26. Життя і педагогічна діяльність к.Ушинського.

Видатний педагог Костянтин Дмитрович Ушинський (1824-1870) народився в Тулі. Освіту здобув, навчаючись у Новгород-Сіверській гімназії, пізніше на юридичному факультеті Московського університету. Згодом на його базі склав магістерський екзамен і посів місце професора у Демидівському ліцеї м. Ярославля. Пізніше у Ярославському ліцеї працював професором камеральних наук. У 1854 році отримав посаду викладача російської мови та інспектора класів у Гатчинському сирітському інституті, в якому відпрацював біля 5 років. Після цього його запросили на посаду інспектора Смольного інституту шляхетних дівчат. Водночас працював редактором "Журнала Министерства народного просвещения". У 1862 р. через ускладнення стосунків із керівництвом залишив роботу в Смольному інституті й за відрядженням Міністерства освіти виїхав за кордон для вивчення досвіду жіночої освіти (Австрія, Швейцарія, Бельгія, Франція, Німеччина). У середині 1867 р. повернувся на Батьківщину.

Палко любив Україну. У приватному листі від 9.12.1863 р. до відомого педагога Модзалевського визнавав себе українцем.

Його творчу спадщину складають такі твори: "Людина як предмет виховання ", " Про користь педагогічної літератури у громадському вихованні", ,/Іро елементи школи", "Проект учительської семінарії, "Праця в її психічному і виховному значенні", "Недільні школи", "Педагогічна подорож до Швейцарії" та ін. Свої педагогічні ідеї вчений реалізував у своїх підручниках "Рідне слово " та "Дитячий світ".

Високий рівень наукових праць цього талановитого вченого-педагога пояснюється тим, що педагогічні проблеми він розглядав не лише із суто педагогічного боку, а й з боку огляду філософії, психології, анатомії та фізіології людини, історії та живої педагогічної практики. Педагогіку вважав одночасно наукою і мистецтвом.

Стосовно цього у своїй праці "Людина як предмет виховання" обґрунтував твердження про те, що педагогіка - "найбільше, найскладніше, найвище й найнеобхідніше з усіх мистецтв", оскільки вона, подібно до мистецтва, спирається "на безліч складних і обширних наук", вимагає "здібностей і нахилів", прагне до "ідеалу досконалої людини".

Холізм (комплексність) як метод пізнання, що стає визначальним в інформаційних суспільствах третього тисячоліття, майже півтори сотні років тому був властивий творчим пошукам Ушинського. У згаданій праці з приводу цього він писав: "Якщо педагогіка хоче виховати людину в усіх відношеннях, то вона повинна перше пізнати ЇЇ в усіх відношеннях". Зважаючи на це, вихователю слід прагнути пізнати людину такою, "якою вона є насправді, з усіма її слабкостями і в усій її величі, з усіма її буденними дрібними потребами і з усіма великими духовними вимогами". Він тільки тоді зможе "черпати" в самій природі людини засоби виховного впливу, коли чітко знатиме "спонукальні причини найбрудніших і найвищих вчинків, історію зародження злочинних і великих думок, історію розвитку будь-якої пристрасті й будь-якого характеру".

Однією з основних, пропагованих К.Д.Ушинським педагогічних ідей, є ідея народності у вихованні, яку він вважав основою формування патріотизму та громадянської позиції підростаючих поколінь. У своїх обґрунтуваннях учений виходить із того, що кожний народ упродовж власної історії виробив не тільки відповідні риси натури, "сили характеру" - незмінного "скарбу", а й "характеристичні риси" зовнішності, які "витримують натиск століть і не вичерпуються мільйонами окремих особин", дозволяючи, наприклад, євреям серед найрізноманітніших народностей "шістнадцять століть" зберігати "свій різкий національний тип". Таким чином, "... кожному народові судилося відіграти в історії свою особливу роль, і якщо він забув цю роль, то повинен зійти зі сцени: він більше не потрібен. Історія не терпить повторень. Народ без народності - тіло без душі, якому лишається тільки піддатися законові розкладу і знищитися в інших тілах, що зберегли свою самобутність" (Педагогіка: Хрестоматія / Уклад.: А.І.Кузьмінський,

ВЛ.Омеляненко. - К., 2003. - С. 336). Однак виховання не повинно укорінювати вади народності ("упертість англійця", "пиху француза" і т. д.), оскільки є тільки один "ідеал довершеності", перед яким схиляються всі народності - це "ідеал, що його дає нам християнство". Але кожний народ іде до спільного ідеалу своїм шляхом. "Загальної системи виховання" для всіх народів немає. У кожного народу вона - своя, особлива, хоч виховний досвід інших народів є ""дорогоцінною спадщиною для всіх".

У статті "Рідне слово" великий педагог доводить, що головною ознакою народності, "нев'янучим цвітом усього духовного життя" народу є його мова. Зважаючи на це, діти у школах повинні навчатися рідною мовою, що має не лише велике педагогічне, а й політичне значення.

Низку цінних порад дав К.Д.Ушинський щодо організації навчально-виховного процесу в школі. Серед найважливіших умов визначав увагу, яку називав "воротами, які відкривають "доступ до душі вихованця". Визначав не тільки "моральні", а й "фізичні" причини її зникнення (сонливий стан, зниження рівня психофізіологічного життя, спека в кімнаті, нестача кисню, нерухомість тіла, переповнення шлунка тощо). Великого значення для підтримування уваги надавав наочному навчанню, "пасивному" та "активному" повторенню, нагадуванню.

Серед провідних принципів дидактичної системи видатного педагога-методиста вирізняються: природо відповідність навчання, його виховний характер, наочність, зв'язок із життям, свідомість та активність, послідовність та систематичність, міцність засвоєння знань. Важливе значення у ній надається методам: синтетичному (індуктивному) та аналітичному (дедуктивному).

Учитель, на думку К.Д.Ушинського, покликаний бути "живою ланкою" між минулим та майбутнім, "могутнім ратоборцем істини й добра", "охоронцем святих заповітів людей, які боролися за істину і благо", бо якщо медикам "ми ввіряємо наше здоров'я", то вихователям - "моральність і розум дітей наших", "їх душу, а разом із тим і майбутнє нашої Вітчизни".

29.

К.Д. Ушинський надавав великого значення вибору методів та їх розмаїттям, прагнучи звільнити навчання від механічної зубріння, внести до нього почала особистого інтересу і самодіяльності учнів, надати йому розвиваючий характер.

К.Д. Ушинський вважав за необхідне покласти в основу теорії навчання основне і корінне прагнення людини - вільну і доцільну творчу діяльність, яка повинна здійснитися під керівництвом вчителя.

У першу чергу К.Д. Ушинський прагнув осмислити, спираючись на досягнення психології, механізм розумового розвитку дитини, використовувати його вроджені прагнення до активної діяльності. Діяльності учнів, особливо розумової, в процесі навчання він відводив можна сказати, центральну роль, вважав, що вчитель не повинен нав'язувати дитині свою волю, готову думку, висновки, тому що він не може бути впевнений у тому, що все це учень сприйме правильно і усвідомлено. Більш того, педагог зобов'язаний задовольняти потребу вихованця у свідомій, творчої, розвиваючої особистість розумової діяльності.

К.Д. Ушинський вважав, що самостійна діяльність учнів у процесі навчання відповідає потребам психічної природи людини і закономірностям її розвитку, необхідно поєднувати розвиваюче вплив наукових знань і пізнавальну самостійність учнів. І дидактичний метод К.Д. Ушинського дозволяє забезпечити таке поєднання.