27

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

Кафедра трудового права

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

(РОБОТА)

з трудового права

на тему: ДЖЕРЕЛА ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Студента 3 курсу 2 групи факультету підготовки юристів для МЗС України Федоренка Олександра Олександровича Керівник: к.ю.н., асистент кафедри Красюк Т.В.

Національна шкала __________________ Кількість балів: ______Оцінка: ECTS ___ ____________ ______________________ ____________ ______________________

Члени комісії

м. Харків – 2013 рік

Зміст

Вступ 5

1. Поняття та класифікація джерел трудового права України 6

3. Міжнародні правові акти про працю 10

4. Закони України – провідні джерела трудового права 12

5. Підзаконні акти та локальні акти в системі джерел трудового права України 17

Судова практика – це досить об’ємний правовий масив, що вміщує в собі різноманітні як за походженням, так і за юридичною силою акти правосуддя: рішення, постанови, ухвали, листи, роз’яснення, накази. Прикладом такої диференціації актів правосуддя є судова практика щодо врегулювання трудових спорів. 21

У теорії трудового права досить проблемним питанням є включення до системи його джерел рішень Конституційного Суду України, а також керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України. 21

Розглянемо два рішення Конституційного Суду України, що прямо стосуються регулювання трудових відносин: 21

1) рішення від 9 липня 1998 р. у справі № 1-1/98 (справа про тлумачення терміна „законодавство”) [8]; 21

2) рішення від 29 жовтня 1998 р. у справі № 1-31/98 (справа про профспілку, що діє на підприємстві). 21

Слід зазначити, що правова природа цих рішень є досить специфічною, тому думки щодо правового становища рішень Конституційного Суду України в системі нормативно-правових актів висловлюються найрізноманітніші, оскільки Конституційному Суду України, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 150 Конституції України, надано право на „офіційне тлумачення Конституції України та законів України” . Саме здійснюючи це повноваження, Конституційний Суд України створює правові норми, хоча законодавець не визнає за цим судом правотворчої функції. Таким чином, виникає певна суперечність, адже за законом Конституційному Суду надано право вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Закріпивши за Конституційним Судом право на визнання неконституційними нормативних актів, законодавець надав йому опосередковане право скасовувати їх. Адже загальновідомо, що скасовувати нормативні акти може лише „рівний” або вищий за юридичною силою нормативний акт (хоча і в цій частині не все гаразд, оскільки скасовувати нормативний акт має право лише той орган, який його видав, або правонаступник такого органу, а як свідчить практика, досить рідко нормативний акт скасовується після визнання його Конституційним Судом України неконституційним). 22

Таким чином, враховуючи викладене, можна дійти висновку, що в даний час питання чи є рішення Конституційного Суду України джерелом трудового права залишається відкритим. Тим не менше, для теорії трудового права ці рішення мають значення. 22

Досить дискусійним є питання про юридичну природу керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України. З цієї проблеми існують різні погляди. Так, В.І. Прокопенко , С.О. Іванов , Р.З. Лівшиць відносять судову практику до джерел трудового права. Деякі автори дотримуються іншої думки. Однак вони вважають, що ці рішення мають велике значення для однакового застосування норм трудового законодавства, оскільки роз’яснюють як слід застосовувати конкретні норми [10]. 23

До керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що стосуються регулювання трудових відносин, належать постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів” від 6 листопада 1992 р. № 9, „Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками” від 29 грудня 1992 р. № 14, „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1 листопада 1996 р. № 9, „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27 березня 1992 р. № 6, „Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 р. № 4, „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” від 24 грудня 1999 р. № 13 та деякі інші. 23

Аналізуючи практику діяльності Верховного Суду України при здійснені даного повноваження, слід сказати, що така діяльність є важливою не лише для судів, а й для пересічних громадян, оскільки доступне роз’яснення того чи іншого положення сприяє тому, що громадяни в повному обсязі можуть захистити свої конституційні права і свободи [9]. 23

Роз’яснення Верховного Суду України сприяють також виробленню однакової судової практики при застосуванні законодавства, що сприяє створенню демократичних засад здіснення правосуддя в Україні. Про важливість питання однаковості правозастосування свідчить і те, що відповідно до ст. 94 Закону України „Про Конституційний Суд України”, „підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб’єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод” . 24

Свого часу С.В. Вільнянський наголошував, що значення судової практики є реальним фактом, і його неможливо усунути твердженнями, які ґрунтуються на тому формальному доводі, що судове рішення є обов’язковим лише у тій справі, в якій воно винесено. 24

Деякі науковці стверджують, що в України виникла базисна основа для нового в нашій державі юридичного явища – судового прецеденту. Такої думки дотримується, наприклад, Н.М. Пархоменко, який зазначає, що в Україні в перспективі можливе включення правового прецеденту до системи джерел права . 24

Проаналізувавши постанови Пленуму Верховного Суду України можна дійти висновку, що ці акти правосуддя є джерелом трудового права лише de-facto, а de-jure є класичними „роз’ясненнями законодавства” у світлі сучасного праворозуміння в Україні. А для впровадження в Україні прецедентного права слід вдосконалити діяльність „вищих” судів і запозичити певний досвід країн англосаксонської системи права з урахуванням національних правових традицій. 24

Висновки 25

Список використаної літератури 26

Вступ

Право на працю є основним конституційним правом громадян України. Воно проголошене ст. 43 Конституції України, визначається за кожною людиною і становить собою можливість заробляти на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку погоджується [1, ст.43 КУ].

Галузь трудового права – це одна з найбільш важливих галузей в системі права України, яка регулює право на працю і пов’язані з ним правовідносини. Її нормативне регулювання здійснюють численні різноманітні акти. Проте трудове законодавство постійно перетерпає значні зміни. З переходом до ринкової економіки з’явились нові соціальні та економічні інститути, які потребували детального регулювання Пристосовуючись до реалій сучасного світу законодавчий орган нашої країни повинен постійно оновлювати існуючі інститути трудового права. Відбувається зростання впливу на українські правовідносини норм міжнародного права. Трудове право не є виключенням.

Тема джерел трудового права на сьогодні є дуже актуальною. Відбувається зміна законодавчої бази, приймаються нові закони,а отже змінюються і джерела права.

В науці розглядають джерела права в двох аспектах: матеріальному та формальному, як об’єктивні фактори, що породжують право як соціальне явище та як результат діяльності нормотворчих органів, які формують право у вигляді законів та інших приписів.

Метою курсової роботи є визначення та розкриття поняття джерел трудового права, їх видів, розгляд системи джерел трудового права України з детальним описом їх взаємозв’язків між собою, зокрема визначення підпорядкованості одне одному, визначити місце та значення джерел міжнародного права в системі.

1. Поняття та класифікація джерел трудового права України

Джерела трудового права - це різноманітні нормативні акти органів державної влади та управління, що регулюють трудові та інші відносини, тісно з ними пов'язані. Проте оскільки джерело трудового права є формою вираження трудового законодавства у відповідному нормативному акті, такі нормативні акти за змістом можуть бути двох видів: а) що містять лише норми трудового права, наприклад, Кодекс законів про працю України; б) що містять норми різних галузей права, у тому числі трудового (їх називають комплексними). З огляду на загальну теорію національного права України можна стверджувати, що джерела права, у тому числі й трудового, можуть мати нормативний і ненормативний характер. Наприклад, укази Президента України про персональне нагородження орденом Ярослава Мудрого або присвоєння почесного звання "Заслужений працівник науки" - це правові акти правозастосовчого характеру, у той час як Указ Президента України від 26 квітня 1995 р. "Про запровадження на території України регіональних графіків початку робочого дня" є нормативним актом трудового права[11].

За важливістю і підпорядкованістю джерела трудового права поділяються на закони й підзаконні акти трудового законодавства: конституційні (Конституція України від 28 червня 1996 р. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Декларація прав національностей України від 1 листопада 1991 р. тощо) і звичайні (Закони України "Про зайнятість населення " від 1 березня 1991 р. і "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. тощо).

Джерела трудового права класифікуються також згідно з його системою та інститутами. Так, закони України про працю можуть бути кодифікованими (наприклад КЗпП України) і поточними, що стосуються окремих інститутів трудового права (зокрема Закон України "Про колективні договори і угоди від І липня 1993 р., Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. тощо).

Якщо ж класифікувати закони як джерела трудового права згідно з його системою (загальною і особливою), то слід виділяти джерела, що належать як до загальної частини, так і до всіх інститутів особливої частини трудового права (це Конституція України і КЗпП України). Але є закони, що належать тільки до певного інституту трудового права (наприклад, Закони України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р. та "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р.) [11].

Серед основних джерел трудового права слід виокремити Конституцію України від 28 червня 1996 р. і КЗпП України.

Головна сутність Конституції України полягає в закріпленні основних трудових прав з обов'язковим урахуванням того, що вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч. 2 ст. 8 Конституції України).

Головним джерелом трудового права є КЗпП України від 10 грудня 1971 р, як кодифікований нормативно-правовий акт. Йому властива чітка послідовність розміщення інститутів у вигляді глав.

Поряд з КЗпП України діють також інші закони України, прийняття яких зумовлене новими ринковими відносинами. Це, зокрема, закони України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р., "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1992р., "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р., "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. тощо.

Наступний рівень займають підзаконні нормативно-правові акти та локальні акти, які деталізують положення закріплені в КЗпП та Конституції України. Особливе місце серед джерел трудового права України посідає судова практика: Рішення КСУ та Постанови Пленуму ВСУ.