1. Предмет педагогіки - процес спрямованого розвитку і формування людської особистості в умовах її навчання, освіти, виховання.

Педагогіка - це наука про целенаправленном формування особи і людських спільностей, забезпеченні успіху їх життя і діяльності педагогічними засобами, формами і методами.

Основні завдання педагогіки :

-вивчення історії розвитку педагогічного знання і його використання в суспільстві;

-розробка методології і методики педагогічного ис-следования;

-створення наукової картини педагогічної реальності, яка властива суспільству, життю і діяльності його громадян;

-проведення досліджень по актуальних педагогічних проблемах і видах цілеспрямованої педагогічною активно-сти, створення адекватних педагогічних теорій і розробка шляхів рішення проблем;

-теоретична і прикладна розробка розгорнутої і багатоступінчастої системи педагогічної роботи в суспільстві і її структурах, що забезпечують потреби суспільства в переда-че досвіду старших поколінь громадян молодшим і формирова-нии їх особи усіма засобами, які має в розпорядженні об-щество (ідеологічними, політичними, економічними, освітніми, масової комунікації, мистецтва, культу-ры, трудових колективів, сім'ї і ін.);

-розробка інтенсивних педагогічних технологій, форм, методів і засобів педагогічної роботи по успішному рішенню завдань освіти, виховання, навчання і розвитку і педагогічного забезпечення (педагогічної діагностики, експертизи, супроводу, консультування, допомоги, под-держки, педагогічної корекції, виправлення педагогиче-ской занедбаності та ін.);

-педагогічне забезпечення функціонування і непре-рывного розвитку системи освіти в країні і її установах

розробка педагогічної системи професійно-педагогічної підготовки керівників, відповідальних долж-ностных осіб, практичних працівників, фахівців різних відомств, підприємств, чия діяльність пов'язана з педагогиче-ской активністю і компетентністю і вимагає їх прояву;

-участь в міжнародних педагогічних проектах, обміні інформацією, вивчення зарубіжного досвіду педагогічної роботи, а також можливостей і шляхів його використання в ус-ловиях сучасної Росії;

-підготовка науково-педагогічних і педагогічних кадрів, соціальних педагогів для роботи поза стінами образова-тельных установ в гущі життя суспільства і діяльності його структур.

1. Предмет і завдання історії педагогіки

Історія педагогіки — це наука, яка вивчає ретроспективне становлення та розвиток освітніх і виховних систем від найдревніших часів і до сьогодення.

Предметом історії педагогіки є процес виникнення, становлення і розвитку педагогічних систем та концепцій, а також унікального досвіду освітньої й виховної практики. Як відомо, людство від покоління до покоління передає досвід, удосконалюючи його.

Вивчення історії педагогіки дає змогу усвідомити, що на всіх етапах історичного розвитку школа і педагогічна думка відображали потреби суспільного прогресу. Таке вивчення переконує, що розвиток наукового знання впливав на теорію і практику виховання. Практика, в свою чергу, служила основою розвитку педагогічних теорій. Як відомо, основою будь-якої істинно наукової педагогічної концепції є народно-педагогічна спадщина.

Як соціальна наука історія педагогіки передусім має зв'язок з історією культури. Безперечно, методологічні позиції історико-педагогічних проблем передбачають зв'язок з історією філософії. Остання, і особливо історіографія вказує основні етапи розвитку людської цивілізації. Тому у своїх пошуках історики педагогіки використовують набутки спеціалістів у галузі історії та історіографії. Існує також певний зв'язок історії педагогіки з такими науками, як: історія літератури, історія науки, історія мистецтва та інші.

Джерельною базою науки є пам'ятники давньої писемності, давні манускрипти, давні рукописи з питань освіти й виховання, архівні джерела, твори живопису, літератури, скульптури в аспекті ретроспективи освітньо-виховних технологій, закони, проекти, звіти, доповіді (офіційні матеріали) конкретних держав у минулому, педагогічна, навчальна та методична література минулого, матеріали загальної та педагогічної преси минулого, мемуарна література тощо.

Функції історії педагогіки як навчального предмета полягають у формуванні в майбутніх учителів здатності до аналізу, співставлення, порівняння певних педагогічних явищ в їх історичній ретроспективі. Це, в свою чергу, формує критичність педагогічного мислення і дозволяє оцінювати протиріччя становлення певних фактів чи освітньо-виховних систем.

Безперечно, одним із завдань даного курсу є підвищення рівня загальної культури молоді.

^ 2. Особливості виховання у первісному суспільстві

З історії відомо, що приблизно за 100 тис. років до нашої ери з'явилась людина неандертальського типу, яка приблизно 40 тисяч років до н.е. трансформувалася у кроманьйонця. Період між 100 тис. і 40 тис. років до н.е. називають в історії та антропології дородовим періодом. Очевидно, що на цьому етапі виховання як суспільне явище не існувало [1, 14, 16, 17].

Як відомо, що з 40 до 20 тисяч років до н.е. період розвитку первісних людей отримав назву раннього матріархату. За цих часів люди стали проживати родами. Основними засобами виживання були полювання та риболовля. В ті часи молодші діти належали всьому роду. Виховання на цьому етапі ще не виділялось в особливу соціальну діяльність. За цих часів хлопчики супроводжували чоловіків на риболовлю та полювання; дівчатка допомагали готувати їжу жінкам, виготовляти посуд та примітивний одяг, тобто займалися домашніми справами. Отже, на етапі раннього матріархату виховання було безпосередньо пов'язане з трудовою діяльністю.

У період раннього матріархату виникла певна система звичаїв і традицій, а також ранні родоплемінні культи: магія, анімізм, фетишизм, тотемізм. Природно, що діти пізнавали сутність цих культів у процесі безпосередньої участі у їх виконанні, поряд з дорослими.

На думку сучасних дослідників, приблизно за 20 тис. років до н.е. первісна родова община у своєму розвитку перейшла до пізнього матріархату. У цей період ймовірно виготовляли знаряддя праці та мали місце зачатки землеробства.

У зв'язку з розвитком знарядь праці старші починали виконувати спеціальну соціальну роль — підготовка дітей (окремо хлопчиків та дівчаток) до життя. Природно, значна увага приділялась виконанню дітьми перших законів людського співжиття: табу і толіону. Табу з гавайської означає не робити чогось недозволеного, щоб не нашкодити собі. Толіон слід розуміти як закон кривавої помсти.

Хлопчиків і дівчаток навчали у цей період у перших навчальних закладах — “будинках молоді”, які функціонували окремо для хлопчиків і дівчаток. Такі заклади існували і в період патріархату. Однак у зв'язку зі створенням моногамної сім'ї навчання у цих закладах починало доповнюватися домашнім вихованням .

На етапі патріархальної родової общини з'явились такі види діяльності, як мисливство, землеробство, скотарство та ремесло, яке давало можливість вдосконалювати знаряддя праці.

Загалом, трудове виховання підростаючого покоління цього періоду доповнювалось знайомством з релігійними культами. У розумінні первісних дітей та молоді формувалось уявлення не лише про земне життя, а й про душу. Проте процес такого формування був досить довготривалим: спочатку “країна мертвих” знаходилася під землею, а на етапі землеробських культів її “переносять” у небо. Очевидно, і це заслуговує на увагу, - що підростаюче покоління через примітивні культи привчали жити у злагоді з природою.