18.2. Табличні коефіцієнти смертності та дожиття.

Таблиці дожиття складаються двома методами: реального та умовного покоління. Частіше використовується метод умовного покоління, що ґрунтується на імовірностях дожиття та вимирання одночасно існуючих різних поколінь. Будують таблиці для населення в цілому (в розрізі видів поселення) та окремо для кожної статі.

Загальну тривалість життя можна визначити для будь-якого віку, але здебільшого її розраховують для певних вікових меж, наприклад, для осіб, що вступають у репродуктивний вік (15 років) або у пенсійний вік (60 років).

За даними про е° здійснюється:

1)   порівняльний аналіз у розрізі статі для визначення впливу відмінностей в умовах життя чоловіків та жінок:

2)     структурний аналіз у розрізі вікових груп у межах кожної статі;      3) оцінка асиметрії та кривизни розподілу числа тих, хто доживає до .v віку;

4) порівняльний аналіз у розрізі регіонів для оцінки життєвого рівня населення країн, областей;

5) аналіз динаміки для визначення стадії демографічного переходу або характеру режиму відтворення.

Таблиця дожиття, так само як і таблиця фактичних даних про число померлих, використовується для обчислення показників інтенсивності, тобто табличних коефіцієнтів смертності.

Табличний коефіцієнт смертності розраховується за формулою:             

  Табличний коефіцієнт смертності за змістом є віковою інтенсивністю смертності покоління таблиці смертності. Оскільки значення наближено до реального населення, то саме табличний коефіцієнт смертності використовується для розрахунку імовірності вмерти q_x..

Перехід від   до  q_x здійснюється двома способами, залежно від характеру зменшення середньої очікуваної тривалості життя покоління, його просування від 0 до 100 років.

Перший спосіб, якщо е° зменшується в арифметичній прогресії:                   

Другий спосіб, якщо е° зменшується в геометричній прогресії:   

    де е = 2,71826.

За даними таблиці дожиття розраховується також табличний коефіцієнт дожиття за формулою:    

що характеризує інтенсивність дожиття табличного населення и використовується для перспективних розрахунків чисельності й складу населення за статтю і віком.

Для побудови таблиць дожиття, зокрема для розрахунку визначального ЇЇ показника q_x, потрібно знати l_x або L_x, якщо імовірність умерти розраховується через табличний коефіцієнт дожиття .

Отримати дані про l_x шляхом поточного обліку неможливо, оскільки для цього треба мати відомості про число демографічних подій (число смертей), що відбулись із поколінням людей в інтервалі певного x- віку протягом календарного року. Поєднання основних параметрів покоління: чисельності людей, їхнього віку і року народження, демографічних подій і календарного часу, протягом яких ці події відбувались та спостерігались, здійснюється графічним методом, а саме за допомогою демографічної сітки.

 

18.3. Розвиток методів побудови таблиць дожиття.

 

Побудова кожної конкретної таблиці смертноті для кожної країни чи регіону має свої особливості, але paзом з тим можна виділити і узагальнити деякі правила і методи розрахунку сучасних таблиць смертності.

Методи побудови  таблиць дожиття (смертності) розвивалися і вдосконалювалися в останні три століття завдяки відкриттям таких вченх, як Д. Граунт (1620—1674), Л. Ейлер(1707—1783),П.С.Лаплас.

Сучасні методи, які отримали назву «демографічних», розвинулися в середині XIX ст. Ix розвиток пов'язаний з іменами великого статистика бельгійця А. Кетле (1796—1874) та англійського лікаря і демографа У. Фарpa (1807—1883). Ix метод отримав назву «метод Кетле-Фарра». Він ґрунтується на методі умовного покоління. Початковим кроком розрахунку є порівняння чис­ла смертей у кожному віці за певний інтервал часу з чисельністю відповідної вікової групи населення. Знач­ний внесок у розвиток методів побудови таблиць сметності внесли англійські вчені Б. Гомперц (1779—1865) та У. M. Мейкем (1823—1891). Багато зробили для вдосконалення методів розробки цих таблиць російські вчені  C.А. Новосельський  (1872—1953)  і В. В. Паєвський (1893 - 1934). Вони розрахували таблиці смертності для європейських губерній Росії (за станом на 09.02.1897 p.).

Подальший розвиток демографічний метод отримав у працях українського демографа M. В. Птухи (1884— 1961), російського вченого А. Я. Боярського. У другій половині XX ст. багато працюють над розвитком методів розрахунку і аналізу таблиць смертності американські, французькі, англійські вчені, статистики OOH.

Як уже зазначалося, достатньо визначити один з рядів елементарних показників таблиці і потім за ним можна сконструювати інші показники. Показник, який дає початок розрахунку таблиці, називають вихідним. Тепер у більшості країн таким показником є віковий показник смертності т_х. Через нього розраховують імовірності померти.

Іноді застосовують прийоми безпосереднього розрахунку імовірності померти. Тоді вихідним показником є q_x. У таблицях Граунта, Ейлера, Буняковського вихіним показником були числа померлих М_х.

У російських і радянських таблицях вихіднимпоказником була вікова інтенсивність смертності т_х. Майже для всіх вікових груп таблиці методи побудови вихідного показника однакові. Виняток складають модальні вікові та близькі до них групи. Це групи раннього дитячого віку (0—4), а також модальні групи смертності дорослих. У країнах, де встановився сучасний тип смертності,— це вікові групи 70—80 років. У старших вікових групах, де населення нечисленне, застосовують прийоми екстраполяції.

Джерелами відомостей для побудови таблицьдожиття є дані поточного обліку померлих і перепису населення (в міжпереписний період — оцінки) за статтю та віком. Найбільш достовірні таблиці, побудовані за даними переписів населення. Найкращі оцінки є наближеними, що породжує неточності розрахунків і висновків.

У аналізі відтворення населення, а отже, і смертності широко використовують графічний метод. При побудові і аналізі таблиць смертності велику допомогу дає демографічна сітка (сітка Лексика). На ній подані у взаємозв’язку чисельність населення, його вік, чисельність демографічних подій (смертей, народжень тощо), час спостереження  і час тривалості процесу.

Для графіка використовують прямокутну систему координат. Вісь абсцис – це весь календарного часу . Вісь ординат – вісь віку . Точки  і  з’єднують діагоналями – ізохронами, які є лініями моменту спостереження.

Лінії проведені з цих точок паралельно осі абсцис – горизонталі, - це лінії віку. Перпендикуляри, встановлені з вісі абсцис, є лініями життя.

Перетин горизонталей, вертикалей і діагоналей утворює сітку, що складається з прямокутних рівнобедрених трикутників, котрі є елементами сукупності сітки з них будують фігури, що представляють різні сукупності демографічних подій.

Над горизонталями і діагоналями записують числа тих, що живуть. Числа записані на горизонталях - числа тих, що живуть І роду, на діагоналях – ІІ роду. Подані вони у вигляді незамкнутих ломаних з вертикальними стінками і горизонтальною або скошеною основою. Числа тих, що живуть І роду об’єднують людей одного віку – ровесників. . Числа тих, що живуть ІІ роду показують число людей, одночасно зареєстрованих або вирахованих на момент спостереження – сучасників.

         Результати перепису населення можуть записані саме на діагоналях. Це означає, що переписи населення дають числа тих, що доживають ІІ роду.

 

Лекція №19       Демографічна сітка як основа побудови таблиць дожиття.

План

19.1. Демографічна сітка, її елементи.

19.2. Методи побудови демографічної сітки.

19.3. Поправка на міграцію.