані про рід від міфологізації, легенд).

Біографічний метод пов'язаний з історичним, наприклад, історичне дослідження роду дає змогу проектувати життєвий шлях особистості.

Інформаційний метод певною мірою конкретизує біографічний (використовуються біографічні методики, зокрема інтерв'ю, анкети, тести; спогади родичів і близьких людей, збір документальних даних про родину).

Бесіда — це метод збирання необхідної інформації за спеціально розробленою програмою у процесі вербальної комунікації.